Релігія та історія – дві вкрай суперечливі сфери, в яких людству в усі часи важко знайти консенсус для примирення. Особливо небезпечним конфлікт між народами, етносами, націями, державами стає тоді, коли йдеться про поєднання одразу двох факторів: історичної пам’яті та релігійних традицій вшанування загиблих. На жаль, саме така доля за останні кілька тижнів знову спіткала відносини між Польщею та Україною.
Передусім йдеться про демонтаж наприкінці квітня меморіального пам’ятника воїнам УПА на цвинтарі в селі Грушовичі, яке знаходиться в Польщі. Особливістю цього випадку є те, що на офіційному рівні в Польщі даний крок не був засуджений, а підстави для демонтажу пам’ятника були визнані польською владою як цілком законні. Звісно, в такому разі ні про яку повагу до могил чи пам’ятників не йдеться, як і про покарання ініціаторів подібних кроків та безпосередніх виконавців.
Ескалація відносин між Польщею та Україною на ґрунті історичної пам’яті відбулася напередодні вшанування 70-х роковин операції «Вісла», які тривали у період з 28 квітня по 1 травня цього року в місті Перемишль. Йдеться лише про останній етап трагічної для обох народів періоду в історії, коли за сценарієм радянської влади відбувся так званий «обмін народами», а фактично примусове переселення українців із регіонів Західної України до Польщі та часткове виселення етнічних українців з території тодішньої Польщі до тоді вже об’єднаної УРСР. За даними істориків, утисків зазнали близько 1,5 млн. чоловік – передусім українських, а також польських та єврейських сімей. Головна мета операції «Вісла» - остаточно знекровити протестний рух українців на Західній Україні, перш за все загони УПА та мережу ОУН.
Чи вдасться залагодити черговий конфлікт через історичні протиріччя, що вже суттєвою проблемою у відносинах між двома державами? На що мають піти сторони, аби подібних інцидентів не виникало у майбутньому?
Польща: новий політичний контекст
26 квітня польські радикали з організації «Націоналістичний рух» демонтували надгробний пам'ятник бійцям Української повстанської армії, який знаходився на цвинтарі в Грушовичах, що неподалік Перемишля. Свої дії вони пояснили тим, що монумент був встановлений нелегально, а в самій могилі, начебто, ніхто і не похований. Крім того, на думку польських націоналістів, пам'ятник УПА не може знаходитися на польському кладовищі, адже саме вояки українських повстанців в часи Другої світової війни та у післявоєнний період цілеспрямовано знищували поляків.
«Зухвала провокація» навколо УПА: чому псуються відносини між Україною та ПольщеюПолітолог прокоментував руйнування польськими націоналістами пам'ятника воїнам УПА поблизу Перемишля і пояснив, якими мають бути дії України і Польщі в цій ситуації.
Акція з демонтажу відбувалася за згодою війта гміни Стубно, поліція в дії активістів «Націоналістичного руху» не втручалася, а польські ЗМі активно висвітлювали дану подію. Завдяки рішучому протесту проти таких дій Об'єднання українців у Польщі ситуація вийшла на міждержавний рівень. Та навіть після бурхливої реакції в польських та українських медіа та соцмережах, Міністерство культури Польщі оприлюднило заяву, в якій визнали демонтаж монументу абсолютно законним. «Демонтаж незаконно встановленого пам'ятника відбувся відповідно до чинного законодавства. Рішення війта (ґміни Стубно – Ред.) ухвалено згідно із законом від 8 березня 1990 року про самоврядування ґмін. Таким чином, ця акція була проведена у відповідності до закону, хоча для деяких представників української сторони цей факт, можливо, важко прийняти, особливо напередодні відзначення річниці операції «Вісла», – йдеться в повідомленні.
Крім того, в Мінкульті Польщі натякнули, що через неврегульованість правового статусу подібних пам'яток на польській території, акції з демонтажу будуть тривати й надалі. Польські націоналісти також активно поширюють подібну інформацію на своїх партійних ресурсах та у ЗМІ. Щоправда, польські чиновники лукавлять, адже меморіал у Грушовичах був встановлений у 1994 році, коли норми подібного законодавства ще не були чітко прописані законодавцем.
Така позиція викликає здивування, адже ще на початку березня цього року під час двосторонньої зустрічі у Варшаві міністри закордонних справ України Павло Клімкін та Польщі Вітольд Ващиковський ухвалили спільне рішення про створення спеціальної системи моніторингу із збереження місць пам'яті на територіях обох держав від будь-яких актів вандалізму.
Вже після інциденту в Грушовичах президент Польщі Анджей Дуда засудив демонтаж монументу та пообіцяв своєму колезі Петру Порошенку розглянути даний випадок та дати йому належну оцінку, аби не допустити подібних рецидивів у майбутньому. Крім того в Інституті національної пам’яті Польщі пообіцяли, що могила вояків УПА таки може бути впорядкована на кладовищі у Грушовичах після проведення відповідних археологічних досліджень і підтвердження, що в цьому місці справді є останки українців.
Непроста ситуація між двома народами, яка виникла на ґрунті історичної пам’яті, ускладнюється періодичними повідомленнями про побиття українців на території Польщі за національною ознакою. Так, за останніми даними в польських ЗМІ, лише в травні сталися два серйозних випадки нападів поляків на чотирьох українців, які закінчилися серйозними травмами для потерпілих та арештом нападників. Ці випадки непоодинокі: починаючи з осені 2016-го на території Польщі зафіксовано щонайменше 4 подібні інциденти.
