Звіряча жорстокість, з якою орудує в ці дні і ночі білоруський ОМОН, наочно ріднить його з українським «Беркутом», найбільш хижі птахи якого опинилися після втечі з країни якщо не серед найманців «Вагнера», то в рядах російського ОМОНу. Решта учасників боротьби з «майданутими» влилася до складу полку поліції особливого призначення МВС України, легко пройшовши фальшиві фільтри атестації, і передають свій досвід новим бійцям.
У 2018 році наша диво як реформована поліція офіційно, абсолютно відкрито і урочисто відзначила 30-річчя створення структури ОМОН і майбутнього «Беркута», підкресливши спадкоємність нинішніх «особливих» з колишніми, які створювалися одночасно з такими ж підрозділами сусідів. Тобто ніякого: ні кадрового, ні символічного розриву – з каральними загонами минулого не відбулося, ніхто цього розриву і не домагався. Почерк при придушенні громадянських протестів залишився тим же.
Нинішнє кар'єрне зростання Олега Татарова, відомчого співака придушення майданних протестів, вкотре підкреслює, що система поліцейського терору в колишньому вигляді і колишній суті повністю влаштовує і нинішню владу. Спочатку могли бути якісь ілюзії щодо збереження на чолі МВС Арсена Авакова, який взимку 2014 року писав «мусора не люди», а потім законсервував і підкорив собі стару «ментівську» машину, розбавивши її «пріусами» і французькими гелікоптерами. Мовляв, немає поки нікого на заміну, і руки не доходять поки в «слуг народу» як слід взятися за ці авгієві стайні. Тепер-то зрозуміло, що ніхто ні за що братися не має наміру, навіть якщо Авакова попросять на вихід через провалену справу Шеремета або за сукупністю провалів, або просто тому що час.
Майдан у Білорусі: чи повинна Україна втрутитися й підтриматиУкраїна повинна максимально довго дотримуватися нейтралітету щодо білоруських протестів, поки не стане зрозуміло, в який бік хилиться чаша ваг.
Так, політична і громадянська специфіка України не дають розійтися поліції та її спеціальним підрозділам у боротьбі з масовими протестами на повну красу і силу, як це відбувається зараз на вулицях білоруських міст, але це анітрохи не робить їх меншими родичами, хіба що помітно біднішими, не такими привілейованими і вгодованими, як в авторитарних Росії або Білорусі. Незважаючи на формально демократичний характер, на вкорінену практику антивладних протестів, держава в Україні так само була і залишається ворогом будь-якої громадянської активності. Останній злодійкуватий «мусор» владі ближчий і зрозуміліший, ніж будь-який принциповий поборник прав і свобод, небезпечний божевільний.
Тому Іван Наумов, завідувач у МВС майном, їздить на роботу на «крайслері», його теща, власниця «мазератті», будує п'ятиповерхову дачку під Києвом, а син – величезний комплекс з басейном, але кого ж це турбує, крім журналістів-розслідувачів, у одного з яких нещодавно намагалися встановити прослушку. Зате Саша Кольченко, який повернувся з російської в'язниці, покараний громадськими роботами за участь у мітингу під білоруським посольством за «дрібне хуліганство». Не виключено, що ще додадуть за непокору співробітникам поліції.
Так, у нас, слава богу, не поліцейська держава в тому сенсі, в якому це визначення застосоване до Білорусі. Наші «органи» ліниві, корумповані і неповороткі на відміну від сухорлявих вовків Лукашенка. Але наші, якщо що, захищатимуть присвоєне зубами, саме, тому що «своє», і в цьому будуть нітрохи не менш страшні, ніж їх родичі за службою з Росії або Білорусі, які рвуть людей за господаря.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ
та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»