У день святкування незалежності України глава держави Володимир Зеленський виголосив сміливе сподівання про те, що війна на Донбасі закінчиться вже у 2020 році.
Підставою для такої впевненості президента є досить тривала відсутність обстрілів у зоні ООС – встановлений режим припинення вогню без суттєвих порушень з боку незаконних збройних формувань на непідконтрольних територіях ОРДЛО працює з 27 липня.
Тож наразі увімкнені усі дипломатичні механізми для того, аби зустріч «нормандської четвірки» відбулася вже у вересні поточного року. Принаймні такий дедлайн ставить для себе українське МЗС. І з боку західних партнерів – Німеччини та Франції, і навіть з боку Росії – заперечень для проведення відповідного саміту немає.
На Офіс президента та команду Володимира Зеленського чинить тиск ще один суттєвий фактор – очікування українців. Результати низки соціологічних досліджень, проведених напередодні Дня Незалежності, свідчать, що громадяни досі вважають закінчення війни на Донбасі у топ-3 пріоритетних завдань влади. Відповідно, сам конфлікт – одна з головних проблем, яка турбує більшість українців.
У переддень місцевих виборів прогрес у досягненні миру на сході України стане суттєвим підсиленням для рейтингів пропрезидентської команди. І, будьмо відвертими, однією із довгоочікуваних цілей для більшості українців.
Проте одних забаганок обмаль. Варто розуміти, про що саме можуть домовитися під час чергового саміту «нормандської четвірки», аби це й справді могло стати суттєвим проривом у врегулюванні конфлікту й закінчення війни?
Зміна декорацій?
Про необхідність вдосконалення Мінських угод у пропрезидентській команді почали публічно говорити в останні кілька тижнів. І сам глава держави, і новий голова української делегації ТКГ у Мінську Леонід Кравчук стверджують, що одна з головних умов для вдосконалення угод – тривале припинення вогню – досягнена. А значить, вже у вересні можна сподіватися на суттєві зрушення в цьому питанні.
Перемир’я на Донбасі: коли можливе загостренняРосійські війська можуть порушити перемир’я у вересні, коли розпочнеться політичний сезон, про що свідчить активне інженерне облаштування позицій, вважає експерт.
У серпні для цього з’явилася ще одна підстава – масові протести в Білорусі. І хоча українська сторона аж занадто дипломатично висловлюється щодо внутрішньополітичної ситуації та начебто не бачить підстав для зміни переговорного майданчика в Мінську, як раз саме зараз наявні всі фактори для того, аби замінити його.
По-перше, у разі продовження протестів й імовірності введення російських військ на територію Білорусі продовжувати будь-які дипломатичні перемовини у державі, в якій фактично відбувається окупація іншою країною, просто нелогічно й шкодить національним інтересам передусім самої України.
По-друге, дії режиму Олександра Лукашенка негативно сприймаються в західних країнах, тож аби вкотре не давати приводів бодай якось ставити під сумнів демократичну й проєвропейську спрямованість України – майданчик варто таки змінити.
Ба більше, в разі відсутності бодай якогось прогресу в перемовинах «нормандської четвірки» зміна майданчика для засідань ТКГ може бути подане як одне із позитивних досягнень для української сторони. До того ж надати такий майданчик вже зголосилися низка держав, зокрема Казахстан та Туреччина. Також розглядаються такі країни як Фінляндія та Швейцарія, що відомі своєю «нейтральною» позицією та досягненнями у сфері мирних переговорів.
Поступки в обмін на… вибори?
Однак схоже на те, що у вересні скористатися ситуацією для власних цілей прагне саме Росія. Ймовірно, одна із головних цілей майбутньої зустрічі «нормандської четвірки» – обговорити питання місцевих виборів в ОРДЛО.
Мінські переговори: на що українська делегація пропонує замінити «особливий статус» ДонбасуУ разі досягнення компромісу щодо ініціативи про особливості режиму управління на території ОРДЛО Україні не потрібно буде вносити зміни до Конституції, вважає експерт.