Україна: реакція у відповідь та можливі наслідки
Українську позицію у останніх конфліктних подіях можна назвати злагодженою та зрівноваженою. МЗС України одразу відреагувало на ситуацію в Грушовичах, рішуче засудивши подібні дії з польської сторони. «Це відверта провокація в переддень вшанування 70-х роковин злочинної акції Вісла - очевидно з метою відвернення уваги від цієї сумнозвісної дати. Нашим спільним інтересом є спокійно врегулювати цю ситуацію комплексно в правовому полі, щоб у подальшому не було дій подібного роду», - йдеться у заяві МЗС.
Експерт розповів, хто спровокував українсько-польський конфліктПолітолог оцінив ситуацію, що склалася між Польщею та Україною через заборону на в'їзд в Україну меру Перемишля.
Більш змістовною була відповідь українського Інституту національної пам’яті, керівництво якого прийняло рішення призупинити процес легалізації польських меморіальних об'єктів в Україні. «Руйнування братської могили воїнів УПА в Грушовичах є 15-м за чергою актом наруги над місцями пам'яті українського народу в Польщі, вчиненим з 2014 року. Ці випадки залишаються без розгляду польських правоохоронних органів. Польська влада не відновлює знищені пам'ятники. Одночасно за той же період в Україні було скоєно 4 акти наруги над польськими місцями пам'яті, і кожен раз українська влада в найкоротші терміни відновлювала меморіальні об'єкти в їх первинному вигляді, а за фактами вандалізму порушувалися кримінальні справи», - повідомили в Інституті нацпам’яті.
Українські історики б’ють на сполох: починаючи з 2014-го року в Польщі суттєво почастішали випадки не просто плюндрування українських пам’яток, але й безпосереднього їхнього руйнування. Випадок у Грушовичах є симптоматичним з огляду на те, що він був абсолютно санкціонований місцевою польською владою, а на центральному рівні проігнорований. Тоді як в Україні подібних випадків із руйнуванням польських пам’яток за цей же період не зафіксовано. Йдеться про 4 інциденти в 2017 році, коли вандали цілеспрямовано завдавали пошкоджень, однак українська сторона одразу ж відновлювала польські меморіали.
Звісно, заява Інституту нацпам’яті може бути по-різному сприйнята не лише в Польщі, але й серед радикально налаштованих активістів націоналістичних рухів та політсил в самій Україні. Тож не виключено, що найближчим часом ескалація навколо руйнації пам’яток лише зростатиме, а провокації триватимуть й надалі.
«Історичний вимір» гібридної війни?
Лише абсолютно байдужий споглядач не помітив, що відносини між Україною та Польщею системно псуються, починаючи з літа 2016-го року. Кульмінацією минулорічного загострення відносин стала дискусія довкола визнання Сеймом Волинської трагедії геноцидом проти польського народу. Йдеться про резолюцію верхньої палати польського парламенту, в якій сенатори закликали Сейм встановити 11 липня Національним днем пам’яті жертв геноциду, який був вчинений українськими націоналістами проти польського населення.
Порошенко і Дуда обговорили «дорожню карту» примирення«Дорожня карта» примирення та ініціативи стосується створення інституту, який би вшановував позитивних героїв спільної історії.
Вгамувати пристрасті намагаються на рівні парламентів та глав держав. Втім, поки що всі спроби закінчуються узгодженням «дорожніх карт» із пошуку шляхів з примирення. Так, саме на цьому тижні Петро Порошенко та Анджей Дуда обговорили прогрес із розробки програми із міждержавного примирення та створення інституції, яка вшановує позитивних героїв спільної історії. В рамках «дорожньої карти» має бути створений українсько-польський Центр добросусідства, який «сприятиме порозумінню між двома народами».
Та чи здатна буде чергова нова інституція покращити відносини між державами? Звісно, усі методи для примирення є значущими, та наразі йдеться не просто про суперечки між двома народами, а про цілеспрямовану активізацію подібних конфліктних ситуацій. Й режисера слід шукати не в Польщі та Україні, а, скоріше, у Кремлі. Адже як пояснити той факт, що усі протиріччя між поляками та українцями ретельно висвітлюються російськими ЗМІ?
Кремлівські пропагандисти подають подібні ситуації як ще один неспростовний факт неспроможності нинішньої української влади домовитися зі своїми сусідами про неоднозначні сторінки спільної історії через власні начебто помилкові погляди. Мовляв, причина таких проблем - «українські націоналісти, які захопили владу в Києві», і хочуть нав’язати свій помилковий світогляд усім сусіднім державам. Таким чином, в Кремлі забезпечують тло для створення безкомпромісної позиції росіян у ставленні до України та її народу.
Схоже, що поляки та українці зіштовхнулися із новим виміром гібридної війни, пов’язаного із історичним контекстом непростих взаємин між двома народами. Тож до вирішення складних питань спільної історичної спадщини владі в обох країнах потрібно поставитися зі всією серйозністю. Для цього потрібні компромісні політичні рішення та спільні кроки у питаннях освіти, культури та в медійній складовій. Без належної уваги до даної проблеми слід очікувати більш серйозних наслідків – на рівні виникнення справжніх міжетнічних конфліктів.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»