Наприкінці року, що минає, Україна може поринути у непросту дискусію довкола змін до Конституції в частині надання особливого статусу Донецькій та Луганській областей. Якщо говорити точніше – закону, який може раз і назавжди докорінно змінити територіальний устрій нашої держави та призвести до чергових тектонічних геополітичних змін у світі.
Наразі обговорювати поки що нічого. Нова влада ретельно уникає відвертої розмови на цю тему, наголошуючи на тому, що закон буде розроблятися після зустрічі в Нормандському форматі із дотриманням усіх законодавчих вимог та із залученням громадськості.
Зокрема, ще в жовтні глава парламентської фракції партії «Слуга народу» Давид Арахамія наголосив, що народні депутати не напрацювали навіть «первинного драфту» законопроекту про особливий статус Донбасу. Спікер Дмитро Разумков заявив, що Верховна рада зможе долучитися до розробки документу про особливості місцевого самоврядування в Донецькій та Луганській областях лише за підсумками зустрічі 9 грудня у Парижі. Напруженості ситуації надає та обставина, що новий закон начебто планується ухвалити до кінця цього року, а значить він може бути написаний та ухвалений у «турборежимі», що буде вкрай негативно сприйматися частиною суспільства. Варто нагадати, що термін дії попереднього закону закінчується 31 грудня поточного року.
Тож ключовим залишається питання: чи пролонгують у Раді старий закон, чи все-таки наважаться змінити його з огляду на підсумки зустрічі «нормандської четвірки» 9 грудня?
Складне законодавче поле
Загалом існує три базових документи, які впливають на ситуацію із окупованими ОРДЛО та Кримом у законодавчому полі. Два з них є важливими з огляду на захист суверенітету та територіальну цілісність. А от документ про так званий «особливий статус Донбасу» був ухвалений у винятково напружених обставинах, а потім був тричі пролонгований. Саме доля цього закону, який передбачає зміни до Конституції, і буде вирішуватися найближчого місяця.
Нормандська зустріч: що можуть вимагати і до чого готуватися УкраїніЗгідно з повідомленнями ЗМІ, на саміті «нормандської четвірки», який пройде 9 грудня в Парижі, буде обговорюватися проблема особливого статусу територій ЛНР-ДНР з його закріпленням у Конституції.
Зокрема, ще у квітні 2014 року, одразу після окупації Криму, був ухвалений закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Документ, по суті, визначає правовий статус Криму як тимчасово окупованої території й встановлює особливий правовий режим на цій території.
Вже у вересні 2014 року Верховна рада ухвалила закон про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей. Цей крок варто розглядати в контексті тодішніх Мінських угод та врегулювання конфлікту на Донбасі. Парламент уже кілька разів продовжував його дію. Зрештою, останній дедлайн закінчується 31 грудня 2019 року. У статті 10 документу зазначено, що всі його основні положення набудуть чинності тільки після проведення на непідконтрольній частині території Донецької та Луганської областей місцевих виборів за українським законодавством із дотриманням міжнародних стандартів.
Важливий аспект даного закону полягає у тому, що він запрацює лише після того, як будуть внесені зміни до Конституції. Ймовірність такого сценарію існувала наприкінці серпня 2015 року, коли Верховна рада проголосувала у першому читанні за законопроект про зміни в частині децентралізації. Саме ним пропонувалося внести зміни та додати один із пунктів Перехідних положень, які планувалося додати до тексту Основного Закону. Начебто саме цей пункт і стосувався надання так званого «особливого статусу» Донбасу. Під час сутичок під будівлею Верховної ради в день голосування за законопроект стався вибух гранати, внаслідок чого загинуло четверо нацгвардійців та десятки людей зазнали поранень.
Варто згадати про ще один документ, відомий у ЗМІ як «закон про реінтеграцію» або «закон про деокупацію». Його народні депутати схвалили вже в січні 2018 року, головна мета – повернення українських територій та відновлення суверенітету. Зокрема, закон визнає Росію агресором і окупантом, а її дії на території Донецької і Луганської областей названі «збройною агресією Російської Федерації».
Якщо розглядати ситуацію з точки зору стороннього глядача, то з однієї сторони, Україна визнає Росію агресором та хоче звільнити захоплені території, а з іншої, готова до певних компромісів навіть на рівні Основного закону для фактичної легітимізації автономного статусу Донецької та Луганської областей, що якраз і вигідно Росії. При цьому, як це вже і траплялося в історії України багато разів, ситуація може вирулити в будь-який зі сценаріїв, більшість яких, щоправда, залежить від позицій міжнародних партнерів та цілей управлінських еліт, які перебувають при владі.
Плани Росії
А от Росія зі своєю стратегією давно визначилась і повільно та, на жаль, неухильно рухається до своєї мети. По-перше, в російських ЗМІ активно обговорюється інформація щодо ймовірних наслідків двосторонньої зустрічі Володимира Путіна та його тезки Зеленського під час зустрічі у Нормандському форматі 9 грудня. Зустріч начебто має відбутися тет-а-тет, але сам факт розмови між двома президентами вже не ставиться під сумнів. При цьому, як завжди, тональність подібних повідомлень схиляє нас до наративу «ми ж браття, а браттям потрібно лише відверто поговорити – й все налагодиться» – суто великодержавницьке бачення зовнішньої політики Російської Федерації.
Вибори на Донбасі: коли та за яких умов можливіПрезидент Володимир Зеленський порушить на зустрічі лідерів нормандської четвірки в Парижі питання про проведення місцевих виборів в ОРДЛО як на території України, а не окупованій.
