Китай, який протягом року війни в Україні посилено вдавав, що зберігає нейтралітет, раптово розвинув шалену дипломатичну активність. Презентація «мирного плану» щодо України, дипломатичні візити деяких глав держав, нещодавно анонсовані, паралельно з цим – побоювання США, що Китай готовий підтримувати росію, надаючи їй озброєння. Все вказує на те, що в Пекіні вирішили стати двигуном «мирного процесу» по закінченню війни в Україні – в такому вигляді, в якому це закінчення вигідно Китаю – і основним бенефіціаром цього процесу.
«Слово і діло» розбиралося, що стоїть за різко збільшеною зовнішньополітичною активністю Китаю, які цілі переслідує Пекін і чого насправді варті Китайські «мирні плани».
Мирні пропозиції Китаю: «За все добре проти всього поганого»
24 лютого 2023 року, в день річниці початку російської повномасштабної агресії проти України, Китай презентував широкій громадськості власний так званий мирний план щодо війни в Україні – під назвою «Позиція Китаю щодо політичного врегулювання кризи в Україні».
Війна росії проти України: як змінювалася риторика офіційного КитаюЯку позицію займає Китай щодо вторгнення росії в Україні, які заяви робили офіційні особи – на інфографіці.
План, який вже неофіційно назвали «за все хороше проти всього поганого», викликав схвалення в росії, де заявили, що планують вивчити китайські пропозиції. Підтримав його й великий друг кремля Віктор Орбан, який поки ще залишається прем'єр-міністром Угорщини. А ось в Україні та на Заході цей план викликав відторгнення – це показала реакція світових лідерів.
Зокрема, генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг підкреслив, що китайський так званий мирний план не викликає особливої довіри у демократичних держав – і тому є причини.
«Китаю не довіряють, тому що вони не змогли засудити незаконне вторгнення в Україну, а також підписали за кілька днів до вторгнення угоду між президентом Сі та президентом путіним про безмежне партнерство з росією», – пояснив генсек.
Глава європейської дипломатії Жозеп Боррель заявив, що китайський план дій з врегулювання війни в Україні взагалі не можна назвати мирним, оскільки розроблений в Пекіні документ ставить агресора та жертву агресії на один рівень.
Канцлер Німеччини Олаф Шольц також піддав китайський план різкій критиці – за відсутність чітких формулювань і ліній. При цьому він схвалив тільки один пункт – щодо недопущення застосування ядерної зброї.
У США на китайські пропозиції відреагували різко негативно. Так, президент США Джозеф Байден зазначив, що китайський план поганий вже тим, що занадто хороший для росії, яка є агресором. А радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван, коментуючи план Китаю, підкреслив, що цей план створювався без консультації з Україною, зате, схоже, китайці багато разів спілкувалися з росією. На його думку, для завершення війни достатньо першого пункту – про повагу до суверенітету всіх держав, оскільки війна може закінчитися, як тільки рф покине територію України.
На тлі такої реакції західних країн і підтримки китайського плану з боку росії та Угорщини особливо оскандалилося міністерство закордонних справ Казахстану – там не просто всіляко підтримали ініціативу Пекіна, а й використали російський пропагандистський штамп про «українську кризу».
Цікаво, що ще до публікації повного тексту плану Китаю міністр закордонних справ Дмитро Кулеба повідомив, що ключові пункти цього плану Пекін передав для ознайомлення Києву – зробивши це через топдипломата Ван І.однак офіційна реакція України виявилася більш ніж стриманою.
Наприклад, в Офісі президента мирний план Китаю розкритикували. Радник керівника Офісу президента України Михайло Подоляк зазначив, що будь-яка «мирна ініціатива», яка передбачає припинення вогню і встановлення нової лінії розмежування в Україні, тільки погіршить ситуацію – а китайський план саме такий підхід, фактично, і пропонує.
Сам президент Володимир Зеленський на китайську ініціативу відреагував дещо м'якше – так, він допустив, що Україна готова обговорювати окремі пункти мирного плану Китаю, в першу чергу, ті, де йдеться про територіальну цілісність та ядерну безпеку. Також він зазначив, що інтерес Китаю до війни в Україні, що виходить за рамки звичного «нейтралітету», вже є хорошим знаком.
