Быт или не быт

Крім дилеми «быть или не быть» театральних акторів хвилюють і звичайні побутові питання

«Весь світ театр, і люди в ньому актори» - ця фраза Шекспіра за своєю цитованістю напевно входить в список найпопулярніших. Водночас, на неї можна і навіть потрібно подивитися і з абсолютно іншого боку, неабияк перекрутивши закладений зміст: актори - це теж люди, з усіма їх звичайними життєвими проблемами, банальними, земними, прозаїчними. І голова у них часто може бути забита зовсім не питанням «бути чи не бути», а бажанням елементарно налагодити свій побут - мати дах над головою і бодай якісь кошти для існування.

Яскравим підтвердженням вищеописаних міркувань є відеоролик, який облетів український сегмент інтернету кілька днів тому і навіть просочився в інтернет-ЗМІ ближнього зарубіжжя. На відео зображено, як актори Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка перервали спектакль, щоб розповісти глядачам про свої матеріальні проблеми. Виявляється, працівникам театру - як акторам, так і технічному персоналу - систематично затримують зарплату. Дійшло до того, що у них не залишилося грошей на найбільш елементарні потреби - проїзд, харчування та ліки. За такої ситуації, як висловилися актори, дарувати людям радість і щастя своїми виступами стало досить проблематично.

Зі слів акторів Черкаського обласного театру, у їхніх колег з черкаської філармонії та обласного театру ляльок ситуація приблизно та ж. Логічно припустити, що Черкаси не унікальні в своєму гіркому «культурному» досвіді і якщо ситуація в інших регіонах і відрізняється, то не кардинально. У цьому контексті хочеться подивитися, що ж обіцяли представники влади театрам і їх працівникам - у системі «Слово і діло» зафіксовано 37 обіцянок на цю тематику.

У числі цих 37 обіцянок є й ті, які стосуються безпосередньо Черкаського обласного музично-драматичного театру, актори якого створили цей інформпривід. Зокрема, губернатор Черкаської області Сергій Тулуб в жовтні 2012 року обіцяв провести капремонт приміщення театру ім. Т.Г. Шевченка, а ще трохи раніше голова місцевої ОДА безуспішно взяв на себе зобов'язання поліпшити матеріальну базу даного театрального закладу. Як бачимо, проявленої черкаським губернатором уваги стосовно «храму культури» не вистачило для процвітання або хоча б нормального функціонування цієї установи.

Жалюгідний стан у матеріальному забезпеченні діяльності театрів проявляється в самих обіцянках на цю тему. Наприклад, 11 січня 2013 року під час відкриття 80-го театрального сезону в Академічному театрі драми та музичної комедії ім. М.С. Щепкіна екс-голова Сумської обласної державної адміністрації Юрій Чмирь, нещодавно переведений в «центр» і підвищений до посади заступника глави АП, пообіцяв підсобити театру з новою завісою. Ця обіцянка Чмиря була виконана, але вона наштовхує на думку - а чому, власне, губернатор перейнявся таким предметом декору і чи губернаторський це рівень проблеми, адже мова не йде навіть про ремонт приміщення або закупівлю якоїсь ультрадорогої звукової апаратури.

З тематики обіцянок - більшість з них стосуються ремонту приміщень, матеріальної підтримки театрів, закупівлі елементарного обладнання та виплати зарплат акторам - видно, що кінцевою їх метою є виживання театрів, і навіть ця мета дуже часто не досягається, адже багато з обіцянок були провалені або чекають свого виконання роками.

Ще один момент, на який варто звернути увагу - за винятком 5 обіцянок, всі інші заяви на цю тему були зроблені представниками губернаторського корпусу або місцевої влади. Це свідчить про те, що центральна влада, включаючи профільні відомства, не приділяє проблемі театрів належної уваги, тоді як чиновникам регіонального рівня вже елементарно не вдається «відкрутитися» від вирішення проблем театрів, вірніше, від імітування такого вирішення проблем (фінансовий ресурс на це витрачається мізерний і залежить від примх центральної влади).

Втім, в даному випадку говорити доводиться не тільки про малу кількість, але і про вкрай низьку якість: з п'яти обіцянок центральної влади не виконана жодна. Зокрема, обіцянками в театральній сфері відзначилися два прем'єр-міністра. Екс-прем'єр Юлія Тимошенко свого часу обіцяла закінчити реконструкцію приміщень Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької у Львові, але її обіцянку виконано не було, а нинішній глава уряду Микола Азаров обіцяв 25 травня 2012 року відкрити на Андріївському узвозі в Києві новий театр, але з виконанням цієї обіцянки також не склалося. Ще три обіцянки щодо театрів серед представників центральної влади дав екс-міністр культури Михайло Кулиняк, і результат їх виконання також плачевний.

Таким чином, хотілося б повернутися до описаного на початку статті випадку - адже він показовий. Через кілька днів після демаршу акторів черкаського театру і інформаційного шуму, який утворився навколо цього, їм таки виплатили заробітну плату, тобто такий метод боротьби за свої права показав свою ефективність. В умовах, коли влада систематично не виконує своїх зобов'язань по відношенню до працівників культури, їм не залишається нічого іншого, як взяти його на озброєння.