У лютому до Верховної ради планують надати пакет законопроектів про народовладдя. Чи готові українці до референдумів, як прямої форми демократії? Як і де це працює, наскільки репрезентативним може бути результат плебісциту? Як зробити так, щоб референдум не став способом легітимізації рішень влади в нестабільній демократії? Про це розкажуть Богдан Бондаренко та Андрій Вігірінський у новій рубриці «Конституанта» відеопроекту «Слово і Діло».
Вирішувати складні питання шляхом загальнонаціональних референдумів деколи буває не тільки складно але й ризиковано. Інша річ, коли плебісцити проводяться на місцевому рівні і населення має досвід ухвалення рішень та усвідомлює свою відповідальність.
За словами Богдана Бондаренка, теза «давайте все вирішувати на референдумі» розповсюджується на тих, хто не шукає відповіді на складні питання.
«Коли є якийсь конфліктний період у політикумі, одразу намагаються звертатися до більш загальних кіл наших співгромадян, які не представлені в політичній історії, але вони є серйозною ресурсною базою, до якої звертаються, мовляв, «Ви вирішуєте!». Через це маніпулювання багатьом здається, що політики приховують цей суперінститут від звичайних людей», – пояснює юрист.
На думку Андрія Вігірінського, питання плебісциту також лежить у площині людської психології, причому масової, коли людина хоче, щоб від неї щось залежало.
«Коли пересічній людині таку можливість дають, вона має велике прагнення цим скористатися. НАприклад, це явка на вибори. У нас на фоні країн Євросоюзу вона вкрай висока. Якщо в них все більш-менш добре, то їм і не цікава політика. Буде якийсь стрес-фактор, тоді люди підключаються, починають говорити про те, що треба щось змінювати», – сказав він.
Бондаренко зауважує, що в західному світі є більш цивілізований формат, є інституції, які працюють і йти на перезавантаження системи або якихось її елементів, – вибори або референдум – люди не поспішають, тому що розуміють, що є система, яка працює і, перезавантаживши, її можна заламати. А чи побудується натомість щось нове, невідомо.
Бондаренко висловив припущення, що якщо ми хочемо стати багатшими, більш успішними та сталими, можливо, треба взяти паузу із перезавантаженнями.
«А якщо людина хоче змінювати систему, йти на референдум, ухвалювати якесь рішення, вона має усвідомлювати, що нестиме за це відповідальність», – підкреслює конституціоналіст.
«Референдум, як і вибори, реалізовується шляхом прямої демократії. В якості прикладу успішності такого інструменту, як референдум, зазвичай наводять Швейцарію. Конституцією там дозволено проводити референдуми і люди щонеділі приходять і ухвалюють рішення. Але треба розуміти специфіку кожної країни.
«Скажімо, Німеччина – теж розвинена країна, але про референдуми там не було чути давно. Як Гітлер пішов, так на цьому все і закінчилося. Тому що якраз три референдуми, які використали в нацистській Німеччині, були потрібні для того, щоб розв’язати війну і об’єднати посади президента та канцлера. Після війни німці відмовились від загальнонаціональних референдумів», – сказав Бондаренко.
Щоб запобігти зловживанням на референдумі, треба дуже чітко прописати законодавство і має бути практика проведення референдумів. Тобто досвід. «Треба навчитися жити і ухвалювати рішення стосовно себе і тих людей, з якими ти живеш поруч», – наголосив Бондаренко.
Зважаючи на те, що українське суспільство є неймовірно інфантильним, не варто сподіватись, що українці у своїй масі готові ухвалювати рішення і нести за це відповідальність.
Раніше Бондаренко та Вігірінський обговорюючи відставку Гончарука, розмірковували про варіанти розвитку подій: це питання часу чи все залишиться як є.
Також політичний експерт «Слово і Діло» Валентин Гладких розбирався, чи є ризик ухвалення важливих державницьких рішень через референдум.
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»