Заграница нам поможет!

Ця фраза Остапа Бендера не стосується українських опозиціонерів, які шукають справедливості за кордоном

Днями народний депутат Геннадій Москаль, який є великим любителем звернути на себе увагу епатажними заявами і сенсаційними відкриттями, видав для ЗМІ черговий інфопривід - мовляв, міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко піде під суд. Притому Москаль пообіцяв запроторити міністра не просто в якийсь умовний Печерний районний суд міста Києва, де будь-які криваві розправи силовиків будуть з легкістю виправдані необхідною самообороною, а віддати його під трибунал, та не розмінюючись на дрібниці - відразу під Гаазький.

Для реалізації свого благородного задуму Москаль навіть написав листа Коморовському, чи то доктору, чи то президенту Польщі - в усякому разі, про це повідомила прес-служба нардепа. При цьому бютівець керувався наступною логікою - оскільки серед десятків постраждалих у бійні на Майдані в ніч на 30 листопада був і як мінімум один польський журналіст, то Коморовський цього не стерпить і звернеться в Гаазький трибунал з вимогою покарати Захарченка. Сам же Москаль констатував очевидне - особисто у нього, та і в України в цілому, правових підстав для звернення до цієї авторитетної міжнародної інституції немає.

Щоб сприйняти таку ініціативу нардепа серйозно, треба докласти чимало зусиль - адже силовий розгін мирної демонстрації хоч і є кричущим випадком в демократичних країнах, але аж ніяк не виглядає «злочином проти людства», а Захарченка (якого, до речі, офіційно ще ні в чому не звинуватили) не ставить у ряд кривавих тиранів. Тим не менше, навіть якщо теоретично допустити, що звернення до Гааги таки буде, то це останнє, що може налякати винних у розгоні Майдану представників влади. По-перше, кажучи з деяким перебільшенням, процедури розгляду справ у міжнародних інституціях часом настільки тривалі, що винна у злочині персона за цей час зможе поміняти ще десяток посад, зістаритись і спокійно померти. Ну, а по-друге, як показують інші подібні заяви української опозиції, вони ніколи не переростають у щось практичне, так що лякати наших суворих керівників європейської фемідою настільки ж дієво, як закоренілих злочинців - водяним іграшковим пістолетом.

Всі ми пам'ятаємо, яку кількість заяв у дусі «от Європейський суд вже точно відновить справедливість» було роздано опозиціонерами під час і за підсумками процесів Тимошенко, Луценка та інших їхніх колег. Окремі обіцянки на цей рахунок зафіксовані і в системі «Слово і діло». Наприклад, один з лідерів «Батьківщини», екс-віце-спікер Микола Томенко обіцяв, що його політсила звернеться до ЄСПЛ з метою ініціювати персональні санкції проти екс-заступника генпрокурора Рената Кузьміна, прокурора Лідії Фролової та судді Родіона Кірєєва, які, на думку опозиції, зметикували утрьох за вказівкою згори справу Тимошенко. Але через 7 місяців після цієї обіцянки екс-прем'єр як і раніше знаходиться у в'язниці, при цьому зрушень щодо її звільнення, незважаючи навіть на відкриті вимоги Європи в переговорному процесі про асоціацію, як не було, так і немає, а вищевказані персони на життя не скаржаться і ніяких санкцій на собі не відчувають.

Євросудом погрожував владі і інший опозиціонер Арсеній Яценюк - голова фракції «Батьківщина» 5 березня 2013 року пообіцяв звернутися до ЄСПЛ, якщо у його колеги і захисника Юлії Тимошенко Сергія Власенка відберуть депутатський мандат. Але мандат у Власенка таки відібрали, при цьому на досить сумнівних підставах, а сталося це вже так давно, що всі, і, здається, навіть сам Власенко про це забули. При цьому поновлювати Власенка в правах начебто ніхто не збирається, нехай ще скаже спасибі, що у в'язницю не посадили як злісного аліментника і «мучителя» своєї світської екс-дружини.

3 липня обіцянку у схожій справі дав ще один опозиційний лідер Віталій Кличко: голова фракції УДАР запевнив, що опозиція звернеться до Європейського суду з прав людини щодо неправомірних дій проти депутатів Балоги і Домбровського, у яких за розпорядженням спікера Володимира Рибака забрали картки для голосування, позбавивши при цьому повноважень. Незважаючи на формальне виконання обіцянки, по суті це на даний момент нічого не змінило.

Трохи пізніше, 7 серпня, ще один опозиційний нардеп Сергій Пашинський вкотре апелював до справедливості європейського розливу - член «Батьківщини» обіцяв, що його партія буде домагатися в ЄСПЛ скасування вироку для Костянтина Матейченка – керівника донецької облорганізації партії, якого посадили на 3 роки. Останнього, щоправда, відпустили під заставу в ході апеляційного розгляду справи, але, знову-таки, на полегшення його долі обіцянка Пашинського ніякого впливу б не мала.

Проаналізувавши лише кілька прикладів обіцянок про «європейське правосуддя», вірніше відсутність будь-яких правових його наслідків для українських опозиціонерів, варто зробити простий і однозначний висновок: в нинішніх політичних реаліях гучні заяви опозиції про втручання міжнародних судових інстанцій у вітчизняне беззаконня виглядають порожніми словами. І навіть якщо у якійсь із справ, ініційованих опозицією в Євросуді чи іншій міжнародній інституції, таки вдасться добитися справедливості, то зовсім не факт, що від цього зміниться навіть доля однієї конкретної людини, не кажучи вже про долю всієї країни. Адже будучи в більшості своїй юристами або просто маючи вищу освіту, депутати повинні знати, що виконання рішень Євросуду в Україні становить окрему вельми складну юридичну проблему.