Вже завтра в центрі Києва відбудеться традиційна хода правих політичних сил «Марш УПА-2020». Три найбільш впливові та рейтингові політичні партії на правому фланзі - ВО «Свобода», «Національний корпус» та «Правий сектор» – із метою вшанувати пам’ять героїв - загиблих воїнів та учасників Революції гідності прокрокують центральними вулицями столиці до урядового кварталу, де біля Офісу президента збираються оголосити низку вимог.
Варто нагадати, що націоналісти не часто влаштовують заплановані події урочистого характеру. Окрім вшанування Дня захисника України та Дня створення УПА 14 жовтня, масштабні «факельні» марші відбуваються хіба що 1 січня – у день народження символічної постаті для націоналістів - Степана Бандери.
Та попри наявність чіткої ідеологічної рамки, партійного «ядра» та чималої кількості прихильників, в останні роки націоналістичним партіям не вдається суттєво розширити електоральне поле. Достатньо, аби знову безпосередньо впливати на політичні процеси на більш високому рівні – з Верховної ради та уряду. Які перепони заважають правим, і чи вдасться їм нарешті об’єднатися справді широким партійним фронтом для формування нової сторінки у власній політичній історії?
Період тріумфу
Справжнім політичним тріумфом для правих партій був період 2012-2014 років. На парламентських виборах у 2012-му ВО «Свобода» здобула більше 10% голосів виборців, чим стала справжньою сенсацією, й отримала 37 мандатів та навіть делегувала свого представника на посаду віцеспікера Верховної ради.
«Карантинний Майдан»: чи можливий в Україні та що може стати двигуном?Протести через карантин в Україні, в рамках якого в усій країні закриті ринки, почалися в декількох регіонах країни. Крім того, міська влада просить Кабмін про пом'якшення запроваджених обмежень.
В трагічний 2014 рік головній націоналістичній партії на позачергових виборах не вистачило кількох сотень відсотків голосів, аби здолати виборчий бар’єр. Частково голоси правих «розпорошили» більш радикально налаштовані нові політичні сили, передусім - «Правий сектор».
Нині «Свобода» серед усіх інших націоналістичних партій залишається єдиною, яка здатна подолати заповітний 5% виборчий бар’єр: партія за різними соціологічними опитуваннями зараз може сподіватися на 3-3,5% голосів виборців по всій Україні. Звісно, найбільшою є підтримка політсили у західних регіонах України.
Підтримка «Національного корпусу» та «Правого сектору» із часу своєї «партійної кар’єри» навіть за найсприятливіших умов знаходилася на межі 1%.
Ідеологічний фронт
Зараз націоналістичні партії знаходяться у більш вигідній позиції з точки зору мобілізації свого постійного електорату – праві можуть пропонувати діаметрально протилежну політику тій, яку зараз провадить керівництво держави, і за рахунок прихильників таких кроків здобувати свою підтримку.
Так, йдучи завтрашнім маршем, праві збираються оголосити низку вимог під Офісом президента. Серед них: ухвалити так званий законопроект «про колабораціонізм», мобілізувати спецслужби на захист українських інтересів всередині держави – на виявлення тих самих «колабораціоністів», ініціювати позбавлення ліцензії низки телеканалів, які сприяють поширенню проросійських позицій в Україні і, насамкінець, «припинити обмеження укрaїнських вiйськовослужбовців щодо ведення вогню у відповідь на обстріли рoсійських вiйськ і найманців на Дoнбасі».
Націоналісти підуть до ВР у списку «Свободи»На дострокових парламентських виборах ВО Свобода, Нацкорпус, Правий Сектор, Державницька Ініціатива Яроша, ОУН та Конгрес Українських Націоналістів йдуть спільним списком.
Два із чотирьох цих пунктів є повністю протилежними тим крокам, якими зараз пишається влада – припиненням вогню та підготовкою до заходів із перехідного правосуддя. Ці пункти спрямовані перш за все на частину суспільства, яка пропонує радикальні кроки із врегулювання ситуації в Донбасі. Ще два кроки – щодо переслідування «колабораціоністів» та тиску на проросійські канали – є мобілізаційними для власне прихильників правих партій.
Проте значно важче виділитися на тлі решти опозиційних політичних сил. Правим партіям набагато важче грати на одному електоральному полі із головним конкурентом – «Європейською солідарністю», не кажучи про менш рейтингові, але ще із більш поміркованими цільовими аудиторіями виборців - «Голосом» та «Самопоміччю». Адже будучи рушійною силою різноманітних акцій протестів, правим набагато важче погодитися на компроміси чи стати частиною політичних домовленостей у парламенті чи уряді. А без цього участь у великій політиці – приречена на провал.
Сила в об’єднанні?
Зараз одна із реальних можливостей для правих партій мобілізувати власний електорат – таки оголосити про об’єднання зусиль в єдиній політичній боротьбі. Щоправда, у разі невдачі деяким з учасників об’єднання доведеться забути про подальші електоральні перспективи.
Про об’єднання націоналістичні партії ведуть перемовини давно. Кілька спроб щодо перемовин про похід на вибори єдиним правим фронтом було здійснено у 2017 році, проте так і залишилися намірами. Як наслідок – націоналісти виявилися не готовими до позачергової парламентської кампанії 2019 року.
Вибори-2019: які шанси в націоналістів?Нацкорпус не підтримує рішення представників окремих націоналістичних організацій назвати Руслана Кошулинського єдиним кандидатом від націоналістичного табору.
Зараз у правих є унікальна можливість у новій якості зайти у велику політику: йдетьcя передусім не про місцеві вибори, а про можливість дострокової парламентської кампанії. Із подальшим падінням рейтингів провладної політичної сили та на тлі можливого реваншу проросійських партій у правих з’являється реальний шанс зіграти на протиріччях та обійти конкурентів на опозиційному полі за рахунок більш рішучих дій та акцій.
Чи мають праві партії шанси на успіх? Безумовно. Особливо зараз, коли триває пандемія коронавірусу, в державі – чергова хвиля економічного падіння та залишається не вирішеною ситуація із Донбасом та Кримом.
Популярність правих як раз і зумовлена цими кількома системними чинниками. По-перше, в країні є запит економічний націоналізм - він пропонує громадянам розбудовувати сильну економіку, не сподіваючись на жодну допомогу ззовні. Крім того, в самому політичному житті українці відверто стомилися від корупційних скандалів та чвар, сподіваються почути прості і зрозумілі меседжі, як позбутися від постійного комплексу failed state.
По-друге, в Україні триває війна. І саме запит на сильного іпатріотичного лідера, який переможе ворога та виведе країну з кризи, є однією із базових принад націоналізму. Адже саме патерналізм, заснований на почутті гордості за успіхи власної держави, є головною особливістю доктрини націоналізму.
Хтозна: з одного боку такі погляди можуть бути небезпечними для самого існування України як цілісної держави. З іншого боку - гарним мобілізаційним фактором для якісно нового позиціонування.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»