Польща-1990, Грузія-2004, Україна-2015: що спільного у реформаторів?

Вже більше 100 днів так званий «уряд реформаторів» під керівництвом прем’єр-міністра Арсенія Яценюка намагається втілити в життя довгоочікувані зміни в країні. Перші кроки Кабміну не вражають: поки що результати реформ цілком залежать від волі міжнародних кредиторів надати Україні черговий транш фінансового «рятівного кола». Здавалося б, у ситуації, яка склалася, в уряду є карт-бланш на швидке проведення зрозумілих і в той же час кардинальних реформ, які б згодом допомогли Україні нарешті виборсатися із складної економічної та геополітичної ситуації. Втім, попри загрозу територіальній цілісності і за умов фактичного колапсу економіки, уряд здійснює занадто кволі спроби змінити життя українців на краще.

Чому так відбувається – причин і факторів є безліч. Проте найголовніше, чого бракує українським реформаторам – волі та прагнення до реальних змін в Україні. А ще – притомного стратегічного плану дій, так званого «українського економного дива», яким можна було б надихнути кожного громадянина України.

Особливо прикро за власну неспроможність стає тоді, коли бачиш успіхи країн-сусідів, які також 25 років тому покинули соцтабір СРСР. Першою вирватися із тенет злиднів вдалося Польщі ще у 90-х роках минулого сторіччя. Найсвіжіший приклад – реформи в Грузії, які розпочалися майже одразу після так званої «Революції троянд» у 2003 році. Можна багато сперечатися про те, що реформи в Польщі та Грузії втілювалися в інших обставинах, насамперед не в умовах активних військових дій на території цих держав. Проте варто згадати і російсько-грузинський конфлікт 2008 року, коли Росія таки анексувала частину території Грузії на користь невизнаних республік Абхазії та Південної Осетії. Тим не менш, грузинам таки вдалося провести ряд ефективних змін в країні, принаймні започаткувати ці зміни.

В даному контексті, не беручи до уваги значних часових прогалин між втіленням реформ у Польщі Грузії та Україні, спробуємо проаналізувати період перших 100 днів діяльності урядів реформаторів у цих країнах. Які основні кроки вдалося здійснити польському уряду під керівництвом Лешека Бальцеровича та грузинському під керівництвом президента країни Михаїла Саакашвілі та що не вдалося із цього переліку новому уряду Арсенія Яценюка?

Польща часів Бальцеровича

Важлива ремарка, яку завжди згадував сам Лешек Бальцерович: країні не так потрібна іноземна допомога, як радикальні реформи. «Це як в медицині – якщо відкладати лікування, пацієнту стає тільки гірше», – пояснював сам автор так званої «шокової терапії» в Польщі.

Головний акцент відновлення економіки професор Бальцерович зробив на розвитку з нуля малого та середнього бізнесу. При цьому держава на початках максимально усунулася від регулювання економіки – під контролем держави залишилися лише сфери тарифів на ЖКГ та транспорту. При цьому самі тарифи були також підвищені майже в 4 рази. Держава відмовилася підтримувати громадян субсидіями, а цілі сектори економіки – державними інвестиціями. Передусім така стратегія була обрана тому, що грошей у держави по суті не було, а іноземної допомоги надовго б не вистачило.

Перші демократичні вибори в Польщі пройшли у вересні 1989 року. Вже 6 жовтня відбулася презентація програми змін в країні на державному телебаченні, а в грудні Сейм ухвалив пакет з 11 актів, які були підписані Президентом 31 грудня 1989 року. Реформи ґрунтувалися на таких законодавчих актах:

• закону про фінансову економію в державних компаніях, що дозволило державним підприємствам оголошувати банкрутство. Таким чином було покладено край фікції, завдяки якій могло існувати підприємство, навіть за відсутності ефективності та підзвітності;
  
• закону про банківську діяльність, який заборонив національному центральному банку фінансувати дефіцит державного бюджету і заборонив випуск нової валюти;
  
• закону про кредити, який скасував пільгове кредитування державних компаній і прив'язав проценти до інфляції;
  
• закону про оподаткування надмірного підвищення заробітної плати, вводив так званий попівек (пол. popiwek) - податкові обмеження на зростання заробітної плати в державних компаніях, що значно обмежило гіперінфляцію;
  
• закону про нові правила оподаткування, яким було запроваджено однакові правила оподаткування для всіх компаній;
  
• закону про господарську діяльність іноземних інвесторів, що дозволило іноземним компаніям і приватним особам інвестувати в Польську економіку і експортувати свій прибуток за кордон;
  
• закону про іноземні валюти, який виправив внутрішню конвертованість польської національної валюти злотого і скасував державну монополію на міжнародну торгівлю;
  
• закону з митного права, який впровадив єдині ставки мита для всіх компаній;
  
• закону про зайнятість, яким було врегульовано обов'язки установ допомоги з безробіття;
  
• закону про особливі обставини, при яких працівник може бути звільнений. Даний документом було запроваджено захист працівників державних компаній від масових звільнень і гарантувалася виплата допомоги з безробіття.
  
