Минулого четверга, за ініціативи системи народного контролю «Слово і Діло» відбулась перша закрита експертна дискусія, присвячена темі наслідків залучення іноземних спеціалістів до проведення реформ в Україні.
Серед учасників були присутні політологи та політичні експерти, адвокати і журналісти, які провели SWOT-аналіз призначення іноземців в уряді.
Сильні сторони та можливості
«Говорячи про можливості іноземців-міністрів, я би виділив три наступні категорії: іміджеві можливості, інструментальні і так звана категорія їхньої незаангажованості у наших справах. Іміджеві – для цієї влади дуже важливо продовжувати демонструвати з точки зору PR готовність до змін. Інтегральний соціотип українців є таким, що ми готові страждати, але ми готові довіритись будь-якому вільному філософу зі сторони, і на цьому представники українських владних еліт й зіграли», – розповідає політичний оглядач «Слова і Діла» Олександр Радчук, – «Інструментальні– полягають у тому, що люди, які запрошені, це люди, що чітко знають і володіють тими бюрократичними інструментами, які стали передовими в сучасному світі і мають можливість та потенціал бути використані та адаптовані в українських реаліях».
Що ж стосуєтьсянезаангажованості, то на думку експерта, міністри-іноземці мають певні персональні зобов'язання перед політичним силам, які привели їх до влади. «І вони будуть солідарні і будуть виробляти спільний курс, дискурс і навряд чи будуть виносити суперечки на зовні», – впевнений він.
Продовжуючи тему можливостей з акцентом на сильні сторони призначень, керівник медіа-напряму Євген Заїка зауважив, що залучення іноземних спеціалістів сприяє реформуванню підходів до процесу управління державою. «Адже закриватися від кваліфікованих спеціалістів з інших держав національними та громадянськими обмеженнями є архаїчною методикою», – говорить Заїка, – «Факт призначення іноземців став наслідком публічного визнання українськими політичними елітами власної некомпетентності, що теж можна вважати успіхом, оскільки від усвідомлення, до практичних кроків щодо вдосконалення, як відомо, один крок».
А от директор медійного агентства «Україна-АРТ» Едуард Андрейченко впевнений, що причини таких призначень дві. Перше, вони будуть забезпечувати правильну систему так званої комунікації і звітності перед західними партнерами. Друге – забезпечать рішучість, якої часто не вистачає українським реформаторам.
Загрози
За словами Олександра Радчука, говорячи про загрози, слід відзначити декілька вагомих аспектів.
«По-перше, запрошуючи іноземних фахівців у владу, ми фактично консервуємо ситуацію з ротацією еліт. У нас не буде власної сформованої альтернативи для нової політичної еліти. І тому, можливо, що нинішня еліта запрошує іноземних спеціалістів працювати в уряд, щоб знищити будь-яку альтернативу собі. По-друге, нинішні еліти можуть використовувати іноземних спеціалістів в якості громовідводу. Адже на деяких напрямках ані Президент, ані прем'єр-міністр не мають чіткого плану реформ, а тому намагаються таким чином зняти із себе персональну відповідальність. Крім цього, є загроза копіювання попереднього досвіду і загроза завищених очікувань», – сказав він.
В той же час на думку політолога і кандидата політичних наук Олексія Якубіна, однієї із ключових загроз – є міфологізація досвіду Грузії і досвіду грузинських реформ.
«Є достатньо даних ООН, інших міжнародних організацій щодо так званих реформ в Грузії і ці реформи не були успішними. Це великий міф. Вони були успішними для великих транснаціональних компаній, а не для самих грузинів. В Грузії дуже низькі пенсії, платна вища освіта. А самі грузини говорять про те, що корупція нікуди не пішла – просто зараз вона перейшла у вищі ешелони влади», – переконує спеціаліст.
Іншої думки щодо загроз участі іноземців у політичних процесах в Україні політолог Микола Спірідонов. За його словами, призначення грузинів в українську владу може спровокувати погіршення відносин з Грузією, а відтак і з Європою. Адже Україна підписувала міжнародні угоди щодо видачі злочинців, а Саакашвілі в Грузії висунуті звинувачення. «Тому відмова видати його, і тим більше співпраця з ним української влади, буде провокувати погіршення іміджу країни в цілому», – впевнений він.
