«Росія, продовжуючи агресію на сході України, розгорнула терор у глибокому тилу, знищуючи мужніх захисників нашої країни... Для кожного патріота України вона стала рідною сестрою. Ворог має відповісти за вбивство нашої сестри», – пафосно й цілком очікувано (з приводу «руки Кремля») прокоментував вбивство Аміни Окуєвої секретар РНБО України Олександр Турчинов.
Однак нас набагато більше цікавлять відповіді на більш конкретні й гострі запитання: скільки ще в нашому найглибшому тилу вибухатимуть заміновані машини та мопеди заради вбивства людей? А коли припинять горіти й вибухати величезні військові арсенали заради багатомільярдних збитків і удару по обороноздатності України? Хто реально відповість за те, що сьогодні НІХТО в країні не може почуватися безпечно?
На відміну від історії з Ігорем Мосійчуком, цей трагічний інцидент не викликає жодного скепсису й сарказму. Жодних розмов про кримінальні розбірки, а версія про «російський слід» цього разу насправді, мабуть, єдина адекватна (хоча слідство зобов'язане перевірити всі можливі версії). Точніше, не про російський, а про чеченський слід, що не зовсім одне й те саме. По-перше, на подружжя (Аміну Окуєву та Адама Осмаєва) вже був замах зовсім нещодавно. Нагадаємо, 1 червня в Києві на Подолі був скоєний збройний напад на бійців добровольчих батальйонів Осмаєва та Окуєву. Нападником виявився пітерський бандит Артур Денісултанов-Курмакаєв на прізвисько «Дінго», який колись убив екс-охоронця Рамзана Кадирова. У Денісултанова-Курмакаєва знайшли український паспорт на вигадане ім'я. Йому згодом був обраний запобіжний захід у вигляді арешту на 60 діб. Того разу чоловіка захистила якраз Аміна. Адам і цього разу відбувся пораненням.
Розслідування резонансних вбивств: що заважає правоохоронцямМаксим Кречетов спробував з'ясувати, звідки Аваков узяв показники розкриття злочинів і чи варто чекати покарання замовників резонансних вбивств.
А по-друге, показовим є те, як російська преса намагається принизити значущість цієї пари для глави Чечні Рамзана Кадирова («Українська правда», до речі, не посоромилася назвати його «державним діячем»). Осмаєв звинувачується в Росії у спробі замаху на президента РФ Володимира Путіна. Нам не дуже зрозумілі відносини Путіна та Кадирова – хто з них чий васал, адже ніби Москва платить данину Грозному за мир (як до порівняно нещодавнього часу платила її Казанському ханству). Але фактом є те, що за їхніми поняттями (слово «честь» тут рука не піднялася написати) Кадиров має усувати будь-яку загрозу на адресу господаря Кремля, що надходить від його одноплемінників. Небезпечних чеченців усувають в усьому світі: в Катарі, в Туреччині, в інших країнах. Іноді не з першої спроби, але завжди доводять справу до кінця. Тож тут більш імовірним є конкретно «чеченський слід», а не абстрактний «російський».
І ось саме з приводу покійної Окуєвої російські ЗМІ зневажливо пишуть: «Уродженка Одеси Анастасія Никифорова, чий вітчим був відомим мистецтвознавцем і до 2008 року керував одеським Музеєм західного і східного мистецтв, після закінчення Одеського національного медичного університету вийшла заміж за якогось Ісу Мустафінова, члена одного з чеченських бандформувань. Вона прийняла іслам, і з Анастасії Вікторівни перетворилася на Амінат Вахітівну».
Далі наші російські «колеги» смакують історію шлюбів Аміни, серед яких нинішній, з Осмаєвим, був уже третім за ліком. Але хіба для нас це змінює справу? Чи це чеченка воювала за свою другу батьківщину – Україну (як вважає багато хто), чи українка активно брала участь у Революції Гідності, а потім воювала за свою країну й за незалежність батьківщини своїх чоловіків, вільну Ічкерію – для нас не має значення. Вона була мужньою й безстрашною людиною, переконаною в тому, що бореться за праве діло – такою вона й залишиться для всіх адекватних українців, незважаючи на етнічну приналежність і походження. Українські журналісти вже чимало побачили за останні три з половиною роки, чимало розчарувань відчули, тому ми дуже скептичні, але в жодного мого колеги язик не повернувся нешанобливо відгукнутися про покійну, а це багато про що говорить.
