У четвер, 22 квітня, міністр оборони РФ Сергій Шойгу наказав завершити військові навчання біля кордонів з Україною. Відведення військ розпочнеться 23 квітня. Це означає, що загроза швидкої війни з Російською Федерацією відступила. Але чи зникне вона зовсім? Сукупність деяких подій вказує на те, що в кулуарах кремлівських «веж» все ще не вирішили – воювати з Україною чи ні.
Глава Міноборони РФ Сергій Шойгу доручив з 23 квітня і до 1 травня повернути в місця постійної дислокації особовий склад 58-ї армії Південного військового округу, 41-ї армії Центрального військового округу, а також 7-ї, 76-ї десантно-штурмових і 98-ї повітряно-десантної дивізій. Ці військові частини були стягнуті до кордонів нашої країни нібито для проведення «навчань». Вони утворили наступальне угруповання чисельністю понад 100 тисяч осіб, яке загрожувало вторгненням в Україну, причому з різних напрямків, включаючи окупований Крим. Тепер же в Кремлі вирішили, що мета «навчань» досягнута і вирішили відвести війська. Це означає, що загроза великої війни між Україною і Росією, яка розбурхує суспільство протягом останніх трьох тижнів, почала відступати.
Те, що в повітрі запахло деескалацією, стало зрозуміло ще 13 квітня, коли президент Джо Байден сам зателефонував Володимиру Путіну і запропонував провести американо-російський саміт на найвищому рівні, щоб обговорити ситуацію, що склалася. У відповідь із Кремля посипалася нова порція ультиматумів, яка перервалася санкціями проти Росії, які Білий Дім запровадив 15 квітня. Після цього риторика російського МЗС відразу ж набула примирливого характеру.
Наступним хорошим сигналом стала телефонна розмова між секретарем Радбезу РФ Миколою Патрушевим і помічником президента США з національної безпеки Джейкобом Салліваном, яка відбулася 19 квітня. Сторони обговорили підготовку до зустрічі на найвищому рівні між президентами США і РФ. І, врешті, 21 квітня відбулося послання федеральним зборам президента РФ Володимира Путіна, яке всупереч безлічі тривожних прогнозів, не було направлено проти України. Швидше навпаки, глава Кремля практично не згадував Україну і Донбас.
Півторагодинну доповідь Путіна федеральним зборам можна розділити на дві частини. Перша – найбільша, стосувалася внутрішніх російських проблем. До «міжнародки» президент РФ перейшов наприкінці, присвятивши цьому блоку хвилин п'ятнадцять. Тут глава Кремля обурився спробою «держперевороту» в Білорусі, про яку стало відомо 17 квітня. Саме в цьому контексті Путін єдиний раз і згадав Україну: «Можна як завгодно ставитися до президента України Януковича або Мадуро – можна як завгодно ставитися до їхньої політики, але спроба держперевороту, спроба вбивства – це вже щось. У Білорусі були зроблені спроби блокування інфраструктури, готувалися кібератаки... А скільки б людей постраждали в Білорусі? А скільки українців вже постраждали від держперевороту в Україні?».
Далі Путін зазначив, що міжнародні відносини Росії з деякими іншими країнами схожі на взаємини тигра Шерхана і шакала Табаки з казки Редьярда Кіплінга «Книга джунглів» про Мауглі. Таке порівняння можна трактувати по-різному. З одного боку, члени вовчої зграї, в якій виховувався Мауглі, зневажали Табаки, але з іншого боку вони його боялися, бо шакал служив «очима і вухами» для грізного тигра. І в цій частині виступу Путін заявив наступне: «Організатори будь-яких провокацій проти РФ пошкодують так, як давно вже ні про що не шкодували... Сподіваюся, що ні у кого не вистачить сміливості перейти «червону межу» – а де вона буде проходити, ми будемо визначати самі».
Кому саме адресувалися ці попередження, Путін не уточнив, взявшись міркувати про нові системи озброєння, очевидно покликаних налякати тих, хто захоче переступити «червону лінію». Але після виступу Путіна остаточно стало зрозуміло, що сценарій військового вторгнення в Україну, принаймні, відкладений.
Відкладений, але не забутий. Чисто суб'єктивно послання Путіна дозволяє зробити висновок про те, що в кулуарах кремлівських «веж» все ще триває боротьба між «голубами» і «яструбами». Початковий перебіг подій, пов'язаний із планомірною концентрацією військ на українському кордоні, недвозначно вказував на перевагу «яструбів» і підготовку до великої війни з Україною.
Потім, під впливом якихось процесів, настав перелом. Про це можуть свідчити перехоплені листи ватажка «ДНР» Дениса Пушиліна, в яких він просить Путіна визнати «ДНР» або взяти «республіку» під своє крило. Тоді в Кремлі, очевидно, завагалися і почали думати про напівзаходи. Наприклад, про остаточну анексію «ЛДНР», або про локальний «похід по воду» для Криму, пов'язаний із захопленням русла Північно-Кримського каналу в Херсонській області.
Найбільш різкі зміни, швидше за все, сталися після 15 квітня. Тоді й виник варіант з «держпереворотом» у Білорусі, який в перспективі може привести до швидкого поглинання Росією цієї країни. «Білоруський кейс» і продали членам федерального зборів, а також всім слухачам, як в Росії, так і за її межами. Україну ж поки що вирішили багатозначно не помітити, хоча це абсолютно не означає, що нас лишать у спокої.
Денис Попович, спеціально для «Слово і діло».
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»