Як музика складається зі звуків і пауз, а текст з букв і пробілів, так і інформаційна картина складається з новин і того, що новиною не стало. Часом неновини важливіші того, що рознесли по світу ЗМІ.
З подивом виявив, що ще тиждень тому і за кілька днів до дня Незалежності Андрій Єрмак опублікував великий текст з претензією на програмність під назвою «30-річчя Незалежності: Україна впевнено йде вперед». Як сам факт публікації залишався для мене стільки часу невідомим? Погодьтеся, це незвично, коли з ранку до вечора в силу професійного інтересу ти занурений в потік політичних новин. Але довга стаття людини, яку часом всерйоз або через недогляд називають віцепрезидентом, так сиротливо і бовталася на сайті «Лівого берега», де була розміщена, ніякі посилання на неї не розлетілися по соцмережах, ніякі більше медіа на розібрали на цитати. Булькнула, як камінь в болото, без найменших хвиль. Навіть прикручений на сайті лічильник перепостів на фейсбуці і в твіттері чесно показує: два і нуль відповідно.
Політика в Україні, якщо ви не помітили, з деяких пір наказала довго жити. Не віднесеш ж до неї лайку Банкової з Кличком, настирливі спроби нагадати про себе Порошенка або давно обридлі ламентації Тимошенко, Медведчука та інших осіб схожої свіжості і популярності. Як в давні часи, коли радянологи намагалися вловити якісь зрушення у владі по розміщенню старців на Мавзолеї, так і зараз вираз і розташування осіб в оточенні Зеленського ледь не єдиний матеріал для аналізу і прогнозу.
Андрій Єрмак міцно і безальтернативно заволодів вухом Володимира Зеленського, і тому ця ситуація дуже подобається. «Пан Єрмак – реально потужний менеджер і не на словах, не бла-бла-бла, а реальний патріот України, який дуже багато працює, двадцять чотири на сім, тільки заради України. Він прийшов зі мною, він піде зі мною», – президент не нахвалиться такою незамінною людиною. Кажуть, цей цінний кадр зараз помітно потіснив іншу незамінну людину, Кирила Тимошенка, за числом очолюваних комісій і робочих груп, яких нескінченна кількість.
Три річниці незалежності у виступах Зеленського: що спільного і в чому відмінністьПро що Володимир Зеленський говорить на святкуваннях Дня Незалежності – Слово і діло склало контент-аналіз трьох промов.
І ось «реально потужний менеджер», чиїм розумом живе президент України, вивалює десять тисяч знаків тексту, за якими можна скласти уявлення про те, що у нього в мізках, але на цей щільний згусток думки просто жодної реакції. Власне, при найближчому розгляді з'ясовується, що реагувати немає на що. Навіть при спеціальному зусиллі не вдається знайти скільки-небудь вдало побудованих фраз, не те що думок. Ну посудіть самі: «Чого ми всі, громадяни України, насправді хочемо? Щоб у кожної людини було забезпечене життя, улюблена робота і впевненість у завтрашньому дні. Щоб діти мали можливість отримати прекрасну освіту, кожен мав доступ до якісних медичних послуг, а на вулицях було безпечно і комфортно. Щоб літні люди могли безтурботно відпочивати і подорожувати по світу». І все інше таке ж.
Це не просто бла-бла-бла, перед нами класична пустушка стандартної передвиборчої листівки про все хороше і проти всього поганого, водночас непристойно роздутою за розміром. Там ще є – а як же! – про нові технології в промисловості, урожай і успіхи в спорті. Людині, яку ніхто не обирав, але яка визначає політику України, нічого Україні сказати. Можна, звичайно, придумати, що Андрій Єрмак прикинувся валянком лише для маскування свого розуму, а в спілкуванні з президентом він просто сипле неабиякими ідеями і пропонує нешаблонні рішення, але з якого б дива? Банан це банан, сірість це сірість, а шлак це шлак, не сплутаєш.
Тридцятиріччя Незалежності дійсно надало привід поговорити про країну з країною, повідомити їй важливі речі. Від промови президента на Майдані такої розмови і не чекали, Зеленський виконав 18-хвилинний святковий тост, а до тосту свої жанрові вимоги. Але коли за перо взявся перший візир, тут би і використовувати важливу можливість, позначити, як модно говорити, основні меседжі. Єрмак і позначив – власну порожнечу, а з нею зайвий раз видав загальну схильність нагорі до бездумності.
У цій історії ще викликає подив, чому глава Офісу відмовився від привілею промовчати, що дозволило б зберегти значний вид. Промовч – за розумного зійдеш. Ні, не став. До речі, велике йому за це спасибі: раптом у когось були ілюзії. Не треба ілюзій, повідомляє нам Андрій Єрмак. Взагалі не новина, але яка інформативна.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»