Поранений у результаті вибуху під телеканалом «Еспресо» нардеп Ігор Мосійчук у зв'язку з трагедією вирішив і про себе нагадати в своєму акаунті в Facebook: «Вчора після вбивства Аміни Окуєвої її поранений чоловік Адам Осмаєв заявив, що це справа рук тих самих осіб, які вчинили замах на мене. Я додам, що ця група вчинила ще низку вбивств, у тому числі підірвали Тимура Махаурі. Коло стискається! І сьогодні вже можуть бути проміжні результати зі встановлення цієї диверсійної групи». Якби це було правдою, то можна було б легко пояснити, що й чому стискається у Мосійчука Ц як бачимо, з другої-третьої спроби, але кілери доводять справу до кінця. Втім, Окуєва була помічницею народного депутата Мосійчука – він нагадав про це в сьогоднішній заяві. Чи можна припускати, що наступний на черзі – Адам Осмаєв? Це дуже схоже на правду... А потім і сам Мосійчук?
Вбивство Окуєвої: оприлюднені перші фотоУ соцмережі Facebook опубліковані перші кадри з місця вбивства учасниці АТО, лейтенанта Збройних сил України Аміни Окуєвої.
Хоча серед журналістів цього вівторка циркулювала й напівфантастична версія: Аміна Окуєва... жива! По-перше, ніхто не бачив і не зняв на відео тіло загиблої. Журналісти на місці подій не бачили «швидкої» й нібито навіть слідів крові не бачили (але я не можу стверджувати, що ніхто з журналістів їх не бачив – лише ті, з ким я особисто спілкувався). А потрібно це оперативникам нібито для «ловів на живця» групи кілерів. Тому заздалегідь і було оголошено про те, що пара відмовилася від охорони. Вдалося ж раніше піймати «на живця» викрадачів колишнього працівника ФСБ Іллі Богданова. Імовірність саме такого сценарію є. Хоч вона й не дуже велика. Напевно, дуже багатьом просто не хочеться вірити, що справжнього героя Аміну Окуєву дійсно вбили.
Ну а якщо Аміну Окуєву справді вбили, то чи є сенс повторювати фразу з попередньої моєї колонки про замах на Мосійчука про ще один «плювок в обличчя українським правоохоронцям»? Краще процитую з цього приводу шанованого журналіста Леоніда Швеця: «Може, все-таки в нас щось не так у сфері національної безпеки й оборони? Ну а раптом? Прикамуфльований президент у Авдіївці – це симпатично для телекартинки, але загальна картина гнітюча, й коріння проблеми – в Києві. Так, Росія – ворог сильний і підступний. І навіть якщо в нас усе буде добре – відповідальні структури вичистять від дурнів, негідників і зрадників, а їхнє місце займуть круті професіонали, – навіть тоді без хворобливих втрат, на жаль, не обійдеться. Але з дурнями, негідниками й зрадниками втрат буде нескінченно більше, й, головне, не буде видно їм кінця, як не видно його зараз».
Про кричущу потребу в професіоналах для наших органів пишуть і ті, хто проти своєї волі опинився за бортом системи, зокрема колишній перший заступник генпрокурора Микола Голомша: «Жарти скінчилися, політиків на гарматний постріл не підпускати до правоохоронних органів, оскільки вони є джерелом усіх проблем! (Коротка репліка. Для виховання професійного слідчого, опера, фахівця, крім освіти, де він проходить 4-5-річне навчання, потрібно не менш ніж 7-10 років. І мільйони коштів для того, щоби він став фахівцем, а тут за 3 місяці виховали живокіст, який апріорі не може впоратися з поставленими завданнями безпеки людини, суспільства й держави!)».
Не хочеться «каркати», але з настільки непрофесійними правоохоронними органами, як сьогодні, у нас будуть ще і вбивства, і вибухи і в центрі Києва, і в інших місцях. Цинічно буде складати списки майбутніх потенційних жертв. Але з приводу того, хто вже став жертвою розправи, дозволю собі ще одну цитату – цього разу з поста журналіста Олександра Дубинського: «Вбиває Кремль якось дивно: або ворогів правлячого режиму, або учасників збройних формувань, або журналістів, або корупціонерів. Серед жертв – жодного високопосадовця... ». Схоже, в керівництві силових відомств усе ж намітилися можливі зміни – може, навіть після сьогоднішнього затримання сина міністра внутрішніх справ відбудуться кадрові зміни, але вони жодним чином не пов'язані з провалами в роботі із гарантування безпеки в Україні.
До речі, заява міністра Авакова про те, що він відкликає охорону з-під стін ВР, де все ще залишаються протестувальники, може вилитися в провокації, до того ж дуже серйозні. Чому ж для початку не демонтували наметове містечко? І нехай це суто внутрішня українська політика, але ворог із радістю може скористатися ситуацією. Дуже не хочеться виявитися пророком!
Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»