100 днів ВР: ТОП-5 загроз та можливостей діяльності парламентської коаліції

Саме поняття «коаліція» в реаліях новітньої історії українського парламентаризму з’явилося після впровадження так званої політреформи 2004 року. Фактично, коаліція парламентських фракцій – це об’єднання народних депутатів із метою досягнення кількісної переваги над меншою кількісною частиною народних обранців (яка автоматично стає опозицією) для результативних голосувань. Таке об’єднання не виключає обговорень та дискусій всередині самої коаліції, проте є гарантією певного консенсусу щодо політичного курсу, який обрали більшість громадян на виборах до парламенту.

Парламентська коаліція «Європейська Україна» є вже 7-ю за рахунком парламентською більшістю та першою в каденції Верховної Ради 8-го скликання. Після дострокових парламентських виборів восени 2014 року, перемовини між учасниками майбутньої коаліції тривали майже місяць – 27 листопада 2014 року новообраний спікер парламенту Володимир Гройсман оголосив про створення нової більшості. Тривалі переговори були спричинені фактором пошуку компромісу одразу між 5-ма фракціями політичних партій – «Блоком Петра Порошенка», «Народним фронтом», «Об’єднанням Самопоміч», «Радикальною партією Олега Ляшка», «Всеукраїнським об’єднанням «Батьківщина». Кількісно коаліція «Європейська Україна» є чи не найбільшою за історію існування українських парламентів – всього 303 депутати. Цієї кількості депутатів достатньо, аби вносити зміни до Конституції України.

Нинішня парламентська коаліція зіткнулася із значними викликами у цей непростий історичний період для України: постреволюційна ситуація, економічна криза, втрата територіальної цілісності, війна із терористами та Росією на Донбасі, необхідність проведення реформ, спротив попередньої системи та корупція у всіх сферах життя – ось тільки загальний перелік проблем, які необхідно вирішити сьогоднішній парламентській більшості.

Незважаючи на це, коаліція – це все-таки більше політичне утворення всередині парламенту, а тому її учасники схильні до усіх спокус, пов’язаних із політичним процесом. Найбільш нестабільною коаліція стає напередодні виборів, коли кожен її учасник найменше схильний до компромісів, обираючи натомість шлях гучних піар-заходів, обіцянок та турботи про своїх виборців.

Першим суттєвим випробування для нинішніх учасників коаліції стало прийняття Державного бюджету на 2015 рік. Зрештою, Бюджет був прийнятий із певними порушеннями регламенту о 4 ранку 29 грудня, а найбільше критичних зауважень висловили менші за своєю кількістю депутатські фракції у коаліції – «Самопоміч» (31 нардеп), «Радикальна партія Олега Ляшка» (21 нардеп), «Батьківщина» (19 нардепів). Народні депутати останньої взагалі не дали жодного голосу за проект Бюджету-2015. Наступним серйозним каменем спотикання для коаліції стало питання відставки голови НБУ Валерії Гонтарєвої у лютому 2015-го. Зокрема, ультимативну умову висунув лідер фракції «Радикальної партії»  Олег Ляшко. Зокрема, він заявив, що його фракція вийде з коаліції, якщо в порядку денному не з’явиться питання щодо відставки пані Гонтарєвої.

Слід також зазначити: нинішня коаліція, попри усі негаразди, має високі шанси зберегти єдність щонайменше на найближчий рік – саме на такий термін парламентом було ухвалено рішення про програму дій уряду, який очолив Арсеній Яценюк.

Пропонуємо до уваги читачів топ-5 загроз та топ-5 можливостей для нинішньої коаліції «Європейська Україна».

Топ-5 загроз для розпаду коаліції :

1. Відсутність єдиної ідеологічної платформи. Справді, усі політичні сили, які входять до складу коаліції мають дуже різні політичні погляди. Окремо треба виділити той факт, що фактично 3 політичні партії, які складають кількісну більшість депутатів коаліції, були створені за кілька місяців до проведення позачергових парламентських виборів і не мають жодної ідеологічної платформи чи партійної традиції. Фактично все, учасників нинішньої коаліції поєднує 2 спільні ідеї: це участь у Революції Гідності на стороні протестувальників та європейський вектор розвитку. Саме відсутність спільної економічної та соціальної платформи бачення подальшого розвитку України є однією із загроз розпаду коаліції.

