Влада програє інформаційну війну

Що Віктор Янукович та його команда не встигли зробити за останні чотири роки при владі – це забезпечити собі надійний інформаційно-ідеологічний тил. Більшість популярних телеканалів в Україні належать олігархам, які не входять до близького оточення Президента, а в Інтернет-просторі домінує різко опозиційна «Українська Правда».

Переймаючись виключно владними та державними перипетіями останні чотири роки, Президент потрапив в інформаційний вакуум, ставши далеким та незрозумілим для населення. Зрозуміло, що політик 21 століття не може дозволити собі такої «розкоші», адже громадськість замість нього дивитиметься на десятки інших державних діячів, які не зникають з телеканалів та інших ЗМІ.

Інформаційна стратегія, яку обрали для Віктора Януковича з огляду на його слабкі ораторські навички, - це мінімальні появи на телеекранах, жорстко лімітоване спілкування з журналістами та відсутність прямих контактів з народом. Подібна відстороненість, звичайно ж, не додавала популярності Президенту. Відсутня була також ідейна основа політики влади: стабільність і покращення ідеєю назвати важко. До формування власного медіапростору команда Віктора Януковича взялася надто пізно, і це стало вирішальним фактором успіху нинішніх вуличних протестів.

Інформаційна ізольованість Президента в критичні моменти протистоянь на вулиці грала проти нього. Якщо Помаранчева революція робилася лише «П’ятим каналом», то Євромайдан має підтримку більшості популярних медіа в Україні – в основному Інтернет-ресурсів і телебачення. У влади в розпорядженні є в переважній більшості малопопулярні ЗМІ (окрім безкоштовної газети «Вести»), хакери, а також так звані боти.

Коротко згадуючи історію Євромайдану, можна виокремити наступні головні етапи його розвитку:

1-  відмова від підписання Угоди про асоціацію – акумуляція підтримки євроінтеграції, означення проблематики протесту;

2-  перший розгін Майдану – акумуляція протесту проти влади, накладення антивладних настроїв на проєвропейські;

3-  другий розгін та послідуючі переслідування активістів – звикання до насилля та побиттів, формування загальносуспільної думки, що мирний протест не дасть жодних результатів, а лише погіршить ситуацію, розчарування;

4-  прийняття «диктаторських» законів 16 січня  - перехід до немирного протесту з послідуючими смертями,  як апогей протистояння;

5-  поширення протесту на регіони;

6-  початок перемовин влади з опозицією.

На перших двох етапах протест активно освітлювали популярні телеканали. Згодом освітлення подій скоротиться, і розпочнеться активна дискредитація Майдану як такого, що не приніс жодних результатів, не зрозуміло, з якою метою стоїть, лише погіршує ситуацію і т.д. Реабілітується протест в очах громадськості тільки після активного штурму вулиці Грушевського, як відповідь на закони 16 грудня, та початку поступок влади. В інформаційному розрізі цей момент був вирішальним для опозиції, адже саме підтримка народу (легітимація) збройного протесту змусили владу йти на поступки. Віктор Янукович вперше заговорить про існування протесту та глибокої політичної кризи в країні саме в ці дні.

Згадуючи переломний момент в протестних перипетіях, коли українська влада була остаточно дискредитована на міжнародній арені та всередині держави, важливо згадати відповідний інформаційний викид, зроблений через іноземні та вітчизняні ЗМІ, а також блоги, соціальні мережі та лідерів думок:

1-  поява інформації про двох загиблих на Майдані та ще одного активіста, знайденого мертвим під Києвом;

2-  поява запису відео, де зафіксовано роботу снайперів на Грушевського;

3-  розповсюдження відео знущань «Беркуту» над українським козаком – протестувальником.

Цей момент закріпив вирішальний поворот у протестах. Влада була дискредитована, як всередині держави, так і за її межами. Більшість країн засудили дії Віктора Януковича, висловились за необхідність введення санкцій. Серед людей, які підпали під дію інформаційного викиду, з’явився спільний ворог – правоохоронці та провладні чиновники з Віктором Януковичем на чолі. Активні дії протестувальників (використання коктейлів Молотова, паління шин, захоплення облдержадміністрацій тощо) були остаточно виправдані в очах громадськості. Протягом наступних днів подібні настрої продовжували поширились, в учасників протесту сформувалась чітка вимога щодо необхідності відставки Президента, уряду та переформатування більшості в парламенті.

Такою була ситуація останні декілька днів, і вона продовжує закріплюватись. Втім, події змінюються настільки швидко, що передбачити наступні зміни суспільних настроїв досить важко. Однак, з огляду на вищезгадане, можна зробити застереження для будь-якого українського політика, який уникає діалогу з громадськістю, адже така ізоляція може обернутися для нього найнеприємнішими наслідками.