Починаючи з вересня цього року влада Білорусі використовує будь-який привід, щоб показово дистанціюватися від Києва. Якщо раніше президент країни Олександр Лукашенко намагався використати події в Україні як нову можливість створити собі й своїй країні імідж такого собі «миротворця», то за останні три місяці відносини з українською владою охололи за всіма напрямками.
Так, наприклад, цими днями білоруські прикордонники затримали трьох українців, які незаконно перетнули кордон, вирушивши до лісу збирати ягоди. Одного затриманого звільнили, натомість ще двоє перебувають під вартою.
Та навіть похід за ягодами – лише квіточки порівняно з гучним дипломатичним скандалом, який розгортається останніми тижнями між Києвом та Мінськом. Ще в серпні на території Білорусі зник 19-річний українець Павло Гриб. Згодом з’ясувалося, що його розшукувала ФСБ Росії за підозрою в тероризмі, й хлопець, вочевидь, був просто викрадений на території Білорусі й доправлений до РФ. У вересні до МЗС Білорусі була скерована відповідна нота з проханням прискорити надання інформації про обставини затримання Гриба, однак відповіді немає й досі.
Навчання, Крим і шпигунство
Ще більш напруженою виглядає ситуація із затриманням українського журналіста Павла Шаройка, якого працівники КДБ звинуватили в створенні шпигунської мережі на території Білорусі. «25 жовтня 2017 року працівниками КДБ при проведенні агентурної акції на гарячому був затриманий кадровий співробітник Головного управління розвідки Міноборони України Павла Шаройка. З урахуванням досвіду його роботи керівником прес-служби Головного управління розвідки Міноборони для прикриття йому була визначена посада кореспондента Суспільної національної телерадіокомпанії України», – розповів на брифінгу офіційний представник КДБ Білорусі Дмитро Побяржин.
Коли вчорашні союзники стають ворогами: помилки України та прийоми БілорусіБілорусь іще донедавна була в числі союзників України. Але події останніх тижнів змушують переглянути двосторонні відносини. Ситуацію оцінили експерти.
Білоруські правоохоронці також повідомили, що Шаройко визнав обвинувачення на свою адресу правдивими. Ще й підтвердив, що координацію його розвідувальної діяльності здійснював співробітник Головного управління розвідки Міноборони України Ігор Скворцов, який діяв під прикриттям радника посольства України в Білорусі. Звісно, після таких обвинувачень Мінськ оголосив Скворцова персоною нон ґрата.
Офіційний Київ не міг не відреагувати: в питанні з дипломатом було вирішено діяти дзеркальними методами. У МЗС України не повідомили, кого саме з дипломатів висилають до Мінська. В Білорусі такі дії назвали безпідставними та розцінили як недружній крок.
Це дуже цікава інтерпретація подій з боку офіційного Мінська. Адже дипломатичному скандалу, звинуваченням у шпигунстві та зникненню українців на своїй території, передували щонайменше два рішення на найвищому рівні, які вже точно не можна назвати дружніми з боку Білорусі щодо України.
У вересні Збройні сили Білорусі разом з армійськими підрозділами РФ взяли спільну участь у масштабних військових навчаннях «Захід-2017». У заходах були задіяні близько 12 тисяч військовослужбовців, і зважаючи на напружену ситуацію на сході України, такі дії в Києві не могли не розцінити як потенційну загрозу. Так, секретар РНБО Олександр Турчинов припустив, що навчання «Захід-2017» можуть бути підготовкою до наступальної операції. В зв'язку з цим Україна та Польща розробили план дій у разі позаштатних ситуацій.
Президент Білорусі Олександр Лукашенко запевнив, що спільні військові навчання не мають на меті на когось нападати. «Є армія, є спільне угруповання Білорусі та Росії на західному напрямку. А якщо воно існує (ми ні від кого це не приховували), ми його будемо вчити воювати. Про всяк випадок», – наголосив він.
Другим аж ніяк не дружнім кроком стала позиція Білорусі в голосуванні в комітеті ООН за резолюцію щодо ситуації з правами людини в тимчасово анексованому Криму. В ній ідеться про грубі порушення прав людини в Криму і є вимога до Росії щодо виконання тимчасових заходів наказу Міжнародного суду ООН про скасування заборони Меджлісу кримськотатарського народу та забезпечення навчання українською та кримськотатарською мовами. Білорусь була серед країн, які проголосували проти.
Друзі чи партнери?
