2017 рік у зовнішній політиці України увійде в історію як період погіршення відносин майже з усіма країнами-сусідами на західному напрямку. Здавалося б, ми остаточно обрали напрямок інтеграції до товариства європейських країн, то чому ж із часом, навпаки, стає дедалі складніше знаходити спільну мову?
Причин декілька, й вони пов’язані як зі слабкістю зовнішньополітичних позицій України, так і з очевидними стереотипами й помилками у ставленні до нашої держави з боку сусідів. Звісно, йдеться й про національні інтереси, якими, попри всі запевнення в розбудові добросусідських відносин, ніхто поступатися не збирається.
Тож, окрім ведення війни на сході, Україна має поступово вибудовувати власні запобіжники експансіоністським намірам держав-сусідок, в якій би формі вони не виявлялися. В чому причини погіршення відносин та де шукати можливості для репозиціювання Україні?
Війни ультиматумів
За останні кілька місяців найбільш дратівливою темою для українських сусідів стало ухвалення нового закону про освіту. Спрацював фактор державної мови та начебто наступ на права національних меншин. Окрім Росії, на законодавчо закріплену ініціативу обов’язкового викладання українською мовою в середній школі різко відреагували в Угорщині та Румунії. Крім того, застереження виникли у Польщі та Молдови.
Та на цьому список розбіжностей не закінчується. Дуже непросто вдалося вгамувати пристрасті у відносинах із Польщею напередодні проведення саміту Східного партнерства. Причиною стали суттєві розбіжності з приводу питань історичної пам’яті та знаходження порозуміння з боку обох країн.
Мовний конфлікт: чи здатні Угорщина та Румунія на пряму військову агресіюМовне питання ускладнило відносини України з Угорщиною й загострило проблему з угорцями на Закарпатті. Чи можуть Угорщина та Румунія влаштувати на заході України донбаський сценарій, аналізували експерти.
Польські політики вкотре показали своє ставлення до питання встановлення історичної справедливості та можливостей для примирення. Рік тому польський Сейм і Верховна Рада України ухвалили спільну Декларацію пам'яті та солідарності, яка мала б покласти край історичним суперечкам. Ескалація відносин між Польщею та Україною на ґрунті історичної пам’яті відбулася напередодні вшанування 70-х роковин операції «Вісла», яке тривало в період із 28 квітня до 1 травня цього року в місті Перемишль. Скандальний демонтаж меморіального пам’ятника воїнам УПА на цвинтарі в селі Грушовичі не був засуджений на офіційному рівні, а самі підстави для знесення пам’ятника були визнані польською владою цілком законними. Прикметно, що це не єдиний випадок нищення українських меморіальних знаків на території Польщі. Своєю чергою такі випадки почастішали й на українській території. Ситуація загострювалася.
Через недружні заяви з боку польської влади влітку цього року українська сторона відмовила польській у пошуку та ексгумації похованих на території України поляків. А після голосування у вересні за вже згаданий закон про освіту відносини між двома державами ще більш загострилися. Нарешті з вуст президента Польщі Анджея Дуди пролунала заява, яка спричинила новий дипломатичний скандал на міждержавному рівні. «Я очікую від президента Петра Порошенка, від прем'єр-міністра Володимира Гройсмана, що люди, які відверто проголошують націоналістичні та антипольські погляди, не будуть обіймати важливі посад в українській політиці», – заявив польський глава держави.
Його позицію підтримав польський міністр закордонних справ та член партії «Право і справедливість» Вітольд Ващиковський. Він натякнув на ініціативу створити «чорні списки», за якими до Польщі не пускатимуть українців, які демонструють антипольські погляди.
Градус конфліктності вдалося дещо знизити після проведення консультаційного комітету президентів України та Польщі. Під час зустрічі валося дійти згоди щодо низки проблемних питань. По-перше, Україна та Польща домовилися про скорочення так званих «чорних списків». По-друге, сторони дійшли згоди про зняття мораторію на проведення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні та двостороннє відновлення таких же робіт у Польщі. Крім того, посол України в Польщі Андрій Дещиця зазначив, що було досягнуте порозуміння в питаннях відновлення українських місць пам'яті на території Польщі, які стали об'єктами актів вандалізму ще з 2014 року.
Історичний конфлікт Польщі та України: що буде з «чорними списками» та чи можлива розв'язкаУкраїна та Польща домовилися про скасування мораторію на пошуково-ексгумаційні роботи, що вже називають поступками з боку української влади, а тим часом чорні списки набули чинності. Оцінку конфлікту дали експерти.
Не залишається осторонь і «українське питання» серед політиків в Угорщині. Тамтешні політичні діячі наполягають на скасуванні норм у новому українському законі про освіту й вважають їх загрозою для культурної автономії угорської громади в Україні. Варто враховувати, що попри гучні заяви угорських політиків на адресу офіційного Києва, боротьба за права угорської нацменшини в Україні триває на тлі виборчої кампанії в Угорщині. Поки різких недружніх кроків ця сусідня країна не робила: навпаки, продовжує підтримувати санкції ЄС щодо РФ, а також проголосувала за резолюцію ООН щодо порушень прав людини в Криму. Втім, це не привід для України легковажити у відносинах з Угорщиною. Варто готуватися до більш серйозних змін у внутрішній та зовнішній політиці, діючи виключно в правовому полі й дотримуючись добросусідських відносин.