2. Конкуренція за посади у виконавчій владі. Поділ сфер впливу. У кожній депутатській фракції є приховані (або й не дуже) групи впливів. Як правило, їх поєднує приналежність до певних регіональних еліт чи представників великого капіталу. Звичайно, що вплив на формування виконавчої влади буде поширюватися і на учасників коаліції, адже багато хто з нардепів і не приховує своїх лобістських завдань. Саме на цій ниві можуть виникати найбільші конфліктні ситуації між учасниками коаліції, а це не сприятиме єдності.

3. Відставка уряду. Це фундаментальний конфлікт між усіма політичними гравцями всередині коаліції. Тим не менш, будь-які розмови про відставку чи переформатування уряду підриватимуть єдність депутатської більшості.

4. Місцеві вибори. Наближення будь-яких виборів несе в собі загрози зростаючої політичної конкуренції. Оскільки усі ключові політичні гравці наразі є безпосередніми учасниками коаліції, наближення виборів стовідсотково відобразиться на стосунках всередині партнерів по парламентській більшості.

5. Зміни до Конституції. Питання змін до Основного закону будуть найбільш дискусійними в парламенті. Кожна з депутатських фракцій вважатиме за обов’язкове внести свої напрацювання та бачення змін до Конституції. Отже, досягнути консенсусу, навіть після багатомісячних дискусій, буде вкрай важко.

Топ-5 можливостей для збереження коаліційного формату у нинішньому вигляді:

1. Посилення військової агресії з боку Росії та терористів. Загроза суверенітету – була і залишається найбільшим об’єднавчим чинником для усієї проукраїнської політичної еліти в усі часи. Саме непрогнозованість дій агресора та потреба в єдиній консолідованій відповіді на такі дії буде ключовим об’єднавчим фактором для коаліції у найближчий час.

2. Тиск іноземних кредиторів. Україна знаходиться на межі дефолту та у системній економічній кризі. Потреба в іноземних запозиченнях потребувала державних гарантій від уряду. А діяльність уряду, зокрема, опирається на політичний та економічний вектор діяльності коаліції в парламенті. Саме зобов’язання перед іноземними кредиторами будуть в тій чи іншій мірі допомагати коаліціантам тримати єдність всередині команди.

3. Економічна криза та соціальна напруженість. Страх перед акціями протестів, та необхідність проведення реформ – ще один чинник, який допоможе коаліції не розпастися раніше виконання поставлених завдань. В інакшому разі, її учасники втрачають ще один ресурс – електоральний. Не слід забувати, що народні депутати думають не лише про кращу долю країни, а про наступні вибори. Чим менше електоральної прихильності виборців – тим більше кандидату доведеться вкласти часу, фінансових та інших ресурсів для поновлення своїх позицій.

4. Слабкість опозиції. Фактично, єдиною політичної силою, яка визнала себе опозицією до діючої влади – це «Опозиційний блок». Ця політична партія наразі представлена в парламенті фракцією у 40 народних депутатів і є фактично уламками колись монолітної та потужної Партії регіонів. Суттєвого впливу у парламенті поки що ця фракція не має, а головне – не користується значною підтримкою в суспільстві, втративши основний свій електоральний ресурс у Криму та на Донбасі. Фактично, нинішня коаліція знаходиться в тепличних умовах – опозиція практично не має суттєвих важелів впливу на прийняття рішень та формування порядку денного парламенту.

5. Вплив громадянського суспільства. Усі рейтинги, які конвертувалися у голоси виборців на позачергових виборах до ВР восени 2014 року, були наслідком в тій чи іншій мірі успішної політичної діяльності нинішніх учасників коаліції під час Революції Гідності. Саме громадяни надали значний кредит довіри 3-м з 5-ти партій, які зараз є членами коаліції – «Блоку Петра Порошенка», «Народному фронту» та «Самопомочі». Тому в тій чи іншій степені ці політичні гравці змушені будуть рахуватися із настроями суспільства, що стимулюватиме їх діяти в єдиному узгодженому руслі.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»

***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.