19 серпня на засіданні Тристоронньої контактної групи представники Російської Федерації вимагали, щоб Верховна рада внесла зміни до постанови про призначення місцевих виборів 2020 року. Наразі відповідне питання вже може опинитися на порядку денному українського парламенту. Очільник української делегації ТКГ Леонід Кравчук звернувся до Верховної ради з пропозицією розглянути відповідність місцевих виборів в Україні Мінським угодам. Заради цього питання навіть призначили засідання профільного парламентського комітету, яке відбудеться без участі преси.
Цікаво й те, що в унісон із намірами Кремля відповідні заяви про необхідність проведення місцевих виборах не лише на підконтрольних Україні територіях пролунали і від традиційно проросійських політичних сил, які вже на повну беруть участь у передвиборчій кампанії на місцевому рівні.
Вочевидь, довгоочікуваним «проривом» у перемовинах щодо мирного врегулювання ситуації на Донбасі може стати згода російської сторони повністю вивести підконтрольні їй збройні формування з території ОРДЛО в обмін на пункт про проведення місцевих виборів. У разі можливості відновлення контролю над власними кордонами для української сторони така пропозиція може бути вкрай привабливою.
Утім, як не складно здогадатися, подібний сценарій хоча й видається довгоочікуваним прогресом, насправді є нічим іншим, ніж пасткою. Адже окрім того, що вчорашні посібники проросійських сил на тимчасово окупованих територіях зможуть цілком легально за українським законодавством обратися до місцевих рад, сам факт повернення ОРДЛО може стати справді «гібридною перемогою» проросійських сил.
Адже разом із територіями повернуться й люди, яких роками зомбували антиукраїнською пропагандою. Натомість проросійські політичні партії в Україні отримають дуже потужний електоральний ресурс. Зважаючи на їхні рейтинги та ймовірність проведення дострокових парламентських виборів вже у 2021 році, Кремль може без військ та окупації отримати цілковитий контроль за внутрішньополітичною ситуацією в Україні.
Тож короткотривалий ефект від «прориву» в мирних перемовинах може стати початком кінця як для чинної влади, так і загалом для нинішнього зовнішньополітичного вектору всієї України.
Стратегія затягування часу для «плану Б»
Мабуть, однією з найбільш очікуваних у поточному році подій щодо мирного врегулювання ситуації на сході України є розширення самого Нормандського формату або й загалом його заміна іншим майданчиком.
Децентралізація в ОРДЛО: чи порушить Конституцію надання повноважень регіонам у рамках реформиДецентралізація в ОРДЛО може стати єдиним шляхом реаліхації Мінських угод, проте в перспективі може мати ризики щодо зміни статусу всього регіону, вважають експерти.
Справді, відчутним прогресом могла би стати участь США та Великої Британії в новому переговорному форматі. Щоправда, наразі у Сполучених штатах триває запекле протистояння напередодні президентських виборів. Шанс на довгоочікувані зміни для України – обрання нового президента на заміну Дональду Трампу.
Наразі головний конкурент чинного президента США – кандидат від «Демократичної партії» Джо Байден – досить прискіпливо тримає «українське питання» у фокусі своєї уваги. У разі своєї перемоги Байден налаштований рішуче: не виключає більш об’ємної економічної допомоги та розширення військового співробітництва.
У такому разі українській стороні слід дуже ретельно зважити всі «за» та «проти» швидкого ефекту від так званого «прориву» в питанні мирного врегулюванні в Донбасі. Передусім важливо дочекатися більш сприятливих зовнішньополітичних умов, зокрема для реалізації так званого «плану Б». А одним із небагатьох реальних сценаріїв вирішення конфлікту на сході України може бути введення миротворчого контингенту ООН чи коаліції держав-гарантів суверенітету України.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»