Буває, озираючись на всі боки, ні-ні, та й поставиш під сумнів розумність навколишнього світу, а вже справедливість світоустрою і поготів викликає серйозні питання. Ну яка справедливість, якщо, наприклад, Василя Сліпака немає, а Павло Вовк є? І не просто є, а продовжує, як ні в чому не бувало керувати Окружним адміністративним судом міста Києва. Став символом проституювання судової системи, і все одно залишається суддею, вже в цій винятковій якості, і Вища рада правосуддя, анітрохи не криючись, демонструє свою гарячу зацікавленість в його збереженні на цій позиції.
Якщо ж зробити над собою неймовірне зусилля і спробувати залишитися на позиції розумності всього сущого, то доведеться пошукати підстави, за якими нам посланий Вовк, який нітрохи не побоюється всіх викриттів і готовий, здається, ще й компенсацію отрусити з держави, тобто з усіх нас, за проявлену до нього неповагу. І я б не поспішав відкидати таку можливість, судячи з тієї позиції, яку зайняли його принципові колеги.
По всьому виходить, що Павло Вовк був нам посланий у всьому його показовому нахабстві для того, щоб ми викинули з голови якісь ілюзії і побачили, нарешті, як все у нас насправді влаштовано. І в цьому сенсі треба бути вдячним долі, що Вовк не злився по-тихому, а організував активний захист, демонструючи свої дійсно неабиякі можливості і змушуючи засвічуватись тих, хто в інших умовах волів би рядитися в тогу захисника священної законності, але відмовити в допомозі дорогому Паші виявилося вище всяких моральних сил.
Вовк vs НАБУ: чому детективи знову прийшли до столичного адмінсудуУ Національному бюро вважають, що керівник столичного адмінсуду створив злочинну організацію, яка намагалася піджати під себе судову систему.
Записи розмов, які стали відомі ще минулого літа, вивернули навиворіт суддівське оточення, але суспільство не змогло оцінити всю їх красу. Ефекту «плівок Мельниченка» не вийшло: надто вже багато професійного жаргону, надлишку інформації, що вимагає пояснення, і дійових осіб, про чиє існування, функції і реальний вплив мало хто знав. Хоча, по суті, Україна отримала яскравий доказ того, що ніякої правової держави у нас не існує. Є суверенна воля Павла Вовка та групи подібних товаришів, тісно пов'язаних між собою і які крутять закон на тому самому місці, про яке ви зараз подумали. А рішення Вищої ради правосуддя, що відмовився усувати від обов'язків Вовка і п'ятьох його заступників, підтвердило цю трагічну обставину.
Можна міняти президентів і уряди, битися за свої права і свободи на барикадах, але є незмінні речі, і на їх захист стіною стоїть ОАСК та інша суддівська мафія.
Показово, що кар'єра Павла Вовка, який трохи попрацював прокурором, пішла жваво вгору після того, як він протягом двох років послужив помічником народного депутата Сергія Ківалова, того самого, який «Підрахуй», організатор незабутнього підрахунку голосів за Януковича в 2004 році. Власне, з цієї позиції Вовк і перебрався відразу в крісло судді Окружного адміністративного суду Києва в 2007 році, в 2009 році потрапив до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, а з неї повернувся в ОАСК в 2015 році вже головою суду.
Зв'язки з Сергієм Васильовичем «Підрахуєм», схоже, весь цей час тільки міцніли, і як показують розмови з його помічницею Тонею, яка з тих пір увійшла в парламент за списком ОПЗЖ і нині зветься народним депутатом Антоніною Керімовною Славіцькою, це саме робочі відносини, що стосуються встановлення контролю над тією ж Вищою радою правосуддя. Як бачимо, вдало. Ющенко, який отримав тоді врешті-решт перемогу, здавалося – історичну, зараз жалюгідний лузер, а Ківалов і його численні пташенята впевнено за лаштунками вирішують питання.
Так що відповідь на питання «навіщо Вовк?» не таке вже й складне. Складніше відповісти, як довго ця ситуація буде зберігатися. Іншими словами, а ми-то навіщо?
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»