Одразу після завершення президентських виборів на шаленій швидкості стартує парламентська кампанія. Вона обіцяє бути не менш скандальною, непередбачуваною та насиченою сюрпризами.
Вже зараз, аналізуючи дані соціологічних опитувань, можна чітко виокремити 2 основні тенденції, які свідчать про суттєві вади в українському партійному житті. По-перше, рейтинги партійних брендів майже повністю залежать від медійного та фінансового ресурсу. По-друге, партії впізнають за прізвищами лідерів чи приналежністю до певної олігархічної групи впливу, але аж ніяк не за ідейними принципами чи організаційно-пропагандистською діяльністю.
Тому й не дивно, коли лише назва телевізійного серіалу одночасно реєструється як політична партія й має високу впізнаваність та шалений рейтинг. При цьому осередки такої партії існують лише на папері, а в регіонах оргструктура такої політсили представлена щонайбільше десятком людей.
Але й є інші приклади, коли партія організована довкола цінностей певної кількості спільнот, проте не має навіть 1% підтримки серед потенційних виборців. У такому разі без медійних ресурсів та тривалої організаційної роботи (яка часто передбачає наявність бодай якогось фінансового ресурсу) успіху не досягнути.
Що потрібно зробити, щоб змінити ситуацію? Які потрібно внести зміни до законодавства про політичні партії та як швидко вони вплинуть на свідомість пересічних громадян?
Фаундрайзинг та виборчий бар’єр
Закон «Про політичні партії в Україні» був ухвалений ще в 2001 році. Багато з його норм були вдосконалені, особливо йдеться про впорядкування питання щодо фінансування політичних партій. Усі ці зміни пов’язані з посиленням заходів із запобігання проявам корупції, які, зрештою, торкнулися й діяльності політичних партій.
Назвали найпоширеніше порушення у фінансуванні партійНа сьогоднішній день 274 політичні сили подають до Національного агентства щодо запобігання корупції (НАЗК) квартальні фінансові звіти про свою діяльність.
Щоправда, є багато аспектів, які закон не враховує. Один із них – можливість використання онлайн-інструментів фаундрайзингу для створення нової політичної сили, яка ще тільки планує подальшу реєстрацію. Не передбачений відповідний механізм і в законі «Про громадські об’єднання», в якому йдеться про те, що кошти громадські об'єднання зі статусом юридичної особи можуть отримувати за рахунок державного бюджету, місцевих бюджетів відповідно до закону. Ба більше, громадські організації, як і партії, зобов'язані подавати та оприлюднювати звіти про цільове використання цих коштів.
Наразі соціальні мережі надають можливості широко використовувати можливості фаундрайзингу для створення горизонтальних структур – це питання не лише фінансів, але й організаційних ресурсів. Річ у тім, що на етапі заснування будь-яка організаційна структура навряд чи зможе за передбаченим законом механізмом обґрунтувати легальність фінансових надходжень. Що відразу робить її легкою здобиччю в разі, якщо такі об’єднання людей намагатимуться взяти участь у політиці та зареєструвати партію.
Ще одне суттєве гальмо для становлення партійних структур, які не мають значних фінансових та медійних ресурсів (читай – підтримки великого бізнесу чи олігархів, з ним пов’язаних) для походу у велику політику – високий виборчий бар’єр. Як свідчать результати соціологічних опитувань, довіра громадян зменшуються до всіх політичних гравців. Ідеться не лише про високі антирейтинги «старих» партій, але й низьку підтримку нових політичних сил, яким, до того ж, набагато важче «достукатися» до своїх виборців.
Новий закон про державне фінансування партій може посприяти в цій ситуації, адже гарантує партіям, які здобудуть від 2% і більше підтримки на наступних парламентських виборах, кошти з державного бюджету. Втім, навіть за такого сценарію – без зменшення виборчого бар’єра, здобути більше виборців через 5 років усе одно буде вкрай складно. За державні кошти потрібно звітувати, медійні умови все одно залишаються нерівними, а до того ж за кожного виборця доведеться поконкурувати з десятком нових політсил.
