Наприкінці минулого тижня неподалік столичної станції метро «Святошин» несподівано з'явилися барикади. Так близько тисячі молодиків зустріли супротивом і заблокували силовиків на території заводу АТЕК. Правоохоронці прийшли з обшуками на рекрутингову базу полку «Азов» та його тренувальний центр, який саме й розташований на території заводу.
На місце події на заклик лідера «Національного корпусу» Андрія Білецького прибули сотні небайдужих із різних націоналістичних рухів та партій. За словами очільника «Нацкорпуса», силовики пройшли на територію заводу без будь-яких дозвільних документів. Утім, у соціальних мережах та в спеціальних групах месенджерів інформація була вкрай неоднозначною. Спочатку була інформація, що обшуки проводила начебто не поліція, а СБУ. Згодом свідки обшуку заявили, що на базі працює спецпідрозділ Нацполіції КОРД. До того ж, за словами представників «Нацкорпусу», правоохоронці незаконно заволоділи особистим майном активістів і навіть поцупили ордени ветеранів АТО.
Прикметним є те, що на своїх сторінках націоналісти підкреслено називали дії Нацполіції протиправними, а самих спецпризначенців називали «беркутнею» й сміливо наводили паралелі з діями колишнього спецпідрозділу МВС «Беркут» під час вуличних акцій протестів у 2013-2014 роках.
Утім, сутичок вдалося уникнути. Силовики після обшуків залишили територію заводу, пройшовши крізь «коридор ганьби», який влаштували націоналісти. Тоді як лідер «Нацкорпусу» вже заявив про те, що за такі дії правоохоронців готовий подавати до суду.
Цікавість до самої події викликає те, що це перший випадок відкритого протистояння правоохоронної системи з активістами партії «Національний корпус». І з приводу цього виникає низка запитань.
Тиск чи гра з виборцем?
Перш за все варто трохи згадати передісторію ситуації з обшуками в партії «Нацкорпус». Річ у тім, що ще на початку року близько 600 молодиків у одностроях із написом «Національні дружини» склали присягу на вірність українському народові й пройшли маршем центром столиці, викликавши неоднозначну реакцію у свідків цієї події. Тоді ж у соцмережах та ЗМІ розгорілася жвава дискусія, що може означати така розкутість націоналістів.
«Національні дружини»: антиполіція чи політичні бойовикиУ Києві пройшов марш Національних дружин. Максим Кречетов розповів про те, що це означає й кому вигідно.
Згодом на таку діяльність парамілітарних загонів «Національного корпусу» відреагував міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, заявивши, що вони можуть існувати як громадські організації, але в жодному разі не переступати рамки закону. Мовляв, монополія на застосування сили залишається лише за державою. Ця заява викликає особливу увагу, враховуючи той факт, що саме партія «Національний корпус» та її лідер мають безпосередній стосунок до формування та діяльності добровольчого батальйону «Азов», який брав участь у найбільш запеклих боях на сході України. Згодом добровольчий батальйон був розформований і на його основі створений окремий загін спеціального призначення Нацгвардії «Азов». Нацгвардія підпорядковується очільнику МВС.
Самі формулювання в заявах міністра внутрішніх справ щодо націоналістичної ідеології в діяльності «Азова», а згодом «Національних дружин» не є різкими. Навпаки, раніше міністр загалом не бачив проблем із націоналістичною спрямованістю руху. «Так, більшість із присутніх у батальйоні «Азов» хлопців мають своє сприйняття світу. Але хто вам сказав, що ви можете їх судити? Не забувайте, що зробив батальйон «Азов» для країни … Всякий, хто скаже мені, що ці хлопці проповідують нацистські погляди, носять свастику і так далі, відверто бреше й займається дурницями. Я багато годин провів із бійцями «Азова» в розмовах. Немає там ані нацизму, ані свастик», – заявляв Арсен Аваков ще в 2014 році.
Тож після подій минулого тижня виглядає так, що нині націоналістичний рух змінив свій статус із «корисного» на «небезпечний» для держави. Втім, є одна деталь, яка не вкладається в цю концепцію – що саме й чому шукали правоохоронці на рекрутинговій базі «Азова», чому про це нічого невідомо? Адже не виключено, що такі дії правоохоронців привертають додаткову увагу до тиску на праві партії в Україні. А пригноблених героїв українці завжди шанують. Ця обставина викликає додаткові запитання, зважаючи на наближення виборчого сезону 2019 року.
