Щось таке давно очікувалося, але все одно новина про те, що Бойко та Рабінович об'єднали свої зусилля, створивши «Опозиційну платформу – За життя», це гарна новина. А нам усім дуже бракує гарних новин, буквально авітаміноз якийсь, хоча зима ще навіть не починалася.
Гарне в цій новині те, що сам Юрій Бойко, Сергій Льовочкін який стоїть за ним, і московські товариші, які проглядаються через їхні спини, не вірять у виняткові кандидатські якості Юрія Анатолійовича. Дійсно, складно вірити в те, чого немає. І хоча на цьому порожньому місці та ностальгії частини виборців за довоєнною Україною й утворилися відносно високі, не гірші, ніж у чинного президента, відсотки підтримки кандидата «Опоблоку», підкріпленого до того ж потужностями телеканалу «Інтер», переконливо він не виглядає аж ніяк. Коли представники минулого злочинного режиму не виглядають переконливо навіть на тлі непереконливого, за їхніми ж словами, злочинного режиму нинішнього, це непорядок, з цим потрібно щось робити.
Раптовий Медведчук. Колонка Леоніда ШвецяВіктор Медведчук останнім часом постійно фігурує в новинному полі України. З останнього – Медведчук купив телеканал 112.
І ось це друга гарна частина гарної новини: там не знайшли нічого кращого, ніж зміцнити Бойка Медведчуком з його «За життя», яку для нього виплекав Вадим Рабінович. Сама ідея, що когось чи щось в Україні можна зміцнити Медведчуком, свідчить про незвичайну зухвалість думки тих, хто це придумав. Якщо до цього Юрій Бойко міг зійти за свого, нехай і регіоналістого, представника великого бізнесу й чималої частини України, переважно південно-східної й російськомовної, то тепер він і його блок відкрито стають частиною проекту путінського кума, що веде війну з Україною. Із солідного пана з минулого життя Юрій Бойко перетворюється на догідливого колаборанта, якого по щоці зверхньо тріпає Володимир Володимирович. Власне, як і раніше, тріпав, тільки тепер це знають усі. По-моєму, це однозначно добре: знати завжди краще, ніж помилятися.
З іншого боку, це спроба наділити Віктора Медведчука якимись реальними структурами, тому що роки й мільйони рублів, які пішли на будівництво «Українського вибору», вилилися в гучний пшик. Довелося надувати через телесоломинку в певному місці Вадима Рабіновича, щоб потім підсісти в «За життя», а й там підсаджуватися в реальності нікуди, тому вирішили через якусь загальну платформу кооптувати кума до «Опоблоку» з його розвиненою інфраструктурою. Може, Льовочкіну з Фірташем цей відвертий зозулін трюк російських партнерів і не до душі, але граючи в кремлівські ігри, ти не можеш диктувати свої правила. У якийсь момент доводиться ставати струнко й віддано випалювати: «Так точно, вашбродь!».
У мережі обговорюють інтерв'ю Медведчука українському телеканалуВіктор Медведчук дав інтерв'ю телеканалу 112 Україна, в якому озвучив звичні для себе тези про федералізацію України та переговори з ватажками ДНР і ЛНР.
Перспективи політично піти на дно під звуки російського гімну та з гирею Медведчука на ногах не влаштовують ту частину «Опоблоку», яка пов'язана з Рінатом Ахметовим, а це, взагалі-то, більша частина, в деякому сенсі, кіль колишньої Партії регіонів, що надає структурі стійкості. Спроба Бойка покласти «Опоблок» під Медведчука тамтешнім хлопцям зовсім не сподобалася, і Вадим Новинський, за всієї своїй відданості «русскому миру» з його хоругвами, заявив, що домовленості Бойка з Рабіновичем «Опоблоку» взагалі не стосуються. Образа неабияка: «Ми вважаємо, що наш кандидат має скласти реальну конкуренцію владі, а не бути на підтанцьовці в Петра Порошенка. А панове Бойко та Льовочкін зараз, схоже, хочуть вступити до партії «За життя». Буде в них «За життя» (об'єднана)».
Те, що в цьому середовищі колотнеча, звичайно, не може не радувати. Там і раніше довіри один до одного не існувало, а зараз додаються нові претензії та нерви. Є й принципово важливий момент: стара опозиція для себе вирішує ту ступінь проросійськості, яку може собі дозволити, щоб залишатися перспективною політичною силою в Україні, й це зовсім не просте питання. Президентські вибори запустили процес цього осмислення та організаційного самовизначення, а до парламентських, роль яких, судячи з нинішнього кандидатського глухого кута, дедалі більше зростає, ця робота має бути в основному виконана.
Можна скільки завгодно знущатися над метаннями колишніх регіоналів, для цього є купа причин і приводів. Але висока й справжня тривога. Сильно напружує відсутність якогось виразного руху в його інших частинах політичного спектра. Хто буде серйозно, по-дорослому, в 2019 році бодатися з проросійськими силами різного ступеня відкритості в битві за український парламент? На це питання варіанти відповіді ще гірші, ніж за кого голосувати на президентських.
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»