Прогалини в створенні та ліквідації партій
На сайті Департаменту державної реєстрації та нотаріату зафіксовані 354 політичні партії. Це дані за 2017 рік, втім, відомо, що наразі їх іще більше. Цікаво те, що більш ніж 160 політичних сил були зареєстровані в 2014-2017 роках, такий собі «бум» партійної народжуваності.
Щонайменше четверта частина з усіх зареєстрованих партій мають проблеми із реєстрацією або іншими фактами підтвердження своєї діяльності. Тобто існують формально. Деякі з них були зареєстровані або існують загалом з єдиною метою – продажу.
Парламентські вибори-2019: які партії мають шансиЗа даними соціологів, на парламентських виборах підтримку матимуть шість партій. Зокрема, Батьківщина з показником 21,2 відсотка – в лідерах.
За формальними ознаками існування більшості партій узагалі можна поставити під сумнів, якщо найняти гарних юристів. Наприклад, у законі «Про політичні партії України» досі існує норма про те, що для реєстрації потрібно зібрати не менш ніж 10 тисяч підписів громадян України, які мають право голосу й мешкають «не менш ніж у двох третинах районів не менш ніж двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та не менш ніж у двох третинах районів Автономної Республіки Крим». Тобто, по суті, починаючи з 2014 року проблеми з реєстрацією мали б виникнути в кількох десятків партій, однак Міністерство юстиції якимось дивом їх реєстрував. Таким чином, хто, коли і як скористається подібною прогалиною в законі й на чию користь, можемо лише здогадуватися.
Крім того, в законі про політичні партії дуже розмито сформульовані підстави заборони діяльності та ліквідації партії, якими може скористатися держава. Так, партію можна заборонити, якщо її дії спрямовані на ліквідацію незалежності України, підрив безпеки держави, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни чи релігійної ворожнечі, посягання на права та свободи людини тощо. За бажання знайти такі підстави у діяльності можна у 2/3 всіх політичних партій. Тоді як ситуація із забороною КПУ чітко показала, що в держави немає дієвих механізмів, як швидко ліквідувати партію, діяльність якої суперечить законам України.
Агітація та активність партій
У статті 12 закону «Про політичні партії України» йдеться про те, що будь-яка політична партія має право критикувати владу й навіть використовувати для цього «державні та недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом». На цій нормі також варто було б зупинитися детальніше.
Виборчий кодекс: нові вибори за старими правилами?Голова ЦВК Тетяна Сліпачук закликала українських парламентарів не затягувати й визначитися з виборчим законодавством.
По-перше, Україна взяла курс на роздержавлення ЗМІ. Йдеться про сотні й десятки державних та комунальних ЗМІ, які ще до початку 2019 року мали б реформуватися. «Друковані ЗМІ, які не встигнуть до 1 січня 2019 року перереєструватися в Міністерстві юстиції України, автоматично втратять право на друк, тому що їхні старі свідоцтва про державну реєстрацію ЗМІ стануть недійсними», – йдеться в заяві Держкомтелерадіо.
По-друге, не в усіх партій є можливість користуватися недержавними ЗМІ для критики влади, та й узагалі – для донесення своїх позицій. Тож очевидно, що й у питанні можливостей для агітації потрібні суттєві зміни. Наприклад, які б обмежували кількість зовнішньої реклами, створювали певні запобіжники чи, навпаки, можливості рівного доступу політичних сил до медійних ресурсів.
Нарешті, варто передбачити можливість певного підтвердження партіями свого статусу. Тобто не може бути так, щоб партія роками не брала участі в жодних виборах, а лише використовувалася з певними нечесними намірами. Як опція для таких партій може бути передбачена можливість переведення в статус громадських організацій.
Загалом, залишається дуже багато неврегульованих питань щодо діяльності політичних партій в Україні. Нинішня партійна система влаштована таким чином, щоб створювати низку штучних бар’єрів для громадян, які вирішили без великих грошей та високої впізнаваності популяризувати свої ідеї та потрапити у владу з метою їх реалізації.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»