Важко передбачити, чим завершиться «справа Януковича-Новинського». Точніше, з Януковичем усе зрозуміло. До України він уже ніколи не повернеться. Адже навіть верхи на російському танку його тут уже ніхто не сприйме. Серед проросійських сепаратистів на Донбасі його сприймають як зрадника та утікача, а у свідомості більшості українців він так і залишиться кремезним чоловіком, який панічно боявся свого низькорослого російського колегу й похапцем «здав» проект євроінтеграції.
А як щодо Вадима Новинського? 3 листопада Генеральна прокуратура звернулася до Верховної Ради з поданням про згоду на притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності. Суспільство сприйняло це як сигнал про завершення «доби безкарності». Але не поспішатимемо з висновками. Звісно, чинний Президент – людина з неабиякою силою волі. Саме вона допомогла Петру Порошенку стати Главою держави. І саме вона так потрібна йому сьогодні, коли він намагається реформувати систему державного управління, політично та психологічно виштовхуючи Україну в Європу.
Кримінальна відпововідальність для олігарха? Скажімо відверто, це було би великою політичною сенсацією. Ба більше, стало б символічним актом десакралізації олігархії та докорінно змінило би всю структуру впливів усередині українського суспільства!
«Як би не розвивалася далі ситуація, і як би не хотілося моїм недругам, у будь-якому випадку я залишуся в Україні й нікуди виїжджати не збираюся, навіть у разі необґрунтованого переслідування». Що ж, така позиція народного депутата та бізнесмена варта поваги. Він поводить себе по-чоловічому, гідно, не намагаючись сховатися від правосуддя. Однак, варто також розуміти причини олімпійського спокою Вадима Владиславовича. Він абсолютно впевнений, що уникне арешту та інших неприємностей, бо, як і решта вітчизняних олігархів знає, що в пострадянському суспільстві актуальна єврейська мудрість: «якщо проблему можна вирішити за гроші, це не проблема – це витрати».
Комітет візьметься за «справу Новинського» не раніше ніж за тижденьРегламентний комітет Верховної Ради розгляне подання ГПУ на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата з фракції Опозиційного блоку Вадима Новинського не раніше ніж за тиждень.
Щиро кажучи, досить дивно, що держава наразі знайшла лише одну підставу для притягнення до кримінальної відповідальності одіозного олігарха – його участь у незаконному тискові на спочилого Предстоятеля УПЦ. «Аль Капоне посадили за несплату податків», – коментують подію активісти соціальних мереж. Без коментарів. Я не впевнений, що паралель між Новинським та Аль Капоне цілком коректна. Я не працюю в Генеральній прокуратурі чи Службі безпеки України, аби виносити компетентні судження про те, чи мають методи ведення бізнесу Вадимом Владиславовичем кримінальний характер. Кожному своє. Церковний ієрарх має дбати про церковні справи. А працівники прокуратури та СБУ – про безпеку держави та невідворотність покарання у випадку, коли порушено закон.
Утім, певну логіку в цьому я бачу. «Нехай не втручається в церковні справи, бо лишиться без штанів», – переказав якось свою пересторогу Новинському геронта Григорій із монастиря Дохіар, що на Святій горі Афон. Можливо, вчинок Новинського стосовно Митрополита Володимира і не є найбільшим порушенням закону в житті олігарха. Але те, цей вчинок – один з найганебніших – поза сумнівом. Мені невідомі методи, якими Новинський будував свою бізнес-імперію. Підозрюю, що не надто чесними. Але достеменно мені відомо про нього одне – він дійсно грав ключову роль у злочинній спробі Януковича усунути від керівництва УПЦ спочилого Митрополита Володимира.
Останнім часом мало не щодня знайомі діляться зі мною посиланнями на свіжі статті, де в стилі радянського агітпропу розмальовані «злочини Драбинка». Драбинко, мовляв, брав участь у викрадені черниць (до речі: справа черниць закрита, а винні в тому, що сталося, навіть встигли відбути покарання). У Драбинка, мовляв, мало не кримінальне походження майна (до слова: майже все, що я сьогодні маю, я отримав з волі спочилого Митрополита Володимира. Розумію, можливо, на чиюсь думку, я не заслужив такої щедрості спочилого. Але Блаженніший думав інакше! «Життя довге, старайся користатися усім з користю для себе та ближніх», – сказав мені Митрополит з цієї нагоди, і я намагаюся жити за цими словами).
Щоденні фейкові новини та підробні бігборди, безпідставні звинувачення в підготовці розколу в УПЦ – звісно, все це мені дошкуляє. Але не так, як на це сподівалися замовники чорного піару. Для мене абсолютно очевидно, хто оплачує рахунки його виробникам. І я ставлюся до цього без особливих емоцій, бо розумію, нащо це робиться. З мене хочуть зробити «хлопчика для биття». Звинуватити в усіх смертних гріхах. Залякати на моєму прикладі всіх, хто може виступити на захист канонічних прав Української Церкви на автокефальне буття та відновлення церковної єдності… А головне – зробити мені імідж скандальної людини, вірити словам якої не можна. Мовляв, цей Драбинко не лише проти депутата Новинського. Він постійно робить якісь заяви і навіть закупив зовнішню рекламу, агітуючи українців проти святкування Halloween...
