У ці дні ми згадуємо сотню загиблих на Майдані. Ці події назавжди змінили наше життя. Але жити краще після Євромайдану почали лише кілька людей. Йдеться про політичних лідерів Майдану. Як склалися їхні долі? І що вони роблять зараз, через три роки?
Одним із перших підтримати журналістів на Майдан вийшов Віталій Кличко. Багато хто з наближених до Януковича говорив тоді, що Америка хоче бачити президентом України саме Віталія Кличка. І через нього все й затівалося. Але потім щось пішло не так. Кажуть, Штатам не сподобалося загравання боксера з олігархом Дмитром Фірташем. В результаті Кличку довелося задовольнятися посадою мера Києва, повелителя снігу, ожеледиці та ларьків. До речі, недавно з Кличком відбувся невеликий казус. Хвиля знесення незаконних МАФів випадково поглинула кіоск «Рошен». Кажуть, київському голові дзвонив особисто Президент і обурювався, що Кличко не попередив його про майбутнє знесення.
Сам нинішній Президент Петро Порошенко не був активним учасником Євромайдану. Він прийшов не з самого початку, а в гострій фазі грав роль посередника між мітингувальниками й силовиками. Напевно, саме імідж примирителя і зробив із нього Президента прямо в першому турі. І народ навіть не звернув увагу на те, що Порошенко ще недавно працював на посаді міністра економіки в злочинному уряді Азарова. Доля Порошенка після Євромайдану склалася непогано для нього самого. Правда, всі сподівалися на те, що бізнесмен припинить займатися комерцією та перетвориться на українського Вацлава Гавела. Але комерційна жилка перемогла, і в результаті наш Президент зумів перепідпорядкувати собі і своїм друзям усі грошові потоки. Контрабанда вугілля, видача ліцензій, «смотрящі» за міністрами з інших політичних таборів, загравання з представниками колишньої влади, контроль над судами через СБУ. Кажуть, Петро Порошенко настільки уважний до деталей, що досі особисто перевіряє нарахування зарплат прибиральницям свого спортивного клубу. Варто також відзначити, що працівники президентського «5 каналу» досі отримують зарплати в «конвертах». А «деолігархізація», «вихід бізнесу з тіні» – це те життя по-новому, яке стосується всіх, крім оточення Президента. Нині Порошенко займається тим, що намагається не допустити парламентських і президентських виборів. У його політсилі безлад і до кінця незрозуміло, хто кому Рабинович. Внутрішня опозиція в БПП, що складається з професійних борців з корупцією, зіпсувала імідж не тільки Порошенку, а й самим собі.
У Кабміні теж усе не слава богу. Володимир Гройсман, призначений Порошенком як «свій» серед своїх, спробував вести самостійну гру. І з хлопчика на побігеньках перетворився на повноправного партнера Петра і його команди. У спробі перепідпорядкувати собі потоки в грошових міністерствах Гройсман технічно відсуває міністрів, яких раніше позиціонували як «технологічних», орієнтованих на реформи й прогресивних. Тобто, сталося все те, чого не хотів Майдан. Кулуарщина, непотизм і корупція борців з корупцією. У нинішньому складі Кабміну, крім Степана Кубіва, не залишилося вже нікого з лідерів тодішнього опору. Сам Кубів є в уряді особистим «смотрящим» Порошенка: його вухами й руками. Кубів геть не розуміється на економіці країни, та це й не актуально. Головне, щоб повз носа нічого не проскочило.
Один із яскравих лідерів Майдану, глава партії «Народний фронт» Арсеній Яценюк нині пішов у тінь. «Віджати» Яценюка з політичної арени було завданням Петра Порошенка. І він зробив це. Сеня, який на Майдані обіцяв покірно прийняти «кулю в лоб» у разі політичної потреби, так її й не отримав. Він продовжує контролювати свою фракцію в парламенті і кількох міністрів в уряді. Його найближчий соратник ще з часів Чернівців Павло Петренко – один із довгожителів у Кабміні. Петренко зі скромного юриста «Народного фронту» став зубастим міністром, якому в роботі заважає лише зловживання алкоголем і порядність у бажанні працевлаштувати всіх своїх коханок. Інший соратник Яценюка – міністр внутрішніх справ Арсен Аваков перетворився на яскравого самостійного гравця, міністра внутрішніх справ без страху і докору. Хоча, страх є. За власне життя. Він навіть побудував собі особистий гараж прямо в будівлі МВС. Броньований автомобіль Авакова, боячись снайперської гвинтівки, заїжджає прямо в будівлю, в те місце, де раніше була вбиральня. Чим зумовлений такий страх – чи то загальним зростанням злочинності, чи прямими погрозами міністру – невідомо. Аваков, ставши міністром, відразу забув про всі свої популістські обіцянки. Наприклад, побудувати в Межигір'ї дитячу лікарню. Зате нагородив зброєю всіх, кого тільки можна було, в основному своїх соратників і їх помічників. І навіть не по одному разу. Нардепу Сергію Пашинському навіть довелося застосувати нагородний «Форт». Хто винен у події, поки в прокуратурі не знайшли. Нині народний депутат є керівником комітету ВР з питань національної безпеки. Саме з Пашинським пов'язують невдалі закупівлі для армії в «Укроборонпрому». У цьому ж підприємстві працює син Пашинського. Збіг? Не думаю.
