Минулої середи міністр фінансів Олександр Данилюк на засіданні Кабміну оприлюднив напрацьований відомством проект змін та доповнень до Податкову кодексу. На жаль, проект більше нагадує косметичний ремонт в аварійному будинку, ніж реальну концепцію реформування складної, заплутаної та малоефективної податкової системи України.
Втім, наразі хотілося б сказати кілька слів не стільки про сам проект змін до Податкового кодексу, скільки про ставлення українців до податків та державних інституцій в принципі.
«Немає жодних «суспільних грошей», є тільки гроші платників податків». Цю крилату фразу Маргарет Тетчер вітчизняні діячі, від громадських активістів до політиків, повторюють, особливо не замислюючись над сенсом, так часто, що слова легендарного британського прем’єра починають нагадувати буддійську мантру.
5 років податкових канікул від Мінфіну: експерт оцінив ідеї ДанилюкаГолова Комітету економістів України проаналізував рішення запровадити податкові канікули на 5 років для малого бізнесу.
Громадські активісти та експерти, які, позичаючи в Сірка очі, видають свої дводенні ознайомчі тури до Оксфорда чи Кембриджа за «класичну британську освіту», воліють особливо не замислюватися над тим, що можливо «залізна леді» згаданими вище словами лише намагалася привернути увагу громадськості до того факту, що спроможність держави виконувати свої функції, в тому числі й соціальні, безпосередньо залежить від здатності уповноважених державних органів наповнювати державну скарбницю, передусім, збираючи податки.
На превеликий жаль, українці принципово не хочуть усвідомлювати взаємозв’язок, що існує між ефективністю державних органів, уповноважених наповнювати державний бюджет, та кількістю і якістю послуг, які зможе надавати своїм громадянам держава.
Безумовно, можна довго сперечатися щодо обсягів ВВП, які перерозподіляються через Державний бюджет; щодо того, хто і у якому обсязі мусить нести податковий тягар; щодо кількості та розмірів податків; щодо пріоритетних потреб для фінансування з Бюджету. Проте цими питаннями повинен опікуватися, шукаючи соціальний компроміс, представницький орган – парламент. Завдання фіскальних органів значно скромніше – забезпечити збір встановлених законодавством податків, митних зборів, тощо, виявивши та притягнувши до відповідальності тих суб’єктів господарювання, які прагнуть уникнути їх сплати.
І в усіх розвинутих країнах світу ухиляння від сплати податків є злочином, за скоєння якого передбачене суворе покарання, оскільки несплачені податки, замість того, щоб потрапити до державного бюджету й бути витраченими на задоволення суспільно необхідних потреб (наприклад, оборону, охорону здоров’я, освіту тощо) витрачаються на задоволення примх шахраїв і пройдисвітів.
Реально смішно й водночас сумно чути від експертів, громадських активістів і, само собою, представників бізнесу байки про те, що фіскальні органи США чи країн ЄС – це «сервісні служби», де працюють «білі й пухнасті зайченята», тоді як вітчизняна ДФС «кошмарить» бізнес, заважаючи йому розвиватися. Кумедно чути подібні байки в країні, де левова частина населення, що працює, отримує зарплату в конвертах, офіційно декларуючи мінімум, встановлений законом. Більше того, в країні, де існує безліч схем ухилення від сплати податків, а також податкових ям та конвертаційних центрів, суспільству нав’язується думка про недоцільність існування податкової міліції.
Цікаво, люди, які підтримують подібні ідеї, усвідомлюють, хто в першу чергу скористається такими «реформами»?
Пригадую, як під час відвідин Конгресу США почув від одного американця слушне зауваження, над змістом якого варто поміркувати й багатьом українцям. Глузуючи з обмеженості поглядів окремих своїх співгромадян, мій американський колега сказав: «Вони дуже не хочуть фінансувати NASA, але водночас дуже хочуть мати супутникове телебачення й сучасний зв'язок».
Спостерігаючи за вітчизняною дискусією про ідеальні взаємини між державою, бізнесом та громадянами я часто пригадую ці слова. Українці дуже хочуть отримувати від держави якісні послуги й мати соціальний захист, але дуже не хочуть платити податки. Дуже не люблять офшори та інші схеми «оптимізації сплати податків», і водночас недолюблюють державні органи, уповноважені боротися з цими явищами. Віє шизофренією.
І ця шизофренія активно використовується силами, зацікавленими в послаблені державних інститутів. Не варто забувати, що вакуум державної влади завжди грає на руку в першу чергу кримінальним структурам і, врешті-решт, може призвести до дезінтеграції суспільства взагалі. Охочим перетворити всі державні органи на «сервісні служби» варто згадати слова Семюела Хантінгтона: «Перед тим, як обмежувати владу, необхідно переконатися чи є вона взагалі. Між тим, якраз справжньої влади й бракує в тих перехідних країнах, де уряди опинилися в заручниках псевдоінтелектуалів, бунтівних полковників та буйних студентів».
Данилюк розповів про повноваження служби, яка замінить податкову міліціюМіністр фінансів Олександр Данилюк анонсував ліквідацію податкової та створення нової служби на заміну.
Подобається це окремим мрійникам чи ні, але будь-яка держава, навіть найсучасніша, найдемократичніша, правова, соціально орієнтована (тощо) має право на легальне й легітимне використання насилля у випадках і межах, визначених законом. Себто, з одного боку, держава повинна мати у своєму розпорядженні необхідні інструменти, які б дозволили, в разі необхідності, застосувати насилля проти порушників. З іншого боку, суспільство обов’язково повинно володіти інструментами, які б дозволяли впливати на визначення таких випадків і меж, в яких насилля може бути використане державою.
З огляду на це, треба думати не про те як послабити державні інституції, полегшивши життя в першу чергу тим, хто не хоче коритися законам, а про те, як посилити їх та змусити виконувати покладені на них функції належним чином. Простіше кажучи, не розганяти податкову міліцію, а навпаки посилювати її, водночас змушуючи боротися з порушниками; не розвалювати правоохоронну систему імітацією реформи, а посилювати її, змушуючи воювати з криміналом, замість продовження «видачі ліцензій» на заняття нелегальним бізнесом. Висловлюючись метафорично, метою реформування державних інституцій міг би стати принцип, висловлений Бертольдом Брехтом: «Леве, вирізьблений з кореню чайного дерева – злодіїв лякають твої кігті, добродіїв тішить твоя витонченість!»
Державні інституції – такі, як правоохоронні органи, фіскальна служба, митниця, прокуратура, суди, СБУ – мусять бути сильними й функціональними структурами, діяльність яких буде радувати всіх законослухняних громадян і лякати безжалісністю і невідворотністю покарання всіх пройдисвітів та злодіїв. На жаль, дискредитуючи державні інституції, накидаючи державному службовцю образ ворога, беручи під сумнів право держави використовувати насилля в необхідних, визначених законом випадках, а найстрашніше – підриваючи монопольне право держави застосовувати насилля, ми рухаємось у протилежному напрямку.
Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»