Верховна Рада 8-го скликання стала справжньою рекордсменкою в питанні надання дозволу на притягнення народних депутатів до відповідальності. Минулого тижня парламентарі 228 голосами проголосували за згоду на притягнення до кримінальної відповідальності депутата Вадима Новинського з фракції «Опозиційного блоку».
Це вже п'ятий випадок за 2 роки роботи нинішнього складу парламенту. Раніше таку згоду влітку цього року нардепи надали на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт свого колеги від групи «Воля народу» Олександра Онищенка. Ще раніше такої «честі» удостоїлися нардепи Сергій Мельничук, Ігор Мосійчук та Сергій Клюєв. Майже всіх із перерахованих нардепів звинувачували в корупційних злочинах та завданні масштабних збитків економіці держави.
Ціна питання
Загалом за історію українського парламентаризму Верховна Рада дозволяла притягти до відповідальності 12 нардепів. Окрім уже зазначених 5 випадків у парламенті 8-го скликання, в попередні роки були притягнуті до відповідальності народні депутати Степан Хмара, Юхим Звягільський, Павло Лазаренко, Віктор Жердицький, Микола Агафонов, Віктор Лозінський, Олег Царьов. Двоє з них відбули покарання в тюрмах – Павло Лазаренко у США та Віктор Лозінський в Україні.
Взяли за афедрон. Віктор Трегубов про Вадима НовинськогоКрім тиску на керівництво УПЦ МП, народного депутата Вадима Новинського можна звинуватити у значно тяжчих злочинах. Журналіст Віктор Трегубов спробував розібратися в логіці дій ГПУ.
Про обмеження народним депутатам так званого «імунітету» йдеться вже давно. Це питання, спрямоване на обмеження чи скасування недоторканності різних посадових осіб, вносилося на розгляд Верховної Ради 16 разів. До слова, до 1998 року депутати місцевих рад також володіли обмеженим обсягом недоторканності, яку, втім, скасували відповідними змінами до законодавства. Чому ж не вдається обмежити імунітет для народних обранців? Питання радше риторичне.
Безпосередньо про обмеження, зняття чи відмову від депутатської недоторканності йшлося в 7 законопроектах, починаючи з 2002 року. А 16 років тому під час проведення всеукраїнського референдуму більшість українців висловилися за обмеження депутатської недоторканності, а саме погодилися із вилученням частини 3 статті 80 Конституції України, в якій ідеться про те, що «народні депутати не можуть бути без згоди Верховної Ради притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані».
Про скасування депутатської недоторканності йдеться в коаліційній угоді, що була підписана керівництвом 5 партій-переможців на позачергових виборах парламенту в грудні 2014 року. «Ми будемо відкритими та підзвітними перед суспільством і в своїй діяльності керуватимемося лише правом, тому ми скасуємо депутатську недоторканність та будемо нести повну відповідальність за свої дії перед українським народом», – йдеться в преамбулі документа. Угоду не стали переписувати й після переформатування парламентської більшості, а точніше сказати після виходу з неї фракцій РПЛ, «Батьківщини» та «Самопомочі». Тож одна з основних вимог Революції Гідності залишається чинною й донині.
Механізм запуску
Досягнути згоди в питанні налагодження ефективного механізму, як обмежити депутатську недоторканність, самим народним обранцям так і не вдалося. Так, 5 лютого цього року 365 народних депутатів підтримали законопроект №1776 «Про внесення змін до Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України і суддів)». Законопроект направлений на розгляд Конституційного суду.
Луценко пропонує скоротити термін зняття депутатської недоторканностіНа розгляд профільного комітету Верховної Ради наступної середи внесуть кілька пакетів законодавчих ініціатив, повідомив глава ГПУ.
У зареєстрованому проекті закону йдеться про внесення змін до статті 80 Конституції, зокрема, виключення абзаців: «Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність» та «Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані». Втім, експерти з конституційного права скептично ставляться до такого кроку, адже в разі простого скасування відповідних абзаців статті 80 КУ взагалі втрачається будь-який механізм притягнення до відповідальності народних обранців.
З іншого боку, такого формулювання, яке існує в Конституції щодо імунітету для народних обранців, не існує в жодній демократичній країні світу. Адже лише український парламентар не може бути притягнений до кримінальної відповідальності без згоди Верховної Ради, навіть якщо був затриманий під час скоєння тяжкого злочину. Так, у багатьох демократичних країнах існує норма про те, що згода парламенту на затримання чи арешт депутата не потрібна, якщо його застали на місці скоєння злочину. Цей принцип не суперечить загальним принципам про надання депутату особливого статусу, який включає й право на недоторканність.
Натомість в Україні досі не забули про випадок із зухвалим убивством фермера Валерія Олійника народним депутатом Віктором Лозінським. У 2011 році Верховна Рада рішенням більшості парламентарів зняла депутатську недоторканність із нардепа Віктора Лозінського (у той час був членом фракції Блоку Юлії Тимошенко), надавши суду право визначити кримінальну відповідальність за скоєний ним злочин. Цікавим наслідком «справи Лозінського» стало те, що після його засудження зі складу тоді опозиційної фракції БЮТ почали виходити інші народні депутати. Це вкотре засвідчило, що статус народного депутата ще нічого не гарантував, а безпосередньою умовою успішного політичного майбутнього була приналежність до табору влади.
Інструмент політичного тиску?
Ні для кого не секрет, що донедавна депутатський мандат був своєрідним доповненням для заможної людини, щоб захистити свої статки або примножити їх. Наразі ж усе частіше ми стаємо свідками того, як саме обмеження депутатської недоторканності є тим «гачком», який можна зручно використати в боротьбі з політичними опонентами.
Соболєв: імовірність скасування недоторканності в цьому парламенті дорівнює нулюНардепи прокоментували ймовірність розгляду законопроекту про зняття недоторканності на цій сесії.
Щось схоже вже траплялося: згадаймо період після обрання Верховної Ради 7-го скликання в 2012 році, коли Вищий адмінсуд міг позбавити депутатства за найменшого натяку з боку Банкової. Режим президента Віктора Януковича використовував будь-який зручний привід саджати за ґрати своїх політичних опонентів.
Після Революції Гідності ставлення до народного обранця і його ролі в політичному житті дещо змінилося. Передусім більшість із новообраних нардепів по-новому відчули настрої людей щодо відповідальності за свої вчинки. Тепер ці зміни потрібно закріпити на законодавчому рівні ще й з метою унеможливити будь-який політичний вплив на нардепа. Скоїв злочин – відповідай за законом, як всі громадяни.
Ще одна проблема, яка виникає в контексті скасування чи обмеження депутатської недоторканності – це робота правоохоронної та судової систем. Без реформування та оновлення їх особового складу навіть найбільшим злочинцям не буде про що хвилюватися. Натомість поряд зі створенням нових антикорупційних органів, нардепи так і не розглянули можливість започаткувати й відповідну судову інстанцію, яка б могла взятися за розгляд справ саме високопосадовців.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»