Однією з функцій політики є раціоналізація соціальних конфліктів з метою їх цивілізованого розв’язання через діалог протиборчих груп між собою та державою. Натомість, якщо уважно придивитися до особливостей політичного процесу в Україні, можна помітити, що наша політика рухається в протилежному напрямку.
Замість раціоналізації й діалогу, в основі якого лежить логічно-дискурсивне мислення, у вітчизняній політиці культивуються ірраціональність та емоційність, що перетворює будь-які розбіжності в поглядах на конфлікт, конфлікт – на примітивну сварку, а сварку – на бійку. Складається враження, що вітчизняні політики поставили собі за мету спростувати досягнення сучасної філософії, зокрема, положення про діалогічність людського мислення та інтерсуб’єктивність нашої свідомості.
Наразі, вдалося повністю зруйнувати принципи діалогу, перетворивши його на герметичні монологи, які співіснують у просторі й часі української політики немов паралельні прямі, але не перетинаються. Руйнівного впливу зазнає й логічно-дискурсивне мислення: аргументи безсилі там, де чинять за правилами карточної гри «вірю-не вірю». Втім, деструкція – це також поняття сучасної філософії. Як, власне, й нігілізм та релятивізм. Щоправда, у філософії вони все-таки обґрунтовуються, як це не парадоксально, логічно-дискурсивним шляхом.
Невизнання Радою виборів у РФ, або Як керувати Всесвітом, не привертаючи уваги санітарівНевизнання Верховною Радою України виборів до Державної Думи Росії – контрпродуктивний крок українських депутатів, що не матиме жодних юридичних наслідків.
На жаль, мистецтво логічно-дискурсивного мислення відходить в Україні у небуття.
Дійсно, нащо витрачати сили на вивчення логіки, риторики, еристики, опановуючи мистецтво спростовувати чужі аргументи та обґрунтовувати власні, коли будь-яку дискусію завжди можна звести на рівень «сам дурень»? Кумедно спостерігати за тим, як будь-яку раціональну критику намагаються потопити в інформаційному болоті, навішуючи ярлики «боти», «джинса», «темники», «популісти», «агенти Кремля» тощо.
Будь-який матеріал проти себе, розміщений у ЗМІ, можна назвати «джинсою». Тих, хто вважає, що зарплату треба підвищувати не лише народним депутатам, але й учителям, – популістами. Далі більше. Не бачите зростання української економіки? Агенти Кремля. Висловлюєтеся проти «чесних, непідкупних депутатів», які купують собі елітну нерухомість? Боти. Обурюєтеся беззубою позицією НАБУ у справі Лещенка? Відпрацьовуєте темники АП.
Словом, усі, з чиєю позицією не збігаються погляди, – «боти», «продажні лідери громадської думки» (ЛГД), «журнашлюшки», «ігсперди», які «відпрацьовують темники» та «джинсують». Інша справа – ті, з ким погляди збігаються. Це – НАШІ, чесні, непідкупні, принципові патріоти.
Та є кілька «але».
По-перше, дискредитація як суб’єктів, які висловлюють ту чи іншу позицію, так і ресурсів, на яких вона оприлюднюється, жодним чином не вливає на те, наскільки висловлене та оприлюднене є істинним чи хибним. «Наші» не завжди виявляються правими. Оцінка «не наших» не завжди виявляється інсинуацією й наклепом. Подекуди, критичні оцінки від ворогів часто бувають більш об’єктивними ніж хвалебні оди від друзів.
По-друге, чужа позиція, так само як і наша, не завжди визначається «гонорарами». Дивно, що люди, які вірять у те, що Мустафа Найєм абсолютно випадково і «бєзвозмєздно» опинився біля офісу Коломойського, водночас категорично відмовляються вірити в те, що хтось так само випадково, без жодного меркантильного інтересу, може опинитися й біля розкішного помешкання Сергія Лещенка чи Світлани Заліщук. Вважати всіх продажними через те, що продажні таки є, означає уподібнюватися працівницям секс-індустрії, які не вірять в існування безкоштовного сексу. Втім, справедливе й зворотне: комерційний секс існує – кожна політична сила має свій журналістський та експертний пул.
Звіт для всіх: коли насправді запрацює система е-декларування?Роботі системі е-декларування навіть після запуску чиниться серйозний супротив. Чи готові самі громадяни до нових «правил гри» та що потрібно зробити, аби декларування насправді допомогло в боротьбі з корупцією?
По-третє, для того, щоб робити висновки, багатьом не обов’язково потрібні «темники». Більше того, «рекомендації», які готуються прес-службами та PR-відділами для членів тих чи інших політичних сил та афілійованих із ними журналістів, експертів, ЛГД, не мають нічого спільного з «темниками» доби Кучми чи Януковича, коли цими «документами» намагалися визначати інформаційну політику ЗМІ, використовуючи репресивний апарат – від кримінальних угруповань до правоохоронних органів.
Словом, треба змиритися з тим, що критика не завжди є результатом чиєїсь підступної змови, й бути готовими до того, що наші думки, вчинки, позиція можуть бути об’єктом чужої критики так само, як ми робимо об’єктом своєї критики чужі думки, вчинки, позиції.
Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»