По-друге, президент Росії і не приховує, що найголовніша його мета в перемовинах під час зустрічі «нормандської четвірки» – переконати ухвалити зміни в українському законодавстві щодо особливого статусу Донбасу. При цьому чекати на поступки з боку РФ у вигляді виводу військ із тимчасово окупованих територій та відновлення контролю українською стороною над кордоном не доводиться. Навпаки, у колах російських політиків подейкують, що геть не варто поступатися Україні. І в разі нашої непоступливості слід і надалі укріпляти так звані «ЛНР-ДНР» і чекати (а може – й пришвидшувати) зміни влади в нашій державі.
Крім того, Росія намагатиметься якнайшвидше переконати світ у тому, що Кремль – ефективний посередник у конфлікті та не зацікавлений у дестабілізації України. Щоправда, робитиме це у досить оригінальний спосіб, намагаючись переконати міжнародну спільноту в необхідності легітимізувати так звані «ЛНР-ДНР» та змиритися з тим, що держава Україна існуватиме у новому форматі.
Отже, про всі ці плани давно відомо, однак українська сторона все ж намагається начебто не звертати на це уваги та домовлятися про «серйозне» припинення вогню та розведення військ від лінії розмежування.
Плани Заходу
В ухваленні закону про особливий статус, вочевидь, Володимиру Зеленському натякатимуть, або й відверто говоритимуть лідери Франції та ФРН під час зустрічі у Парижі.
Зустріч у Парижі: які «червоні лінії» не можна переходити ЗеленськомуГлава МЗС РФ Сергій Лавров заявив, що Росія на саміті нормандської четвірки в Парижі 9 грудня закличе Київ до прямого діалогу з Донбасом.
Французький президент Еммануель Макрон, схоже, відверто не приховує своєї проросійської риторики та схиляє решту світових лідерів до думки про неможливість подальшої міжнародної ізоляції РФ.
Німеччина, своєю чергою, готова налагоджувати економічну співпрацю із Росією, проте поводиться більш стримано в коментарях та заявах. Схоже, для Ангели Меркель майбутня зустріч у Парижі стане заключною в її кар’єрі як переговірника в ситуації з Україною, та якихось різких заяв канцлерка робити не збирається.
Ймовірно, для Німеччини будь-яке вирішення питання щодо конфлікту на Донбасі буде позитивом, адже вектор на продовження економічних відносин із Росією вже закладений, а зайвих «неприємностей» у вигляді чергової ескалації конфлікту на Сході України ніхто з-поміж міжнародних партнерів не хоче. Зважаючи на суб’єктність нашої держави на міжнародній арені, легше вмовити керівництво України піти на поступки, аніж намагатися вплинути на Росію.
У США посіли вичікувальну позицію. Зараз пристрасті у внутрішньо політичному житті цієї країни якраз і вирують довкола питання, пов’язаного із Україною, але стосуються безпосередньо можливості імпічмента президента Дональда Трампа та президентської виборчої кампанії. Проте на дипломатичному рівні лунає думка про те, що для подальшого діалогу щодо вирішення конфлікту на Донбасі потрібні рішучі дії Росії у питанні виведення військ з українських територій. Таку думку, зокрема, висловив посол США при ОБСЄ Джеймс Гілмор. Мовляв, якщо і дотримуватися логіки так званої «формули Штайнмайєра», то спочатку Росія має вивести свої війська, а вже після цього Україна здійснюватиме свої зобов’язання. Тож позиція США формуватиметься лише після дій, які здійснюватимуться сторонами за результатами переговорів у Нормандському форматі.
Путч – так путч?
Загалом є кілька варіантів, як може розвиватися ситуація із законом «про особливий статус Донбасу»: дуже поганий, поганий та нейтральний.
Особливий статус Донбасу за 11 днів: що може прискорити процес і чим це небезпечноСпікер розраховує, що парламенту вдасться розробити законопроект про особливий статус Донбасу в стислі терміни – між зустріччю в Нормандському форматі та останнім пленарним засіданням ВР в 2019 році, яке пройде 20 грудня, тобто за 11 календарних днів.
Дуже поганий – спроба у будь-який спосіб ще до кінця цього року «протиснути» новий закон про так званий «особливий статус», одночасно імплементуючи ці зміни до Конституції. Такий варіант, вірогідно, супроводжуватиметься тривалими акціями протестів і може призвести до подальших негативних сценаріїв. І хоча президент Володимир Зеленський неодноразово наголошував на тому, що будь-які зміни до Основного закону ухвалюватимуться лише за результатами всеукраїнського референдуму, втім нового закону про той самий референдум так і не ухвалено. Тож історію про грудневий «путч» відкидати не можна.
Поганий сценарій передбачає пролонгацію чинного закону та відсутність будь-якого прогресу із припинення вогню й завершення конфлікту. Тобто вся поточна ситуація ставиться на паузу, тривалість якої ніхто оцінити не в змозі.
Нейтральний сценарій передбачає відсутність прогресу в перемовинах у Нормандському форматі та необхідності переходу до нових способів розв’язання ситуації на Сході України. Один із таких варіантів – введення миротворчого контингенту. Проте і цей сценарій несе в собі величезну кількість прихованих загроз. Згадати лише той факт, що історія із конфліктом у невизнаній «Придністровській Молдавській республіці» також завершилася введенням так званого «миротворчого контингенту», роль якого досі виконують російські регулярні війська.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»