Пропозиції створити спеціальний формат міжнародних переговорів щодо деокупації Криму звучать вже досить давно, проте серйозно українська дипломатія взялася за цю тему лише в минулому році.
Ініціатива зі створення спеціалізованого «кримського формату» стала природним наслідком того, що в рамках Мінських переговорів тему деокупації Криму не захотіли обговорювати не тільки росіяни (що було цілком очікувано), а й західні посередники, які не хотіли поставити під загрозу Мінські переговори в цілому. Кремль багаторазово заявляв, що тема національної приналежності Криму для нього «закрита», і що російська влада категорично проти будь-яких подібних обговорень.
Але те, що «закрито» для Кремля, все ще цілком «відкрито» для України і переважної більшості країн, які не визнали законності анексії 2014 року і, отже, підтримують вимоги України про повне відновлення її суверенітету в межах міжнародно визнаних кордонів. Саме це дає МЗС України підстави наполягати на створенні міжнародного дипломатичного інструменту для деокупації півострова.
Цілком природно, що Росія буде всіляко протидіяти створенню «кримського» переговорного майданчика, – точно так само, як вона пручалася, наприклад, створенню міжнародного суду для розслідування загибелі над Донбасом рейсу MH17. Однак відмова Кремля брати участь у переговорах зовсім не означає, що такий формат неможливий або даремний. Навпаки, саме російська обструкція робить сценарії запуску «кримського формату» надзвичайно привабливими для України.
24 липня прем'єр-міністр України Денис Шмигаль заявив у Брюсселі, що наш МЗС «фіналізував концепцію» створення міжнародної платформи «Крим – це Україна». Платформа проєктується як консультативно-координаційна, але з перспективою її перетворення в переговорну. А міністр закордонних справ Дмитро Кулеба цілком прозоро дав зрозуміти, що «не бачить Росію в роботі міжнародного майданчика з питання деокупації Криму».
Такий підхід цілком логічний саме з огляду на «непримиренну» позицію Росії. Поки країна-окупант відмовляється сідати за стіл переговорів, домовлятися про деокупацію Україні та західним «гарантам її безпеки» фактично ні з ким. Однак вони цілком можуть у рамках того ж формату координувати зусилля для вирішення іншої задачі: як і якими засобами схилити Кремль до більшої конструктивності, посадити його за стіл переговорів і все-таки переконати обговорювати питання деокупації Криму.
Дипломатія – область, скажімо так, досить нещира, особливо коли йдеться про переговори не із союзником, а з очевидним противником. І поки задіяні дипломатичні інструменти, в офіційних документах не з'являться вислови на кшталт «змусити Кремль дати задній хід» або «покарати Путіна за бандитську розпальцьовку». Але фактично під час «консультацій» першого етапу йтиметься саме про це. Звичайно, «засоби переконання», що застосовуються до Росії, залишатимуться строго в рамках міжнародного права, тобто це буде політичний та економічний тиск – у будь-якому разі, поки Росія сама не підвищить рівень конфлікту з Європою до військового (з неї станеться), але тоді неминуче зміняться і тон дипломатії, і методи зовнішнього впливу на Кремль.
Отже, на початковому етапі «кримський формат» повинен стати для України та її союзників інструментом не стільки деокупації Криму як такої, скільки засобом створення передумов для деокупації. Він дасть можливість, по-перше, постійно тримати тему анексії Криму в міжнародному порядку і тим самим підвищити її пріоритет для світової спільноти. По-друге, він дасть підстави істотно підвищити для Кремля вартість продовження окупації (наприклад, через запровадження нових скоординованих міжнародних санкцій), щоб переконати його включитися в переговори. По-третє, і це я вважаю особливо важливим, початок реальної роботи «кримського формату» означатиме, що Україна прощається, нарешті, з поганою традицією бути «веденою» в питаннях міжнародної дипломатії, набуває суб'єктності, здатності висувати й реалізовувати великі ініціативи для захисту своїх власних інтересів. По-четверте, «кримський формат» може дати по-справжньому потужний поштовх до перегляду Україною конституційного статусу Криму як національної автономії кримськотатарського народу, – а це, своєю чергою, створило б абсолютно нові підстави для залучення до проблеми захисту прав корінного народу Криму серйозних гуманітарних ресурсів ООН.
З огляду на те, що Росія категорично не бажає говорити про можливість деокупації, і розмови про приєднання до переговорів про Крим сприймає буквально як пропозицію капітуляції, перший («консультаційно-координаційний») етап роботи міжнародної платформи «Крим – це Україна» може тривати досить довго. Особливо якщо я в своїх припущеннях виявився надмірним оптимістом і на практиці «консультації» виллються не в нові інструменти тиску на Росію, а, скажімо, в чергові формальні «вираження стурбованості» становищем з правами людини й розміщенням ядерної зброї на окупованому Росією півострові. Але рано чи пізно робота за тими напрямами, про які я дозволив собі помріяти, повинна бути Україною і міжнародним співтовариством розпочата. І чим раніше умови для цієї роботи будуть створені, тим краще.
При цьому не варто забувати, що метою першого етапу так чи інакше є перехід до етапу другого – власне, переговорів про деокупацію. Початися же другий етап може тільки тоді, коли до формату приєднається Росія – чи тоді, коли політичні процеси, що йдуть в Росії, зроблять непотрібним її участь у будь-яких міжнародних переговорах.
Але це буде вже зовсім друга історія.
Сергій Бережний, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»