Зони турбулентності
Окрім війни з Росією, останнім часом набирає обертів і погіршення відносин із Білоруссю. Втім, не варто забувати про низку інших сусідніх країн, з якими також варто проводити зважену зовнішню політику.
З критикою норм освітнього закону у вересні виступило й Міністерство закордонних справ Румунії. На думку тамтешньої влади, цей документ порушує права румунської меншини. Звісно, про своє занепокоєння долею румунської та молдовської громад в Україні в зв'язку з тим самим законом заявив і президент Молдови Ігор Додон. Останній відомий своїми проросійськими настроями й останнім часом із його вуст лунають вкрай суперечливі заяви.
Так, Додон нещодавно заявив про те, що Молдова є нейтральною державою, а отже, має взагалі відмовитися від власної армії. Мовляв, із ким воювати? Ба більше, президент Молдови має досить волюнтаристський погляд на питання зовнішньої політики. На його думку, Кишиневу потрібно «домовитися» з «владою» Тирасполя (столиця невизнаної Придністровської Молдовської Республіки) про те, щоб Придністров’ю стати частиною або України, або Молдови. До того ж, якщо ПМР таки стане частиною Молдови, то влада може бути розподілена на основі федеративного устрою. Такі заяви є вкрай неоднозначними, адже влада ПМР суцільно залежна від Кремля, а заяви Додона про відмову від армії дуже нагадують заяви екс-президента-втікача Віктора Януковича. Риторика про федералізацію всього пострадянського простору – це давня ідеологема кремлівських політтехнологів.
Закон про освіту: посол розповів, чи змінила Угорщина свою позиціюПосол Угорщини в Україні уточнив, що не отримував інформації про зміну офіційної позиції Будапешта з цього питання.
Причини розбрату
«Тримай друзів близько, а ворогів – ще ближче» – вислів, який приписують італійському мислителю та політичному діячу 16-го сторіччя Нікколо Мак’явеллі. Зрештою, саме такою стратегією він радив керуватися як у внутрішньополітичних справах, так і зовнішній політиці.
Претензії сусідніх держав передусім мають дуже просте походження: Україна з часу набуття незалежності нарешті заявила про свою суб’єктність у державній політиці. І це неабияк зачепило всіх, хто мав власні плани й бачення реалізації внутрішньої української політики в контексті інтересів інших держав. І якщо хворий на імперіалізм в останній стадії Кремль не знайшов нічого кращого, аніж застосувати зброю, терористичні методи тиску та відвертий «віджим» на державному рівні частини українських територій, то інші сусіди через велику кількість обставин намагатимуться натиснути на українську владу іншими методами.
До слова, ще на початку російської агресії в Криму, на адресу Міністерств закордонних справ Польщі, Румунії та Угорщини надійшов офіційний лист від Держдуми РФ. Ініціатором листа був лідер російської партії ЛДПР Володимир Жириновський, вустами якого Кремль виголошує свої найбільш шизофренічні ініціативи. Так, у листі йшлося про пропозицію урядам цих держав «поділити» Україну на кілька частин за класичним прикладом розподілу земель між імперіями в 19-му сторіччі. Наприклад, польській владі пропонувалося вимагати «референдуму щодо прихильності» в п’яти західних областях України: Волинській, Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській та Рівненській, Румунії – в частині Бессарабії та Буковині, а Угорщині – на Закарпатті.
Звісно, західні політики висловили обурення такими провокуючими пропозиціями з боку парламентарів Росії. Втім, у відносинах між Україною та її країнами-сусідами дедалі частіше йдеться не про територію, а про вплив на економічну активність та ментальну складову українців.
Маємо ще дві причини, через які таки відбуваються сплески погіршення відносин із державами-сусідками. По-перше, йдеться про посилення російської пропаганди в цих країнах, а інколи й про поширення антиукраїнських настроїв серед політиків завдяки російському впливу.
Історичні розбіжності з Польщею: хто винен та чи можливий компромісУ Польщі заявили, що кісткою незгоди в двосторонніх відносинах з Україною є історія, пригрозили чорними списками та забороною в’їзду. Чому польська сторона шантажує Київ, розбиралися експерти.
По-друге, і ця причина має більш глобальний характер, дедалі частіше зазнають критики самі політичні та економічні засади існування моделі, за якою функціонує Європейський Союз. Ця криза має суттєвий вплив на геополітичну вагу ЄС як запобіжника для крайніх політичних поглядів як лівого, так і правого спрямування.
Звісно, єдиного правильного рецепту, як налагодити відносини із сусідами, зберігши власні інтереси, немає. Доведеться діяти відразу на кількох фронтах: захищати свої кордони від прямої військової агресії, реформувати відносини всередині суспільства на всіх рівнях і вибудовувати грамотну зовнішню політику з державами, з якими на цьому етапі можливий діалог. Поки що Україна більш-менш справляється лише з першим завданням.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»