Людська діяльність відрізняється від життєдіяльності тварин, зокрема, своїм усвідомленням, цілеспрямованим та вольовим характером. Із цього приводу Карл Маркс справедливо стверджував, що найгірший архітектор ліпший за найкращу бджолу, бо на відміну від комахи, перед тим як братися за будівництво, він спочатку створює ідеальний образ майбутнього будинку в своїй свідомості. Тобто ідеальний образ майбутнього «будинку» виникає задовго до того, як останній буде збудований.
Між будинком, що створений в уяві, та будинком, який мусить постати в реальності, є простір вольової дії, без якої уявна будівля ніколи не стане реальною.
Водночас не варто вульгаризувати вольову дію, зводячи все до слів із пісні легендарного Віктора Цоя: «если к дверям не подходят ключи – вышиби двери плечом». По-перше, двері можуть виявитися кимось намальованими на гранітній скелі й, лупаючи цю скелю, можна зламати не лише плече, але й роги, а якщо постаратися, то й в'язи можна собі скрутити. По-друге, як показує досвід, деякі двері відкриваються на себе, й щоб їх відкрити, доводиться робити крок назад. Зрештою, є двері, які краще тримати міцно зачиненими...
Блокада окупованих територій: хронологія та деталі рішення РНБОУ відповідь на «націоналізацію» українських підприємств, розташованих на непідконтрольних територіях, РНБО посилила заходи з блокування ОРДЛО.
Під таким кутом зору ситуація з «блокадою Л/ДНР» є дуже показовою, оскільки з усією очевидністю вкотре свідчить про цілковиту відсутність як у найвищого політичного керівництва України, так і в абсолютної більшості громадян нашої держави ідеального образу майбутнього. А про стратегію та шляхи досягнення цього ідеального образу майбутнього взагалі не йдеться, натомість пропонується «пиляти гирі, вони золоті».
Риторика про необхідність звільнення від окупації української землі, відновлення територіальної цілісності України, притягнення до відповідальності агресора тощо в цьому контексті більше нагадує дитячі мрії на кшталт «коли виросту – стану космонавтом».
Безумовно, потрібно відновити територіальну цілісність України та притягнути до відповідальності винних в агресії проти нашої держави. Проте також потрібно усвідомити доволі просту річ: попередній статус-кво не буде відновлено; ми не вийдемо з цієї ситуацією такими, якими до неї увійшли. Отже, бажання повернутися до прекрасного минулого, до того стану, як було раніше, в жодному разі не буде задоволене.
Більше того, досі не сформульована, не артикульована, не обговорена та не узгоджена бодай всередині українського суспільства відповідь на запитання: а як мусить бути? Який варіант вирішення проблеми з анексованим Кримом та окупованими територіями ОРДЛО для нас є бажаним? Який є прийнятним? Який є категорично неприйнятним? На які поступки й заради чого ми готові піти? Чим не готові жертвувати за жодних умов та обставин? Яку ціну в принципі готові заплатити й наскільки великі ставки готові робити в цій грі?
А головне, потрібно змиритися з тим, що простого, очевидного, легкодосяжного рішення цієї проблеми немає й бути не може.
Словом, як би там не було, але наразі в своїй здатності створювати ідеальні образи (на увазі маються не «досконалі, перфектні пропагандистські картинки», а умоглядні інтелектуальні конструкції) український панівний клас перебуває значно ближче до рівня бджоли, ніж архітектора. Тому немає нічого дивного в тому, що не маючи ідеального образу майбутнього української держави, вітчизняні можновладці діють переважно подібно до хробака, якого штрикають голкою. Зрозуміло, що за таких умов траєкторію руху визначає той, хто штрикає, а не ті, кого штрикають, навіть якщо останні потім знаходять тисячі пояснень, чому рухатися потрібно саме в цьому напрямку.
Валентин Гладких спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»