Говорить вулиця
Окрім «Національного корпусу», більш суттєвих гонінь за останні роки зазнала партія «Свобода». Її активістів звинуватили в провокації під стінами Верховної Ради в серпні 2015 року, коли мали бути проголосовані зміни до Конституції України щодо можливості особливого статусу Донецької та Луганської областей. Тоді від вибуху гранати на площі Конституції загинули четверо нацгвардійців, ще 141 людина зазнала різноманітних поранень.
Минуле, сьогодення і майбутнє добробатів в УкраїніЖурналіст Денис Попович розповів, яке майбутнє в Україні очікує на добровольчі батальйони.
Тоді міністр внутрішніх справ Арсен Аваков прямо звинуватив партію «Свобода» та її лідера Олега Тягнибока в цьому злочині. Після цього в медіа була розгорнута кампанія з дискредитації активістів партії, яких почали звинувачувати в «розхитуванні човна» на користь російського агресора. Прикметно, що «Свобода» – єдина права партія, яка має своїх представників у парламенті, а у Верховній Раді минулого скликання мала власну фракцію.
«Свобода» та її партійці брали активну участь у вуличних акціях протестів під час подій Революції Гідності. Потім так само активно формували кістяк нових Збройних сил України, першими долучившись до формування добровольчих батальйонів. Така діяльність націоналістів привертала увагу й мала значний електоральний потенціал. На позачергових виборах до Верховної Ради в 2014 році «Свобода» здобула 4,71% підтримки громадян, однак так і не подолала 5% виборчий бар’єр. Такий результат мав справді ефект «холодного душу» для партії, адже на виборах 2012 року «свободівці» здобули 10,44% голосів виборців, що стало найбільшою несподіванкою тогочасних виборів.
Конкуренцію «Свободі» могла скласти партія «Правий сектор», утім, її популярність навіть на хвилі активної участі в Революції Гідності та бойових діях на захист України не справили враження на українських виборців. Вперше балотуючись на виборах 2014 року, партія здобула 1,72% голосів виборців. Згодом несподіванкою також став і відхід від керування партією її найбільш впливового очільника – Дмитра Яроша.
Зараз усі три партії – «Національний корпус», ВО «Свобода» та «Правий сектор» – хоч і працюють на єдиному електоральному полі, втім, у публічній площині не вважають один одного конкурентами. Очільники трьох партій рік тому підписали документ за назвою «Національний маніфест» про об’єднання зусиль заради досягнення спільних політичних цілей.
Маятник націоналістів
Насправді, об’єднавши свої зусилля, праві партії й справді мають усі необхідні складові для успіху.
Обшуки в АТЕК: у «Нацкорпусі» говорять про політичні мотивиУ партії «Національний корпус» заявляють про протиправність обшуку, який пройшов у них в офісі в п'ятницю.
По-перше, це спроможність та запит на політичний реванш. Націоналістами лягають пересічних виборців, які вважають їх ледь не екстремістськими угрупованнями. Втім, це далеко не так, якщо згадати всю партійну історію України. Партійні функціонери, як і виборці націоналістів, вважають несправедливим те, що вони не мають своєї квоти в нинішньому парламенті, доклавши багато зусиль до процесів зміни попередньої влади.
По-друге, сприятливо діяти на рейтинги правих образ жертви. В цьому випадку будь-яке протистояння з владою є таким собі символом принциповості та незламності своїх позицій.
По-третє, як і у випадку з 2012 роком, на користь націоналістичних партій може зіграти суто протестний потенціал виборців, які користуються логікою «краще проголосувати за націоналістів, які трохи пожвавлять діяльність парламенту, ніж за чергових ставлеників олігархів». Маятник може спрацювати у зворотній бік і праві знову отримають суттєву підтримку виборців.
Так, саме образ «простих хлопців із народу» досі додає до скарбнички правих суттєвих електоральних балів. Звісно, навряд чи хтось із виборців аж надто ретельно розбиратиметься в питаннях фінансування партій. Втім, наразі ці питання мають усі компетенції та повноваження розглянути в НАЗК. Не виключено, що саме перевірка джерел фінансування буде одним зі способів зруйнувати репутацію опозиційних сил.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»