Лишаю все це на совісті замовника й виконавців. Панове, ви добре потішилися з цього глуму? Так от: я вам це прощаю! Вважайте, що отримали від мене прощення за всі свої нешляхетні вчинки – як минулі, так і майбутні. Навіть ті, що ви тільки встигли замислити.
А тепер про те, що важче вибачити, бо це гріх не проти мене, а проти значно кращої від мене людини – спочилого в Бозі Митрополита Володимира. Не знаю, хто саме був ініціатором плану відсторонення від влади Митрополита Володимира. Можливо, це й не була ініціатива народного депутата Новинського. Припускаю, що колишній президент викликав Вадима Владиславовича до себе й у безапеляційній манері «поставив завдання»: змінити Митрополита Володимира на молодого єпископа, який би був корисний режиму під час передвиборної кампанії…
Ми вас не бачимо й не чуємо. Інструкція зі спілкування зі «злим добром» від Митрополита ОлександраМитрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський, секретар предстоятеля УПЦ (МП) владика Олександр (Драбинко) поділився зі Словом і Ділом міркуваннями щодо методів, використовуваних олігархами для тиску на церкву.
Важка ситуація. Але ж як людина, інтегрована до церковного життя, Вадим Владиславович, напевно, мав би відповісти: «те, що ви просите, – це церковний та державний злочин». Або, принаймні, відмовитися виконувати подібне завдання, пославшись на свої релігійні переконання. Мовляв, «Церква для мене – це святе, і робити прикрості Митрополитові я не буду: боюся Божого покарання!»
Людина праведного життя та молитви. До того ж фізично немічна. Людина, яка пересувалася в інвалідному візку та доживала свої останні роки… Як можна було погодитися брати участь у змові з Януковичем проти такої людини?..
Митрополит Володимир не був однодумцем Вадима Новинського та інших прихильників «русского мира». Він був патріотом своєї країни та, будемо відверті, з пересторогою ставився до ідеї реінтеграції України до оновленого СРСР або будь-якої іншої форми російської імперської державності. Зрозуміло, що Митрополит українського духу був кісткою в горлі донецького клану.
Але хіба – навіть з точки зору взірцевого патріота Росії – можна усувати від церковного керівництва своїх ідеологічних опонентів подібними методами? Припустимо, що Новинський та його однодумці праві, і Україна таки дійсно «Малоросія», а отже не повинна й не може існувати окремо від Росії. І що ж, ця геополітична «істина» якимось чином скасовує євангельську мораль? Християнську любов до ближнього? Церковний послух Предстоятелеві? Нарешті, просто людяність?!
Візантійщина проти Константинополя: поле битви – УкраїнаЯка доля чекає на українське православ'я і чи зважитися Вселенський Патріархат подарувати Українській православній Церкві незалежність від РПЦ
Як відомо, після смерті Митрополита Володимира я не беру участі в церковному управлінні. Натомість, наскільки я знаю, до нього тепер причетний депутат Верховної Ради Вадим Новинський. Останнього нерідко називають сьогодні «мозком та совістю» Керуючого справами УПЦ митрополита Антонія «на аутсорсингу» (від англ. outsourcing: (outer-source-using) – використання зовнішнього джерела або ресурсу – Ред.). А був час, коли Митрополит Антоній більшою мірою належав собі. Час, коли і я, і Блаженніший Митрополит Володимир дивилися на нього з надією – як на особу, яка би могла в майбутньому очолити УПЦ та продовжити нашу спільну, орієнтовану на здобуття повної канонічної незалежності лінії церковного будівництва...
Не буду приховувати: мені сумно дивитися на те, як церковний ієрарх перебуває під таким помітним впливом світської людини. Сумно спостерігати, як Митрополит Антоній перетворив посаду Керуючого справами УПЦ на посаду Керованого... Але я добре знаю владику Антонія ще з часів, коли він приїхав до Києва в сані ігумена. Відомі мені і добрі, світлі сторони його душі. Як, власне, і те, що Митрополит Антоній – це щедро обдарована природою та Богом людина, яка могла зробити чимало корисного для розвитку УПЦ. Зрозуміло, що владика Антоній сам несе відповідальність за свої вчинки. Зрозуміло й те, що ніхто силоміць не змушував його брати участь у змові Януковича і Ко усунути Митрополита Володимира з посади Предстоятеля. Але згадаймо слова Євангелія: «хто спокусить одного з малих цих, що вірують у Мене, тому краще було б, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопили його в морській глибині» (Мф. 18,6).
Вадиме Владиславовичу, я не буду радіти, якщо Ви потрапите за ґрати, й щиро не бажаю Вам подібного досвіду в житті. Але, на мою думку, Ви щонайменше маєте публічно покаятися в тому, що брали участь у цій ганебній історії. А також у тому, що спокусили владою владику Антонія, який, перебуваючи під Вашим впливом, говорячи Вашими словами, мислячи нав’язаними Вами категоріями, зробив хибний моральний вибір та не зберіг вірності своєму Предстоятелю – Блаженнішому Митрополиту Володимиру.
Митрополит Олександр (Драбинко), спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»