Днями вся Україна спостерігала за шоу на польсько-українському кордоні: Міхеіл Саакашвілі в оточенні низки народних депутатів прорвався на територію країни, порушивши тим самим закон. Звісно, не менший сумнів, ніж правомірність його дій, викликає і те, на підставі чого його позбавили українського громадянства. Ще кілька років тому екс-президент Грузії та чільний президент України здавалися ледь не ліпшими друзями. Хто тоді міг передбачити, що невдовзі перший буде називати другого «диким баригою», а Порошенко нервово коментуватиме на камеру дії Саакашвілі як такі, з якими мають розбиратися правоохоронці.
Взагалі грузинський лідер нажив собі немало ворогів як у Грузії, так і в Україні. І, як і у випадку з Порошенком, дехто з них спочатку йшов із ним рука-об-руку, але потім відхрестився від союзництва з опальним політиком. У Грузії так, наприклад, сталося з Ніно Бурджанадзе: спочатку вона була союзницею Саакашвілі, але потім виступила проти нього, а невдовзі навіть звинуватила колишнього президента Грузії в тому, що він почав війну в Південній Осетії. Також Бурджанадзе заявила, що Крим більше ніколи не стане українським.
Також із розряду патрона в розряд опонента Саакашвілі перейшов свого часу й інший президент Грузії, Едуард Шеварднадзе. Річ у тім, що на самому початку своєї політичної кар’єри перший був депутатом грузинського парламенту від пропрезидентської партії «Союз громадян Грузії», а потім, у 2000-му, навіть став міністром юстиції. Проте в 2001 році Саакашвілі подав у відставку, звинувативши Шеварднадзе та членів його уряду в корупції, перейшовши в опозицію. Підсумком протистояння цих двох політиків стала Революція троянд, в результаті якої перший президент Грузії склав повноваження.
Як бачимо, складна історія взаємин у Саакашвілі склалася не лише з Порошенком і не лише в Україні.
Втім, були в історії екс-президента Грузії і випадки примирення з колишніми опонентами. Найяскравіший приклад – Юлія Тимошенко, яка в грузинський період діяльності Саакашвілі йому не симпатизувала, а тепер, коли він в опозиції до президента України та його команди, яро його підтримує. Що ж, у боротьбі за політичні дивіденди всі засоби згодяться.
Укріплення кордону: обіцянки політиків та реальністьУ зв’язку зі скандальним проривом Саакашвілі державного кордону «Слово і Діло» вирішило перевірити, чи так само прискіпливо українська влада ставиться до цього питання, коли не йдеться про відомих опозиціонерів.
А от інший затятий опозиціонер Олег Ляшко дії Саакашвілі не підтримав, назвавши їх «початком державного перевороту». Так само і Антон Геращенко, який ще у 2015-му писав, що призначення Саакашвілі – це добре для України, тому що «безжалісно ламати прогнилу, побудовану на кумівстві у корупції структуру» та «не стане мовчати, якщо буде не згоден із неправильними чи саботажними рішеннями центральної та місцевої влади», тепер називає його «провокатором», який не лише скоїв злочин сам, але й підштовхнув до нього низку народних депутатів і екс-голову СБУ Валентина Наливайченка.
До речі, серед тих самих нардепів, на дії яких на кордоні, на переконання Геращенка, не поширюється депутатська недоторканність, належать Сергій Власенко, Павло Костенко, Юрій Дерев’янко, Дмитро Добродомов.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»