• Після справді двох років «шоку» для економіки країни, безробіття, інфляції, дефіциту товарів, економіка Польщі у 1992 році почала поступове зростання. Полякам знадобилося 3 місяці для того, аби ухвалити програму дій, а також 2 роки «затягнутих пасків» для створення власного «економічного дива». Шлях Польщі був непростий і тривалий, проте нині – це успішна країна, яка з 2004 року входить до родини держав-учасниць Європейського Союзу та показує дивовижні успіхи із зростання економіки та рівня життя своїх громадян.
  

Нещодавно відвідуючи Україну, пан Бальцерович порадив українцям не просто реформувати економіку, а саме зменшити політичний вплив держави на усі складові життя. «Потрібно тільки створити команду, видати політичний мандат і починати швидко рухатися вперед. Програма повинна бути комплексною. У цій програмі має бути обов'язковий елемент, який необхідно показати людям, – в їх житті буде все менше відчуватися присутності держави», – розповів пан Бальцерович журналістам одного з вітчизняних видань.

Грузія часів Саакашвілі та Бендукідзе

Головна відмінність ситуації в Грузії у 2004-му році від ситуації в Польщі в 1990-му – це те, що грузини мали не просто створити своє економічне диво, але й зупинити всепоглинаючі метастази масштабної корупції. Адже для проведення реформ в економіці спочатку потрібно було переконати громадян у чесності намірів нового грузинського уряду.

Тому, одночасно запроваджуючи реформу органів правопорядку, уряд розпочав ґрунтовні зміни в напрямку лібералізації економіки. Для цього потрібно було зруйнувати стару бюрократичну дозвільну систему, яка окрім непотрібних бар’єрів для бізнесу та додаткових джерел підживлення корупції – ніякої корисної ролі для суспільства не виконувала. Наступним серйозним кроком була податкова реформа, яка спростила умови ведення бізнесу і зменшила кількість податків з 22 до 6, при цьому було значно спрощено саму процедуру сплати податків. Крім того, в Грузії була проведена масштабна приватизація державного майна, включно із лікарнями і поліклініками.

Першими кроками уряду Саакашвілі в 2004 році стала кардинальна реформа державного апарату із одночасним скороченням чиновників, зміни правил набору на держслужба та підвищення зарплатні новим співробітникам. Разом із антикорупційними заходами, такий підхід дійсно сприяв оновленню чиновницького апарату та зміни самої філософії діяльності бюрократичної машини: замість відтворення корупційних схем – надання державою якісних послуг населенню.

Перші кроки уряду Саакашвілі вражали своїм радикальним підходом до змін:

• державна автоінспекція була просто ліквідована.
  
• були ліквідовані пожежна інспекція, інспекція цін та інші відомства;
  
• була введена добровільна стандартизація продукції, скасована обов'язкова сертифікація;
  
• на законодавчому рівні було скасовано принцип обов’язкової нотаріального завірення документації;
  
• спрощена була процедура отримання дозволів на будівництво;
  
• оголошена податкова амністія, що сприяло виведенню бізнесу з тіні;
  
• спрощено реєстрацію громадських об’єднань;
  
• в сфері охорони здоров’я запроваджена державна програма «Дешеве страхування», що дало поштовх для створення страхової медицини;
  
• запровадження системи адресних пільг.
  

Усі ці реформи не гарантували швидкого результату, проте вже у 2007 році країну було не впізнати: за усіма можливими міжнародними рейтингами Грузія значно покращила свої позиції, а добробут громадян почав поступово зростати.

Україна – 100 днів Кабміну Яценюка

Як і в Польщі та Грузії, уряд України нібито взяв курс на лібералізацію економіки шляхом зменшення тиску на малий та середній бізнес. При цьому ключова відмінність України – наявність потужної олігархічної складової – як в економіці, так і в політиці. Демонополізація економіки – один із перших кроків, який мав би здійснити новий уряд «реформаторів» на шляху до створення впорядкованих «правил гри».

Інша суттєва відмінність та акцент, на який планують зробити особливу ставку в Кабміні пана Яценюка – економічна децентралізація регіонів. Щоправда, із цим завданням уряд також не справився.

Перші 100 днів уряду Яценюка ознаменувалися гучними заявами з приводу початку фундаментальних реформ в усіх сферах життя українців. Однак, якщо проаналізувати перші рішення Кабміну в співпраці із Верховною Радою, стає цілком зрозуміло: наразі говорити навіть про успішний «старт» не доводиться. Поки що уряд та парламент спромоглися лише на одну суттєву «реформу» – на вимогу іноземних кредиторів значно збільшити ціни на тарифи для населення. Всі інші «реформи» – поки що лише декларація про наміри.

Ще однією ключовою відмінністю від нинішніх українських реалій стало те, що і в Польщі, і в Грузії урядовці не намагалися зберегти за собою політичний вплив. Лешека Бальцеровича після проведених ним непопулярних реформ певний час взагалі не сприймали у польському суспільстві, а значить – він не мав жодних політичних перспектив. В уряд Саакашвілі команду підбирали за професійними якостями – за допомогою співбесід, тестів, за результатами діяльності та досвідом. В той же час під час формування уряду пана Яценюка нікуди не зникли квоти політичних команд. Як показує досвід Польщі і Грузії – для проведення реформ в Україні таки доведеться сформувати справжній уряд технократів, тобто професіоналів, які не хворітимуть подальшими політичними амбіціями, а свою професійно виконану роботу не сприйматимуть за месіанство.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»

***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.