Відтоді як народний депутат України Володимир Парасюк заявив, що годинник Samsung Gear s2 йому подарував Святий Миколай, минув майже рік. З огляду на зміни, внесені до електроних декларацій вітчизняними «слугами народу», за цей рік серед них з'явилося чимало слухняних хлопчиків та дівчаток, до яких також не забарився Святий Миколай. Наприклад, тернопільській суддя отримав у подарунок квартиру у Львові; судді господарського суду Харківської області подарували Mercedes-Benz; слідчий прокуратури Полтавської області отримав «секретний» подарунок вартістю більш ніж 600 тисяч гривень; працівниці Мінфіну подарували квартиру в столиці; консультанту судді Верховного суду України подарували простору квартиру в Києві; херсонський митник отримав у подарунок півмільйона гривень…
Не минає й дня, щоб така інформація не з'являлася в ЗМІ – десятки, якщо не сотні повідомлень про царські подарунки, які «просто так», як казав герой відомого радянського мультфільму, отримують слухняні хлопчики й дівчатка, яким поталанило опинитися на відповідальних посадах у складний для держави час. Порядні. Професійні. Патріоти. Втілена мрія Революції Гідності.
А між тим до дня Святого Миколая ще далеченько, тож левова частка подарунків ще не доставлена з далекої Лапландії…
Втім, навіть радіючи за «слухняних» вітчизняних чиновників, водночас все-таки хотілося б поцікавитися, що насправді може ховатися за такою «обдарованістю» та чи немає в цій прекрасній традиції дарувати та отримувати подарунки корупційної небезпеки.
Щиро кажучи, хотілося б, щоб насправді цим поцікавилися не тільки й не стільки громадські активісти, експерти чи журналісти, скільки спеціально уповноважені органи, де мусили б працювати, а не лише отримувати зарплатню та подарунки спеціально навчені люди…
Начальник сектора поліції в Києві з порожньою декларацією придбав столичну квартируНачальник сектору кримінальної поліції одного з управлінь столичної поліції купив житло, не маючи на нього коштів.
Проте немає особливої надії на органи, які на професійних засадах за чималу винагороду чомусь перевірили електроних декларацій менше, ніж представники громадськості перевірили на засадах волонтерських. Тож спробуємо самостійно, бодай побіжно, розглянути цю проблему.
Перш за все необхідно зазначити, що отримання подарунків особами, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, регламентується законом України «Про запобігання корупції». Зокрема, стаття 23 зазначеного закону говорить, що такі особи «можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків не перевищує один прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийняті подарунки».
На перший погляд, дуже суворо – не розженешся. А як же всі ті отримані в подарунок квартири, машини, земельні ділянки, згадані вище? Втім, не поспішаймо з висновками. Виявляється, це обмеження не поширюється на подарунки, отримані від близьких родичів… А, як нескладно здогадатися, левову частку царських подарунків «слуги народу» отримують саме від близьких родичів.
Далі ще цікавіше. Відповідно до статті 174 Податкового кодексу України, подарунки, отримані від близьких родичів, оподатковуються за нульовою ставкою.
Цікава й вельми показова виходить ситуація. З одного боку, посадовцям законом України «Про запобігання корупції» заборонено вимагати й отримувати подарунки для себе або для інших осіб, але водночас жодним чином не обмежується їхнє право отримувати подарунки від близьких родичів, причому такі подарунки, на відміну від подарунків, отриманих від інших осіб, оподатковуються за нульовою ставкою. Шикарна схема, особливо якщо взяти до уваги той факт, що питання про джерела появи в дарувальника матеріальної можливості робити такі подарунки нікого, за великим рахунком, не цікавить.
Ситуація нагадує анекдот про грузина, якого в Радянському Союзі судять за «нетрудові доходи». Виправдовуючись, підсудний на запитання прокурора, звідки він бере гроші, відповідає: «У шухляді. До шухляди гроші кладе дружина. Дружині гроші даю я. А я беру гроші, як уже сказав, у шухляді».
В анекдоті таке пояснення викликає сміх. В українських реаліях – невдоволення й розпач. Замість запровадження дієвих механізмів для реальної протидії корупції маємо справу з примітивною до крику схемою легалізації потенційно неправомірної винагороди, набутої в результаті зловживання службовим становищем. Таке законодавство створює всі умови для того, щоб на корупційній ниві працювали сімейним підрядом, як колись за часів перебудови. Або як писав російський класик: «Отец, слышишь, рубит! А я отвожу». Наприклад, син працює в КМДА, а мама-пенсіонерка раптово отримує невідомо звідки, може, від таємного хахаля, земельну ділянку вартістю кілька мільйонів гривень... І подарунок на день Святого Миколая вже готовий. Ну бьютіфул же?
Депутат Київської міськради купила простору квартиру за заниженою вартістюДепутат міської ради столиці Людмила Костенко придбала квартиру в Києві площею майже 93 квадрати.
Близькі родичі, навіть батькі й діти, якщо посадовець не проживає разом із ними й не має спільного побуту, не заносяться до електронної декларації, а відповідно, якщо вони самі не належать до осіб, на яких розповсюджується вимога заповнювати електронну декларацію, не зобов'язані ані декларувати наявну в них власність, ані пояснювати джерела своїх доходів. Тупа й примітивна відмазка про маєтки, нібито подаровані бабусею-пенсіонеркою онуку-віце-прем'єру, має всіма прийматися на віру як абсолютно нормальна й цілком адекватна!
Так само, як беруться на віру й жодним чином не перевіряються заяви окремих «непідкупних» державотворців про їхні величезні виграші в лотерею, випадкові знижки на елітну нерухомість або дружні безвідсоткові кредити для її придбання.
Звісно, я розумію, що в Україні, мабуть, досі є активісти, переконані в тому, що якщо поставити в кабінетах чиновників камери відеоспостереження, ті перестануть брати хабарі. O sancta simplicitas! У кабінетах готівкою беруть хабарі лише абсолютно профнепридатні дегенерати! Справжні професіонали-державотворці, які уособлюють чесноти «трьох П», розвинули мистецтво давати та брати хабарі до фантастичних висот! Схеми відточені до дрібниць – не підкопаєшся! Принаймні з точки зору законності, морально-етична оцінка їх геть не цікавить. Тож не дивно, що зі своїми архаїчними, примітивними та абсолютно неадекватними уявленнями про корупцію й можливі шляхи отримання неправомірної винагороди ті, хто проти цих явищ намагається боротися, наразі начисто програють тим, хто ці явища уособлює.
Хоча, коли стикаєшся з такими нормами щодо подарунків у законодавстві, покликаному протидіяти та запобігати корупції, мимоволі починаєш замислюватися: а чи раптом це не одні й ті ж самі люди?
Зрештою, подарунки люблять усі. Свято наближається...
Валентин Гладких, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»