Не секрет, що ця війна показала високу важливість на полі бою артилерії – та, відповідно, важливість снарядних запасів у воюючих сторін. Зараз перевага за кількістю стволів, на жаль, все ще за російськими терористами. А ЗСУ бере не кількістю, а якістю. Однак у повний зріст перед українською армією стає ще одна проблема – постачання снарядами. «Слово і діло» розбиралося, що відомо про «снарядний голод» у ЗСУ.
Ситуація з боєприпасами
Найбільш затребуваним калібром на фронті є артилерія 152 мм та 155 мм – це стандарти СРСР та НАТО. Так, попри постачання озброєння із Заходу, у складі ЗСУ все ще знаходиться чимало радянських артилерійських систем і проблема забезпечення їх боєприпасами стоїть дуже гостро.
На цю мить, наприклад, під Бахмутом співвідношення артсистем України та рф становить 1 до 9, а співвідношення артилерійських пострілів – 6-7 тисяч проти 20-30 тисяч на добу, темпи споживання, порівняні хіба що з часами Другої світової війни. Проблема нестачі боєприпасів до гармат в ЗСУ стоїть надзвичайно гостро – настільки гостро, що часто з фронту чуються скарги на те, що підрозділам, які обороняються, банально нічим стріляти.
Як так вийшло, що Україні не вистачає снарядів до гармат?
Україна в 1991 рік вступила, маючи величезні запаси спорядження та боєприпасів до численної артилерії на своїй території. Однак за 30 років незалежності більша частина цих боєприпасів була або продана за кордон, або утилізована за непридатністю до застосування. Не варто також забувати про диверсії росіян у 2014-2018 роках, в результаті яких Україна втратила кілька великих складів боєприпасів, в яких зберігалася велика кількість снарядів.
До того ж частина збройових потужностей України зазнала російських ударів і не може повноцінно функціонувати. А запаси 152-мм радянських снарядів в країнах колишнього соціалістичного табору теж не нескінченні – їх зараз і так вигрібають скрізь, де можуть, у кого ще залишилися на озброєнні артсистеми радянського стандарту.
На тлі цього державний концерн «Укроборонпром» анонсував випуск 122-мм та 152-мм снарядів, які будуть використовувати українські захисники по всій лінії фронту. Показали навіть першу партію снарядів – 10 одиниць. Локація, де будуть проводитися снаряди, залишається засекреченою. Але чи вистачить фронту виробленого обсягу снарядів – не зрозуміло, а проблеми з логістикою і постачанням снарядами вже зараз негативно впливають на темпи звільнення України.
Ситуація зі 155-мм артилерією не краща, якщо не гірша. 152-мм снаряди Україна хоча б може виробляти сама, тоді як 155-мм снаряди тільки отримувати з Європи. І багато країн Заходу вже скаржаться, що їхні запаси снарядів до артсистем калібру 155 мм вже вичерпуються – особливо у Німеччині, Франції та деяких інших держав, які найчастіше передають Україні саме боєприпаси.
Проблема в тому, що НАТО виявилося не готове до війни такої інтенсивності – довгі роки відносного миру та військова доктрина НАТО, яка зробила акцент на операціях за кордоном, призвела до того, що військові склади держав-членів з року в рік зменшувалися, а не збільшувалися, що побічно визнав і генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг, зазначивши, що збройові запаси блоку майже вичерпані і тепер їх треба терміново відновлювати та нарощувати.
До речі, саме Столтенберг анонсував збільшення виробництва озброєння західними компаніями – що вже активно реалізується. Так, одна тільки німецька компанія Rheinmetall у 2022 році випустить 110 тисяч артилерійських снарядів проти 70 тисяч у 2021 році, однак і цієї кількості теж мало.
У США проблемою також перейнялися на найвищому рівні – згідно зі словами міністра армії США Крістін Вортмут, до весни 2023 року Штати вийдуть на рівень виробництва 20 тисяч 155-мм снарядів на місяць (240 тисяч на рік), а до початку 2025 року – на рівень в 40 тисяч снарядів на місяць (480 тисяч на рік).
Пентагон вже не раз наголошував на швидкості, з якою український фронт пожирає боєприпаси для 155-мм гармат, спрямованих в Україну – стаціонарних М777, FH70, американських САУ М109, німецьких самохідок PzH2000 та інших. Так, в декількох недавніх пакетах військової допомоги для України є велика кількість 155-мм снарядів, а загалом в міністерстві відзначають, що проблему потрібно вирішувати – перезапустивши економіку на військові рейки, але це справа не одного дня, а мінімум декількох років.
Втім, у росії на цю мить ситуація теж напружена. Радянські склади, звичайно, традиційно не мають дна, але величезну кількість російських сховищ боєприпасів на прикордонних та окупованих територіях було знищено українськими військами за допомогою РСЗВ М142 HIMARS.
Це призвело до того, що плече логістики для доставки боєприпасів, в тому числі найпоширенішого в російській армії калібру 152 мм, різко зросло – а запаси різко просіли, тому рф змушена вивозити снаряди калібрів 122 та 152 мм з союзної їй Білорусі, а також, за даними західних ЗМІ, намагалася купити боєприпаси радянського зразка в КНДР – що побічно може свідчити про деяке вичерпання російських запасів в складах. Проте, росіяни все ще можуть випускати по українських позиціях в кілька разів більше снарядів, ніж ЗСУ по російських окопах – застосовуючи для атак українських підрозділів комбіновану тактику «вогневого» та «м'ясного» валу.
Чи може Україна вирішити проблему зі снарядами
Розв'язання проблеми зі снарядами калібру 152 мм в Україні цілком можливе. Так, військовий оглядач Денис Попович нагадав, що «Укроборонпром» вже працює над цим і навіть продемонстрував перші результати.
За його словами, є ще один варіант – це відновлення виробництва снарядів калібру 152 мм на території країн, які раніше були членами соціалістичного блоку, наприклад, Польщі та Чехії.
«Є повідомлення про те, що чеська бізнес-група, якій належать компанії Excalibur Army, Tatra Trucks і Tatra Defence займається модернізацією танків Т-72 для потреб ЗСУ, а також збільшила виробництво 155-мм снарядів стандарту НАТО та 152-мм боєприпасів «радянського» зразка. Для них це і бізнес, і відповідальність перед майбутнім. У Чехії прекрасно пам'ятають радянську окупацію і не хочуть, щоб росія наближалася до їхніх кордонів» - зазначив він.
Третій варіант, резюмує Попович, це пошук залишків радянського озброєння по всьому світу, або чогось подібного, відповідного за калібром. Однак, хоча цим займається не стільки навіть Україна, скільки Пентагон, є нюанс – те ж саме робить і росія. Доходило до того, що емісари обох держав намагалися купити боєприпаси в однієї й тієї ж країни.
«Радянські запаси закінчуються, тому без виробництва не обійтися» – резюмував він.
Що стосується виробництва 155-мм боєприпасів в Україні, то «Укроборонпром» робить певні кроки в цьому напрямку, але схоже, що до кінця війни про це годі й думати. Проблема в тому, що навіть до початку повномасштабного вторгнення росії снарядне виробництво в Україні було «заточене» суто під радянські стандарти – як і взагалі виробництво боєприпасів. В умовах постійних ударів рф по українських підприємствах навряд чи реально не просто розгорнути на них якесь виробництво, але виробництво досконалого нового для української оборонної промисловості боєприпасу.
Таким чином, в цьому питанні України до самого закінчення війни доведеться сподіватися тільки на потужності союзників.
Антон Корж, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»