Здавалося б, більш красномовних жестів, які навряд чи можна сприймати як добросусідські відносини, вже й не вигадаєш. Втім, з боку України до останнього на найвищому державному рівні залишалася надія, що відносини з Білоруссю вдасться врятувати.
Білорусь проти: які висновки варто зробити Україні після голосування в ООН щодо КримуСеред 25 країн, які голосували проти Кримської резолюції в ООН, була й Білорусь, президент якої місяць тому запевняв у підтримці суверенітету України. Які висновки має зробити українська дипломатія після цього, міркували експерти.
Вже в період загострення відносин президенти двох держав Петро Порошенко та Олександр Лукашенко провели спільну зустріч «без краваток» в ОАЕ. Відзначалося, що обидва глави держав були задоволені підсумками бесіди. В прес-службі українського президента повідомили, що особливо були відзначені відновлення роботи двосторонньої демаркаційної комісії та посилення торгово-економічного співробітництва на рівні регіонів двох країн. «Особлива увага була приділена координації позицій у рамках міжнародних організацій. Сторони обмінялися також думками з приводу підготовки до саміту Східного партнерства, який має відбутися 24 листопада в Брюсселі», – відзначили в Адміністрації президента.
Втім, знову зустрітися вже в Брюсселі президентам не судилося: на відміну від українського колеги, Олександр Лукашенко не поїхав на саміт Східного партнерства. На заходах Білорусь представлятиме міністр зовнішніх справ Володимир Макей.
За дружніми тональностями з боку Києва прихована справжня дипломатична війна та очевидна загроза ще більшого погіршення ситуації у відносинах між двома державами. Вочевидь, сили Кремля виявилися настільки непереборними, що влада Білорусі вже не може чинити бодай якийсь опір. Період «лавірування» між двох позицій змінюється поступовим але остаточним входженням Білорусі до зони впливу Росії. Олександр Лукашенко отримав чіткий сигнал від Кремля: хочеш зберегти владу в своїй країні – дій за нашим сценарієм. В іншому разі, Москва може суттєво погіршити становище незмінного з 1994 року президента Білорусі.
Для України така зміна вектору Білорусі є приводом замислитися та перебудувати відносини з цією державою. Перш за все йдеться про національну безпеку: ми маємо спільний кордон із Білоруссю вздовж п’яти північних областей – Чернігівської, Київської, Житомирської, Рівненської та Волинської.
Небезпечний майданчик
Погіршення відносин із Білоруссю – це очевидний привід переглянути Мінськ як можливий майданчик для мирного врегулювання ситуації на Донбасі. Ба більше, не виключено, що саме така поведінка білоруської є не випадковою, а здійснюється за попередніми домовленостями з Кремлем.
Затримання українців у Білорусі: змінювати правила в'їзду чи шукати компроміс?На кордоні з Білоруссю затримали вже трьох українців, раніше заарештували українського журналіста, а тепер оголосили персоною нон ґрата першого секретаря посольства України. Чи варто замислитися про зміну правил в'їзду-виїзду, розбиралися експерти.
Річ у тім, що режим Володимира Путіна шукає всіх можливих шляхів змінити порядок денний щодо ситуації на Донбасі та анексії Криму. Москва, безумовно, хоче вийти на новий геополітичний рівень перемовин, для яких майданчик у Мінську затісний.
Імовірно, саме про такі речі йшлося під час двосторонніх перемовин між Порошенком та Лукашенком під час їхньої останньої зустрічі в ОАЕ. Офіційного рішення щодо майбутнього мінського переговорного майданчика ще немає. Однак зрозуміло, що у форматі Тристоронньої контактної групи очікуються суттєві зміни. Всім зрозуміло, що Мінські угоди не можуть вирішити жодної покладеної на них функції. Немає ані припинення вогню, ані відведення зброї, ані обміну полоненими, ані навіть примарної можливості контролю за українсько-російським кордоном.
Опосередковано про зміни в порядку денному ми можемо судити за кількома чинниками: ситуацією з внутрішніми «перетасуваннями» сфер впливів у окупованому Луганську, заявами ватажків сепаратистів про готовність до обміну полоненими, який мав відбутися до Нового року.
Яка роль відведена Мінську в найближчих геополітичних намірах Кремля, поки не зовсім зрозуміло. Зрозуміло лиш одне: остаточно зникли бодай якісь примарні ілюзії на самостійну позицію Білорусі у відносинах з Україною.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»