Кожна нова смерть чергового одіозного ватажка сепаратистів псевдореспублік «ДНР-ЛНР» викликає неприховану радість в українському суспільстві. Воно й зрозуміло: безславні покидьки, які знущалися над українськими полоненими солдатами та вправлялися в показовому беззаконні в угарі вседозволеності, нарешті отримали по заслугах.
Однак поки ми зловісно жартуємо над загибеллю ватажків-невдах, не варто забувати й про іншу важливу деталь: насправді йдеться про смерть пішаків у великій геополітичній грі. І йдеться навіть не про солдатів регулярної армії ворожої держави. Навряд чи вбивство «символів» сепаратистського руху «ДНР-ЛНР» можна вважати випадковістю. А от що означають ці сигнали – варто розібратися.
До того ж, не слід виривати такі події із загального контексту. Адже вони відбуваються на тлі показового загострення подій на фронті, активізації обстрілів та симптоматичних заяв як з боку європейських лідерів, так і Кремля. Ще одна важлива деталь – тривале мовчання української влади на чолі з головнокомандувачем з приводу вирішення конфлікту на Донбасі. Це стосується і ситуації на фронті, і процесу мирного врегулювання в рамках Мінських угод.
Хоча таку гру в «мовчанку» потенційно можна пояснити підготовкою масштабної інформаційної стратегії з пояснення деяких не надто райдужних аспектів щодо повернення тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей під контроль української влади. До слова, ще до загострення подій в Авдіївці міністр внутрішніх справ Арсен Аваков досить сміливо припустив, що окупована частина Донбасу повернеться під контроль України впродовж 2017 року. Чи можна вважати ткі заяви впливового політика випадковістю?
«Сепаромор»
Смерть ватажку сепаратистів із позивним «Гіві» пророкували ще в жовтні минулого року, коли в ліфті підірвали його «колегу» по зброї «Моторолу». Обох головорізів зухвало вбили в самісінькому лігві сепаратистських утворень – безпосередньо в Донецьку. Обох російська пропаганда зробила такими собі символами героїчної «звитяги» псевдореспублік у боротьбі з «кривавою українською хунтою».
Операція «Ліквідація»: вбивство «Гіві» – не останнє в списку РФПолітолог поділився міркуваннями з приводу інформації про смерть бойовика «ДНР» із позивним «Гіві».
Та слід зауважити, що і «Гіві», і «Моторола» – не лише пішаки в здійсненні загарбницьких планів Кремля, але й чергові ланки в процесі зачищення найбільш одіозних польових командирів сепаратистських утворень «ДНР-ЛНР».
Так, протягом 2016-го та на початку 2017 року на непідконтрольній частині Донбасу та й у самій Росії були знищені ще кілька «діячів» квазідержавних утворень «ДНР-ЛНР». Попрощалися із життям «польові командири», «отамани», «ополченці», «козаки», а по суті – керманичі різноманітних професійних ОЗГ: Мозговий, Дрьомов, Бєднов («Бетмен»), Іщенко, Болотов, «оплотівець» Жилін, «начальник управління народної міліції ЛНР» Анащенко, та інші, менш відомі завдяки російській пропаганді вбивці.
Звісно, «керівництво» «ДНР-ЛНР» у знищенні всіх цих ватажків сепаратистів звинувачує українські спецслужби та ДРГ. Навіть вбивство в Підмосков’ї Євгена Жиліна російська пропаганда описує як помсту у виконанні сміливих українських розвідників.
Не сумніваючись у справжній звитязі українських професійних військових та спецслужбовців, варто зазначити, що навряд чи такий «сепаромор» був би можливим без участі самого Кремля й безпосередньо ФСБ. В Москві навіть готові піти на більше й уже натякають на можливість замінити нинішніх «очільників» «ДНР-ЛНР» Захарченка та Плотницького.
Плани Кремля
У деяких російських ЗМІ ще на початку 2016 року писали про те, що Кремль навмисно «зачищає» бойове крило сепаратистського руху, щоб унеможливити протиріччя в керівництві псевдореспублік. Втім, згодом ті ж російські ЗМІ, поспілкувавшись із «керівництвом» «ДНР-ЛНР», повідомляли про втрату зацікавленості російської влади в підтримці створених нею псевдодержавних утворень.
У пошуках миру: чи можуть США та НАТО змінити формат переговорів щодо Донбасу?Директор Київського інституту мирних досліджень оцінив перспективи України за підсумками переговорів президента США та генсека НАТО про пошуки мирного вирішення конфлікту на Донбасі.
А на початку 2017 року вже українські ЗМІ з посиланнями на дипломатичні джерела розповідали деякі нові подробиці мирних переговорів щодо вирішення конфлікту на Донбасі, згідно з якими Москва начебто виявила готовність обговорювати заміну Захарченка й Плотницького іншими, більш компромісними й погодженими з партнерами з «нормандського формату» фігурами.
Щоправда, такі зміни передбачатимуть суттєві поступки з боку офіційного Києва, які навряд чи будуть позитивно сприйняті в українському суспільстві. Фактично, йдеться про перехід окупованих частин Донбасу на утримання з українського Бюджету, при цьому без збереження контролю над кордоном та остаточним виведенням російських військ. Подальший план, за задумом Кремля, начебто передбачатиме оголошення амністії не таким одіозним сепаратистам та проведення місцевих виборів.
Таким чином, вбивства бойовиків – це не просто крок назустріч українській стороні, це зняття ще однієї перепони на шляху до виконання Києвом чергового пункту Мінських угод. Водночас такими кроками Москва запускає «мирні метастази» на решту території України. Адже навіть у разі встановлення контролю над поки що окупованими територіями Донецької та Луганської областей Києву доведеться враховувати думку тамтешнього населення. А шанси на проведення справді демократичних виборів майже нульові.
Небезпечний компроміс
Поки українська влада відмовчується, говорять європейські лідери або їхні «оповісники». Так, цими днями український медіапростір збурила заява посла Німеччини в Україні Ернста Райхеля, який лише припустив, що вибори на Донбасі можна провести й у присутності російських військ. Мовляв, Україна також не виконує Мінські угоди, однак якщо обом сторонам потрібен прогрес у їх виконанні, то такі мирні перемовини передбачають необхідність знаходження навіть небезпечних за своєю суттю компромісів.
Експерт: «Мінськ» – це не план, що Україні робити з ДонбасомДиректор служби «Український барометр» оцінив організацію зустрічі в Мінську в зв'язку із ситуацією в Авдіївці.
Роз’яснити припущення німецького посла попросили в українському МЗС. Окрім того, з ними не погодилися деякі депутати з парламентських фракцій БПП та «Народного фронту». Втім, більш рішучих заяв та альтернативних планів, як надалі впроваджувати Мінські угоди, українці не почули ані від Президента, ані від прем’єр-міністра, ані від інших політиків, які впливають на долю мирних перемовин щодо вирішення конфлікту на Донбасі.
Можна припустити, що після останніх перемовин між президентами Володимиром Путіним та Дональдом Трампом керівництво США переконали не втручатися в події довкола «українського питання». І саме це зумовило додатковий тиск на українську сторону з боку європейських партнерів із «нормандського формату». Таким чином, якщо ця гіпотеза втілиться в життя, Україні доведеться так чи інакше йти на поступки, обираючи між «поганим миром» та «війною без кінця».
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»