Прорив в українському кіно

Пересічний глядач, можливо, і не помітив, однак цього року в українській кіноіндустрії відбувся значний прорив – за підтримки держави на екрани вийшла низка вітчизняних стрічок різного жанру та смаку. Саме шляхом державного патронату українські чиновники сподіваються відродити кіномистецьку школу.

Так, потрапляння в прокат для українського кіно є неабияким успіхом. Цього року в прокат потрапили сім українських стрічок, що є абсолютним рекордом для незалежної України. З-поміж цікавих проектів, які спонукали до життя суспільні реалії, став документальний проект "Вавилон-13" про український Майдан. Багато експертів покладають на нього великі надії.

Крім того, на екрани вийшли такі знакові стрічки, як «Вічне повернення» Кіри Муратової, «Хайтарма», «Параджанов». Однак найбільше оптимізму викликала стрічка «Тіні незабутих предків», що зробила неможливе – принесла прибутки її творцям. Важливо відзначити, що проект створювався без державної підтримки, що зайвий раз доводить - продюсерські проекти мають більше шансів на успіх, адже намагаються сподобатись глядачу. Про концептуальну цінність «Тіней», які стали українським аналогом старих американських фільмів жахів, говорити не слід, однак успіх у глядача вони отримали завдяки хорошій зйомці за всіма канонами сучасного прокатного кіно. Стрічки українських режисерів, що знімаються з державною підтримкою, більше орієнтуються на вузьке мистецьке коло та участь в кінофестивалях.

Тому головний виклик, який стоїть перед українським кіно – сподобатися глядачу – залишається актуальним і наступного року. За прогнозами, в 2014 році в український прокат повинні вийти близько 10 фільмів: "Брати", "Поводир", "Хвороба кохання", "Сурмач", "Плем’я" та ін.

Для глядацького та навіть експертного ока могло залишитися непомітним те, що цього року мало б з’явитися ще більше українських стрічок. Так, міністр культури Леонід Новохатько запевняв, що в поточному році в Україні буде вироблено до 90 фільмів. Однак, за інформацією Держкіно, в 2013 році було профінансовано виробництво 81 фільму, з яких у поточному році буде завершено лише 52 стрічки. Знаковим є те, що втілилися всі плани з повним метром – замість обіцяних головою Держкіно Катериною Копиловою 10 повнометражних фільмів було завершено виробництво 15 повнометражок. Однак не всі плани очільниці Держкіно втілилися в інших жанрах. Так, замість запланованих 39 документальних фільмів було завершено лише 15. Не втілилися в життя й плани з виробництва анімаційних стрічок – завершено 21 фільм з 27 обіцяних.

Такі результати показові, адже повну державну підтримку отримують саме документальні, дитячі та анімаційні стрічки, а художні проекти підтримуються державою лише на 20-50%.

Загалом думки експертів щодо розвитку кіноіндустрії розійшлись: хтось вважає, що потрібно відходити від державної підтримки, аби змусити митців робити своє кіно конкурентоспроможним, інші - притримуються думки, що для відродження галузі потрібен певний час, і державна підтримка для молодих кіномитців стала б рятівним колом. Втім, в будь-якому питанні завжди можна знайти компромісне рішення – Держкіно мало б вимагати від митців разом з проектом подавати і шляхи його окупності. Це, з одного боку, спонукало б режисерів робити своє кіно більш глядацьким, а іншого – забезпечило б віддачу вкладених державою коштів.

Проте оптимістичні настрої багатьох експертів та вболівальників українського кіно можуть бути затьмарені життєвими реаліями – наступного року скромний бюджет Держкіно, за чутками, вріжуть ще на  34 млн. грн., хоча загальний бюджет Мінкультури зросте на 59 млн. З цього складається враження, що кіноіндустрії знову перепадають лише крихти державної уваги. В даних умовах відсутність державного фінансування може «похоронити» галузь, що ледве зіп’ялася на ноги.