Теракт у метро Санкт-Петербурга вже встигли охрестити новою поворотною точкою в новітній історії Росії. По-перше, вибухи в місцевому метро пролунали вперше: у попередні роки основним об’єктам терористичних атак був московський метрополітен – там із 2000-х років сталися аж 7 подібних випадків.
По-друге, вибуховий пристрій, за попередніми даними слідства, привів у дію смертник, спричинивши смерті 11 людей та поранивши ще більше 50. Як правило, подібний сценарій – почерк спланованих ісламістських атак, метою яких є помста за надмірні геополітичні амбіції керівництва країни, в якій відбувається напад.
По-третє, в цей час у Пітері перебував головний політик Росії – президент Володимир Путін, який саме проводив робочу зустріч із президентом Білорусі Олександром Лукашенком. Санкт-Петербург – рідне місто для нинішнього президента Росії та один із символів становлення його влади в країні.
Головне ж занепокоєння викликає та обставина, що після кожного подібного випадку у вигляді теракту на території Росії в Кремлі розпочинають активно шукати винуватців та, звісно ж, ладні зробити все, аби знешкодити та покарати терористів у їхньому «лігві». Чим цього разу завершиться історія з терактом у Пітері? Та чи можливо взагалі прорахувати всі можливі наслідки цієї події?
Вибухи в Пітері: за свій режим росіяни платять кров’ю не лише на кордонах «імперії»Політичний аналітик пояснив, чому вибухи, які сталися в Петербурзькому метрополітені, могли бути вигідні керівництву РФ.
Початок політичної гри Путіна?
Перше, що спадає на думку з приводу можливих причин теракту у Пітері, це спланована діяльність самих російських спецслужб. Чому? Все просто: Путін готується до наступної президентської кампанії, вибори мають відбутися навесні 2018-го. Звісно, влада має підтвердити свій авторитет «сильної руки», яка рішуче бореться з загрозами та дбає про безпеку росіян. А кращого приводу годі й шукати: терористичні атаки – це те, що треба, аби тримати людей у постійному напруженні й очікуванні, що хтось таки нарешті наведе лад.
Не варто списувати з рахунків і припущення, що до подібних заходів стосовно власного населення режим Путіна вдавався й раніше. Про це свідчать журналістські розслідування щодо «проколів» російських спецслужб наприкінці 1990-х із ймовірною організацією спланованих терактів – серії вибухів житлових будинків, які згодом стали приводом оголосити друге вторгнення російських військ до Чечні вже за президентства Путіна. Звісно, дана версія має конспірологічні ознаки, втім раніше подібні випадки не були ані підтверджені, ані спростовані.
Теракт може бути й реакцією Кремля на несподівану опозиційну активність, яка останнім часом розгорнулася під приводом антикорупційних розслідувань Олексія Навального. Щоправда, нинішні російські опозиціонери наразі навряд чи становлять суттєву загрозу для володарів Кремля. Тож, найвірогідніше, Путін таки використає терористичні загрози для чергового «закручування гайок», але безумовно має напоготові й більш рішучі наміри саме в зовнішній політиці.
Війна в Сирії-2017: чому США більше не хочуть повалення режиму Асада?Військовий експерт, історик пояснив, з чим пов'язана зміна курсу США в Сирії та чому Білий дім більше не вимагає повалення Асада.
Сирійський слід
Версія щодо помсти ісламістів за дії росіян у Сирії виглядає наразі найбільш вірогідною. Вона вкладається в загальну ситуацію з терактами, атаками та вибухами, які стались у Франції, Великобританії, Німеччині за останні роки.
До слова, в російських ЗМІ вже поширюється інформація про те, що в ФСБ знали про підготовку ймовірних терактів у Пітері. Про це спецслужбам буцімто повідомив росіянин, який повернувся з Сирії, в якій, за попередніми даними, співпрацював із забороненою в РФ «Ісламською державою».
Отже, які би справжні цілі не переслідував Кремль своєю участю в сирійському конфлікті, влада так чи інакше потенційно наражала на небезпеку своїх громадян. Найімовірнішою реакцією керівництва РФ може бути чергове посилення військової присутності в близькосхідному регіоні. Це може бути черговим актом геополітичної гри Путіна у прагненні зміцнити позиції та політичну вагу Росії у світі.
Українська версія
Втім, головним ворогом для російської пропаганди залишається нинішня українська влада. Карикатурні спроби російських медіа за наказом Кремля створити образ підступної та небезпечної «київської хунти» здаються кумедними лише на перший погляд. Одразу двоє «винних» в організації теракту та загибелі ватажка бойовиків так званої «ДНР» Михайла Толстих («Гіві») – Зорян та Шкіряк, заочне засудження російським судом «відомого чеченського бойовика» екс-прем’єра Арсенія Яценюка, «візитівки Яроша», зловісні історії про «кровавого пастора» – секретаря РНБО Олександра Турчинова – на перший погляд усе це більше нагадує чергові пригоди суперменів на кшталт популярних американських бойовиків.
Інформаційна війна РФ: чи знайшла Україна зброю для захисту?Медіаконсультант оцінив ефективність діяльності Мінінформполітики та інформаційну безпеку України в умовах війни.
Втім, навіть такі образи невдовзі можуть бути використані Кремлем для рішучіщих кроків. Адже мета спрямованої пропаганди – не просто створити образ ворога, а дати суспільству передумови для справжньої ненависті. А значить – відкрити шлях до більш рішучих дій проти ворогів аж до їх знищення. Подібну історію російське суспільство вже проходило наприкінці 1990-х на початку 2000-х, коли в усіх бідах країни віднаходили «кавказький слід». Саме тому прецедент у пітерському метро може бути небезпечною передумовою для відкритої агресії проти України.
До слова, в російських та навіть у деяких українських ЗМІ вже лунали конспірологічні версії стосовно підготовки «українськими праворадикалами» низки терористичних актів на території Росії. Цілком можливо, що в такий спосіб у Кремлі тестують настрої та реакцію росіян на подібні припущення. На жаль, це означає лише одне: рецидиви терактів у Росії будуть постійними, а можливих винуватців влада визначатиме на власний розсуд. Потрібно бути готовими до того, що серед них невдовзі можуть опинитися й українці. А це може стати зручним приводом для непрогнозованих дій російського керівництва, наслідки яких будуть непередбачуваними.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»