Андрій Парубій за активну участь на Майдані нагороджений непоганою посадою – спікера парламенту. Саме Парубій під час Євромайдану відзначився небувалою кількістю обіцянок народу. Наприклад, він обіцяв притягнути до відповідальності тодішнього міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка. Відомо, що Захарченко нині живе й чудово почувається в Москві, і контролює інформаційне поле України через «112 канал». За Парубія Верховна Рада пішла в розбрід і хитання. Депутатів не можна зібрати докупи, щоб провести рутинне голосування. Не раз уже засідання закривалося через відсутність депутатів у залі. Команда адміністраторів у парламенті Парубія – популісти і невдахи, що нагадують часи Ющенка. Вони воюють з Комітетом парламенту з питань регламенту за перепідпорядкування собі грошових потоків від роботи їдальні ВР, гаража, закупівель техніки, звільнення депутатських квартир. У постійному пошуку, на чому ще заробити, вони зовсім не думають про посилення інтелектуального блоку в парламенті, якісну підготовку законопроектів, наприклад.
Олександр Турчинов, що зрадив Юлію Тимошенко і наблизився останнім часом до Президента, очолює Раду нацбезпеки і оборони. Він зник з інформаційного поля. Нещодавно у Турчинова трапилася особиста прикрість. Кажуть, невідомі, використовуючи «ліве» рішення нотаріуса, переписали на невідомих осіб будинок, що належить Турчинову. В один чудовий день він прокинувся і довідався, що нерухомість йому вже не належить. «Відмотати» процес вдалося лише дзвінком Павлу Петренку й декількома рішеннями суду. Кажуть, Турчинов сам не очікував, що Революція гідності призведе до такого безладу. У тому числі і в питаннях реєстрації майна.
Свободівець Олег Тягнибок під час Євромайдану входив до переговорної трійки. За революційні заслуги він отримав для своїх кілька постів в органах влади. Наприклад, Олег Махніцький став генеральним прокурором. Саме при Махніцькому ГПУ прославилася тим, що нічого не зробила для розслідування розстрілів на Майдані. Всі справи продавалися, докази затиралися. А сам Махніцький встиг вчасно піти в тінь, купити кілька готелів і особливо не засмучуватися.
Ключові події Революції Гідності. РетроспективаЗа 3 роки після початку Революції Гідності «Слово і Діло» вирішило нагадати хронологію основних подій у центрі Києва восени 2013-взимку 2014 років.
Нині Генпрокуратуру очолює ще один яскравий учасник тих подій – Юрій Луценко. Професійний оратор і жартівник, він тролить усіх своїх фігурантів кримінальних проваджень. При цьому, як відзначають недоброзичливці, він продовжує відпускати представників минулої влади, звинувачених в корупції. Але і про казну не забуває, і про показники. Улюблений виверт Луценка – випустити фігуранта після підписання угоди зі слідством. Людина визнає свою провину, здає спільників і платить до держбюджету. Правда суми, що перераховуються в казну, явно менше тих, які їм ставлять. Іноді пліткарі доносять, що Луценка пророкують то в наступні президенти, то в прем'єр-міністри. Сам генпрокурор був би не проти. І туди, і сюди.
Всім сестрам по сережках. Дивіденди отримав кожен, хто встиг залізти «на броньовик» революції. Кеш, багато кешу, лобізм, преференції... Все те, проти чого боролися революціонери, вони пустили в хід.
Ольга Василевська-Смаглюк, спеціально для «Слова і Діла»
***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»