Цими днями політичні партії ВО «Свобода», «Національний корпус» («Азов») і «Правий сектор» оголосили про об’єднання зусиль для спільного досягнення цілей. Для цього лідери трьох політичних сил підписали політичний документ «Національний маніфест», в якому визначили подальший план дій у разі перемоги на виборах.
Це вже не перший крок до об’єднання, на який спромоглися три партії. Раніше націоналісти спільно проводили низку політичних акцій, включаючи марші та різноманітні пікети. Втім, викликати суттєвий резонанс правим політичним силам поки не вдалося: всі їхні політичні перфоманси є своєрідним тізером для пропагандистських ЗМІ Кремля, які висвітлюють їх як небезпечні тенденції до радикалізації українського суспільства.
Насправді ж, жодна з правих політичних партій наразі не має широкої підтримки серед населення й черговий крок до політичного об’єднання – це лише спроба мобілізувати «свого» виборця та нагадати про себе.
Зараз або ніколи?
Для жодної з трьох партій-учасниць об’єднання після ухвалення відповідного політичного рішення не матиме жодних юридичних наслідків. Насправді, нинішнє законодавство не передбачає такого кроку, як «партійне об’єднання». Щоб справді рушити єдиною політичною силою для досягнення влади, будь-яким союзникам доведеться розпрощатися з власною партією, офіційно ліквідувавши її в органах юстиції. Об’єднатися ж можливо лише на платформі однієї партії, написавши заяви про вступ до її лав.
Праві замикають фланг: чому дедалі більше політиків тяжіють до націоналізму?В Україні триває відновлення правих націоналістичних традицій. Хто, як і чому намагається використати патріотичні настрої громадян для досягнення амбітних політичних цілей?
Це означає, що виборців знову дурять, говорячи про спільний похід за представницькими мандатами. Адже сформувати єдиний виборчий список у таких умовах без хитрощів неможливо. Щоправда, партії-учасниці об’єднання можуть скоординувати спільні дії на мажоритарних округах, домовившись між собою про підтримку єдиного кандидата-висуванця.
Окрім «Свободи», достатнього досвіду ведення передвиборчої боротьби немає ані в «Правого сектору», ані в «Національного корпусу». Остання партія була створена восени минулого року і є чи не найбільш однорідною за своєю структурою, адже при створенні опиралася на учасників колишнього добровольчого батальйону, а нині окремого загону спеціального призначення Національної гвардії України «Азов».
Ліві ідеї правих
Хай там як, але норми оприлюдненого правими документа «Національний маніфест» справді привертає увагу. Щоправда, своїм поворотом у бік лівих ідей.
Марш проти влади: чим небезпечний спільний мітинг «Свободи», «Азова» та ПС?Керівник центру Ейдос оцінив протестні настрої в суспільстві та пояснив, у чому небезпека мітингу, який організовують «Свобода», «Азов» і «Правий сектор».
Більшість пунктів маніфесту переписані з програмних положень усіх трьох політичних сил. Наприклад, саме лідер «Національного корпусу» Андрій Білецький, презентуючи програму партії восени 2016-го, різко розкритикував проєвропейський напрямок зовнішньої політики, наголосивши на необхідності сформувати новий вектор української геополітики – утворення Балто-Чорноморського союзу. Цей пункт маніфесту підтримали і в «Свободі», і в «Правому секторі».
Ще два пункти маніфесту – повернення права на відновлення ядерного потенціалу як фундаментальної засади національної безпеки та законодавче закріплення права на збройний захист та вільне володіння зброєю – також є традиційним набором у програмних засадах націоналістів.
А от ліквідація олігархічного ладу, повернення в державну власність надр, стратегічних об'єктів та підприємств, ліквідація приватних монополій, припинення виведення капіталів у офшори, забезпечення трудових прав українців і створення умов для дієвого профспілкового руху є відверто «лівацькими» ідеями. Цікаво й те, що в останньому пункті маніфесту націоналісти в одному реченні пропонують поєднати непоєднувані речі – «ухвалити соціально справедливий Податковий кодекс, що сприятиме розвитку дрібного й середнього підприємництва». Однозначно треба визначитися – або вільний ринок, або соціальна справедливість. Вочевидь, на першому етапі відновлення української економіки наявність одразу двох цих явищ є неможливою.
Шанси на успіх
Те, чого не відняти у правих, – чітке ставлення до Росії як до держави-агресора та однозначне визначення можливих рамок відносин із окупантом: заборонити пропаганду, обмежити всі економічні, політичні та культурні зв’язки з ворогом. Саме завдяки цим принциповим позиціям націоналісти й можуть акумулювати достатній ресурс для підтримки серед українців та зрештою здобути необхідну кількість голосів на виборах до парламенту.
Електоральна арифметика. Яким буде наступний парламент?Соціологічні дослідження показують: якби вибори до Верховної Ради відбулися в найближчу неділю, на прем'єрське крісло претендувала б, швидше за все, Юлія Тимошенко.
Щоправда, об’єднатися таки не завадить. Минулорічні грудневі соціологічні опитування, проведені фондом «Демократичні ініціативи» та Центром Разумкова, групою «Рейтинг», КМІСом, зафіксували більш-менш стабільну підтримку лише однієї з трьох партій-учасниць об’єднання – ВО «Свобода». Потенційно підтримати команду, очолювану Олегом Тягнибоком, на парламентських виборах можуть від 2,3 до 3,6% опитаних респондентів.
Тоді як «Національний корпус» та «Правий сектор» у більшості соціологічних опитуваннях набирають у межах 1%. «Правий сектор» без Дмитра Яроша у виборчому списку, але з чіткою асоціацією з ним, на минулих позачергових парламентських виборах 2014 року зміг отримати 1,8% голосів виборців, а це понад 284 тисячі осіб.
Ще восени експерти прогнозували наявність суттєвого електорального потенціалу і і «Національного корпусу». За певних сприятливих обставин та за відсутності серйозної конкуренції на правому фланзі політичного спектру «Нацкорпус» міг розраховувати на 4-6% підтримки виборців, тобто має шанси подолати виборчий бар’єр у 5%. Більшість експертів сходяться на думці, що в Україні є певна електоральна межа для правих ідей. Цей показник коливається від 7 до 10% тих громадян, які потенційно можуть взяти участь у наступних виборах.
Як правило, гучні заяви про об’єднання зусиль на практиці майже ніколи не призводять до акумулятивного ефекту: рейтинги партій не складаються докупи. До того ж, згуртувати свій електорат праві партії можуть за рахунок гучних акцій протесту, всіляких маршів та радикальних дій. Саме ці дії найчастіше й відвертають потенційних виборців від програмних засад правих, адже в пам’яті закарбувалися криваві події біля парламенту 31 серпня 2015 року, в яких брали участь члени «Свободи». Того дня під час протестів біля Верховної Ради, де тривало голосування за внесення змін до Конституції, від вибуху бойової гранати загинули четверо нацгвардійців.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»