Антиурядові протести, якими б трагічними не були їх результати, оголили дуже вразливу особливість українського суспільства - волю народу боротися за свої права, навіть попри відсутність чіткої організованості або так званого громадянського суспільства.
Тому в умовах ескалації конфлікту учасникам протестів доводиться наражати своє життя на реальну загрозу, слухаючись команди сумнівних політичних лідерів, що перетворює нинішні протести на Коліївщину ХХІ ст. - більш демократичну, цивілізовану і, що максимально парадоксально, мирну. Якщо наші обездолені предки-кріпаки йшли на панів хоча б з вилами, то сучасні українці проти «Беркуту» - з бутербродами, квітами та добрими намірами.
Іншими словами, відстоювати свої права ми готові, однак не навчилися це робити розумно.
Феномен українського Майдану-2013 полягає в тому, що натовп людей зібрався абсолютно стихійно, кожен робив вибір для себе сам. Однак стихія позбавлена конструктивного напрямку і, досить часто, приречена на невдачу. Уявімо, що українське суспільство було б згруповане на громадські організації: в таких умовах нинішні протести були б більш організованими (профспілки великих підприємств та транспортники вже б паралізували роботу країни), безпечними (організований спротив, а не стихійний бунт), ціленаправленими (цілі і план дій сформували б лідери думок), успішними (керівники громадських організацій, які мають довіру своїх товаришів, вели б перемовини з владою і відстоювали інтереси організованого спротиву до останнього).
Натомість ми маємо унікальне в своєму роді суспільство – не сказати, що в ньому відсутня комунікація та згуртованість, однак сильних громадських організацій та лідерів думок, які захищають інтереси своєї спільноти, також немає. Тому й існує унікальне стихійне громадянське суспільство, яке збирається раз на дев’ять років і намагається одним протестом вирішити всі проблеми та виплеснути весь біль, що накопичувались роками.
Зрозуміло, що це неможливо, що після завершення протестів ми повернемося жити в ту ж систему, що була й до них. Однак Майдану вже не буде, і кожен окремий громадянин зустрінеться з системою сам на сам, а побороти її самотужки принципово неможливо.
Європа, до цінностей якої ми так прагнемо, віками виборювали свої нинішні ідеали, принципи та свободи. Методом спроб та помилок, революцій і війн колиска цивілізації доросла до раціонального співжиття. Всі інші держави континенту намагаються перейняти, скалькувати цю систему, однак вони її не будували, і жертв їй не приносили. Тому єдиний шанс дійти до позитивного результату – відстоювати свої права кожного дня, а не раз на дев’ять років, і щоб бути в цьому успішним необхідно групуватись.
Наразі українці починають це розуміти, стихійно гуртуватись, радитись, як разом протистояти необдуманим вчинкам влади. Зокрема, юристи Майдану об’єдналися та намагаються відстоювати інтереси усіх, хто в ці дні потрапляє під руку сліпої Феміди. Бюджетники, працівники державних установ масово шукають шляхи, аби протидіяти примусовим поїздкам на провладні мітинги. Важливо не втратити цей порив.
Стихійна сила Майдану виникатиме завжди, якщо її не буде переведено в раціональне русло. Є надія, що в майбутньому українці породять політичні сили та лідерів, які відповідатимуть рівню їхньої відваги та чітко виконуватимуть соціальне замовлення. Іншим каталізатором процесу могла б стати сама влада, яка б організувала якнайбільшу кількість майданчиків для спілкування з народом, ввела б формальні народні збори, де люди змогли б висловлювати свою думку і пропозиції. Українцям не вистачає комунікації та відчуття, що влада з ними рахується, елементарного пояснення державних справ. Влада, що ізолюється від народу, приречена на ненависть і Майдан.
Ілона Македон
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»