Риторичне запитання щодо того, навіщо запрошувати іноземних спеціалістів, ставить і директор дослідницьких програм Міжнародного інформаційно-аналітичного центру «Росія – Україна» Олександр Федута. «Якщо (запрошують – ред.) для того, щоб вони зробили щось за вас, значить кадри дійсно не виросли. Оскільки кадри – це не лише людина, яка вміє аналізувати ситуацію, але й людина, яка може приймати рішення і нести відповідальність за це рішення», – говорить білоруський експерт.
Підтримує питання відповідальності і політолог Олександра Решмеділова. На її думку, у нас в країні взагалі відсутній інститут політичної відповідальності. І це справді є загрозою за нинішніх умов, адже, як відзначає експерт, «якщо ми зіткнемось із тим, що іноземці не справляться із покладеними на себе надіями або ж будуть помічені у корупційних схемах, де ми будемо їх шукати? У них залишиться поле для маневру у бік ухиляння від відповідальності», – резюмує вона.
У той же час, доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України Юрій Саух бачить в процесі запрошення іноземних фахівців пряму загрозу формуванню адекватної кадрової політики в Україні.
«Ми маємо розуміти – Україна одна, треба направляти наших спеціалістів в США, Швейцарію. Хороші програми в Азербайджані, Казахстані. Готувати свої перспективні кадри», – переконує він.
З такою думкою погоджується координатор громадського руху «ЧЕСНО» Андрій Круглашов. Але, як сказав експерт, якщо розглядати іноземців як проектних менеджерів, то це може бути виправдано. До того ж, за його словами, плюс іноземців у тому, що вони можуть нагадати українцям навіщо ці реформи. «Адже спеціалісти, які працюють в системі – вони працюють ритуально і забувають, навіщо цей будинок будувався».
Слабкі сторони
«Ми повинні розуміти, що іноземці хочуть тут отримати. Якщо вони приїхали сюди не за заробітком, значить вони приїхали за іншими інтересами. Не виключено, що вони хочуть максималізувати власний прибуток, власну корисність перебування на цій посаді, або ж вони будуть виступати провідниками транснаціональних корпорацій. Але ми маємо розуміти, що вони в будь-якому випадку будуть виконувати певну егоїстичну функцію і це, як на мене, є слабкою стороною відповідних призначень», – говорить політолог Олексій Якубін.
Іншою слабкою стороною, на думку політолога, є асиметрія інформації – «простіше кажучи, ситуація, коли різні сторони процесів мають різну міру поінформованості та різні можливості її опрацювання», – говорить Якубін, – «Третій момент пов'язаний із обмеженою раціональністю. Мається на увазі, що кожен із нас має обмеження стосовно інформації, яку ми можемо сприйняти. Міністри-іноземці не зможуть до кінця опрацювати весь масив інформації за максимально стислі терміни, а відтак не зможуть вибудувати адекватну реформаторську модель. Відтак, ці призначення приречені на провал, а для влади це лише PR-хід, яким вона хоче виграти для себе час», – аргументує політолог.
Погоджується з цією тезою і адвокат Олександр Готін. «Адже є специфіка правового поля, судової практики, врешті-решт місцеві особливості, на які потрібно зважати. Людина має вийти із середини структури. Там, де є система, там менше поле для корупції. Безсистемність – ідеальне середовище для корупціонерів», – констатував адвокат.
Доповнюючи це, керівник медіа-напрямку системи народного контролю «Слово і Діло» Євген Заїка відзначив серед слабкостей міністрів-іноземців і аспект відсутності політичного прикриття в процесі реформування своїх напрямків.
«Давайте будемо чесними: Яресько, Абромавичус – це наслідок політичного компромісу між політичними групами Порошенка і Яценюка», – переконаний спеціаліст. І одразу ж додав, що найстрашнішим в цьому всьому є дискредитація іноземного досвіду і іноземного фактору в Україні.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»