Один із трендів, який особливо сильно активізувався напередодні місцевих виборів-2020, – створення та інформаційна «розкрутка» місцевих партійних проєктів. Це стало можливим завдяки двом основним факторам: слабким позиціям у впровадженні партійної роботи нинішніх політичних сил у регіонах, а також процесу децентралізації.
Вже зараз помітно, що майже у всіх великих обласних центрах є свої «місцеві» партії-фаворити, які здебільшого орієнтуються на чинного мера або на впливових представників місцевих еліт.
Чи справді доцільно створювати місцеві партії під вибори і якого ефекту варто очікувати від цього явища? Чи справді українці потребують більш розгалуженої партійної структури ще й на місцевому рівні? Чому великі партії-бренди часом поступаються представникам місцевих еліт?
Постояти за себе
Спочатку мер Черкас, а після нього й мери інших міст почали все частіше публічно висловлювати протест проти дій центральної влади. Особливо це стосується теми запровадження більш жорстких карантинних заходів. Останній рішучий протест проти внесення міста до так званої «червоної» зони карантинних заходів висловив мер Тернополя Сергій Надал.
Справді, місцеві партійні проєкти стали несподіваними конкурентами і для команди Володимира Зеленського, і для впливових опозиційних політсил. Запит на регіоналізацію політики зростає з наближенням кожних місцевих виборів в Україні. Впливовим мерам великих міст вигідно отримати власну опору в місцевій раді у вигляді підконтрольної фракції.
Як правило, місцеві партійні проекти відомі суто на локальному рівні, однак справжньою інтригою місцевої виборчої кампанії 2020 року стало створення «партії мерів» на всеукраїнському рівні. Зокрема, партія «Пропозиція» – об'єднання 6 мерів міст (5-ти обласних центрів – Житомира, Дніпра, Чернівців, Черкасc, Кропивницького та міста Каховки Херсонської області) з різних регіонів країни. Кожен з них, по суті, не знайшов свого місця або не зміг домовитися з командою Володимира Зеленського. В окремих випадках – як це було з мером Черкас – президент навіть пішов на відкритий публічний конфлікт з обраним громадою представником місцевої влади. Подібна поведінка вкрай небезпечна та необачна, враховуючи особливості регіонального політичного порядку денного в Україні.
По суті, запит на появу «партії мерів» сформувався ще восени 2019 року, коли соратники Володимира Зеленського, не розрахувавши своїх зусиль на тлі загальної переможної ейфорії, захотіли притиснути до нігтя непокірного мера столиці Віталія Кличка.
Зробити їм цього так і не вдалося. Кличко став шанованою постаттю на Банковій, оскільки міг вести переговори з владою, представляючи інтереси більшості впливових міських голів із різних регіонів України.
При цьому сам Кличко очолювати умовну «партію мерів» не захотів, а сконцентрувався на реанімації власної політичної сили «УДАР», яка вже на старті виборчої кампанії згідно з даними соціологічних досліджень впевнено лідирує на виборах до Київради.
Навіщо мерам свої партії?
Відповідь на це питання здається очевидною: для посилення своїх позицій у своїх регіонах. Проте згідно із чинним виборчим законодавством участь у виборах за пропорційною системою можлива лише для партій. Тож не дивно, що місцеві політики та еліти заходилися створювати різноманітні партійні проєкти.
Фактично на політичній регіональній арені всіх великих міст України активно працюють місцеві політичні партії, які орієнтуються на чинних мерів. В Одесі це партія «Довіряй справам», у Харкові – «Блок Кернеса – Успішний Харків», у Маріуполі – «Блок Бойченка», у Львові допомагати Андрію Садовому буде партія «Самопоміч», у Чернігові – партія «Рідна оселя» мера Владислава Атрошенка. Усі перераховані партії мають реальні шанси отримати більшість або значні за кількістю мандатів фракції в місцевих радах.
Передусім вони є конкурентами для нинішньої партії влади «Слуга народу», а також доставлять чимало складнощів для всеукраїнських опозиційних політичних сил, змусивши рахуватися з місцевими елітами.
Сила та слабкість місцевих партій
Місцеві партії матимуть успіх лише в тих містах та регіонах, де асоціюватимуться з впливовим місцевим політиком. Це може бути мер або представник сильних у даному регіоні фінансово-промислових груп чи великого бізнесу.
Місцеві партії відображають протестні настрої українців, яких не влаштовує діяльність великих опозиційних політичних сил за різних причин. В одних регіонах просто не ведеться якісна партійна та кадрова робота, в інших – нинішнім опозиційним силам просто не вистачає медійного чи фінансового ресурсу. Натомість місцеві партійні проєкти можуть акумулювати в себе вже чинну команду політиків, які працюють у конкретному регіоні багато років поспіль. До таких політиків на місцевих виборах довіри більше, адже ефекти від їхніх дій чи бездіяльності виборці можуть безпосередньо відчути на якості свого життя.
Місцеві партійні проєкти можуть стати як впливовими гравцями в конкретному регіоні, зігравши на опозиційних почуттях виборців, так і навпаки – згодом стати активними прибічниками дій центральної влади, якщо місцеві еліти побачать для себе певні вигоди.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»