Політтехнолог Олексій Голобуцький у коментарі «Слово і діло» висловив думку, що план Китаю в першу чергу враховує інтереси не України, і навіть не росії, а саме Китаю.
«Чому [план опублікований] саме зараз? Тому що є, м'яко кажучи, попит на це. Річниця війни, весь світ про це говорить, Китай повинен був якось позначитися, продемонструвати свою позицію. Він же претендує на роль супердержави – це з одного боку. А з іншого боку, там нічого такого немає: за все добре, проти всього поганого... здається, що там мова йде про Україну і росію, а насправді все там спрямовано на китайські інтереси. Питання суверенітету - це про Тайвань» - пояснив він.
Крім того, на думку Голобуцького, китайський мирний план – це, перше, спроба показати західним країнам, що Китай не згоден зі сформованою ситуацією, не готовий домовлятися, йому не подобається, що Захід впроваджує обмеження і санкції проти росії. Крім того, це спроба Китаю продемонструвати країнам так званого третього світу – Пекін не не діє, а докладає зусиль для припинення війни в центрі Європи.
«Але це дуже невдала пропозиція з боку Китаю. Невдала не тому, що пропозиція Китаю, а тому, що там жодної відповідальності ні для кого немає. Супердержава, у якої другий за величиною ВВП у світі, повинна не просто виступати з такими мирними пропозиціями, а давати якісь гарантії. Тому, з точки зору інтересів Китаю, з точки зору суперництва з США це повна поразка» – зазначив політтехнолог.
Втім, додав він, звичайно, Україні було б значно гірше, якби Китай заявив, що в разі, якщо його план не приймуть, він почне відкрито підтримувати росію. Але явно Пекін на підтримку кремлівського режиму ніколи не піде, оскільки основні ринки Китаю – це США і Європа. Всі плюси, які Китай має з росії, наприклад, дешеві енергоносії, не закривають проблеми, які є у китайської держави; зокрема, зараз США активно переносять виробництва, в тому числі в Індію, яка демонструє більш позитивну динаміку. У цих умовах Китай буде говорити про мир в Україні саме із Заходом, а не враховувати позицію росії та вже тим більше не стане обіцяти їй якусь підтримку.
Місце зустрічі змінити не можна
Ще одним цікавим фактором, який може свідчити про зміну зовнішньополітичних векторів Китаю, стала велика кількість візитів глав держав до Пекіна, які були анонсовані на найближчий час.
На початку січня 2023 року видання Financial Times писало, що Китай готує радикальне перезавантаження у зовнішній та економічній політиці. Головна мета Пекіна – поліпшити відносини з деякими західними країнами, насамперед з Європою, де китайські позиції постраждали через негласну підтримку Китаєм росії.
Ще одна мета Китаю полягає в тому, щоб максимально дистанціюватися від Москви, принаймні, офіційно – щоб не зазнавати репутаційних, політичних та економічних витрат через підтримку кремлівського режиму. Рівно цій же меті може служити Китайський мирний план – не випадково ж його опублікували саме в річницю російського вторгнення в Україну.
26 лютого посол Китаю в Європейському Союзі заявив, що незабаром з візитом до Китаю можуть прибути лідери Європейського Союзу, в тому числі глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн та президент Євроради Шарль Мішель.
Днем раніше, 25 лютого, про плани відвідати Китай оголосив також президент Франції Еммануель Макрон. Імовірно, він побуває з візитом у Пекіні на початку квітня.
Президент Зеленський 24 лютого заявив, що планує зустрітися з лідером Китаю Сі Цзіньпіном. І якщо ця зустріч дійсно відбудеться – хоча МЗС Китаю всіляко ухиляється від прямих відповідей на питання – це може знаменувати дійсно різкий розворот політики Китаю щодо України та російської війни.
Військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко вважає, що активізація Китаю на зовнішньополітичному фронті пов'язана з тим, що Пекін діє, оскільки усвідомлює, що опинився за бортом дійсно історичної події та не може допустити, щоб США і Європа виявилися більш впливовими. Інша справа, що виходить це у Китаю відверто погано.
«Китай зараз намагається грати на великій геополітичній арені. Він бачить, що в ситуації з Україною у нього немає ніякого місця – основні позиції у США і країн Європейського Союзу, в першу чергу, Великої Британії, Німеччини, Франції. А ось де місце Китаю в цій історичного, світового значення події? Немає місця. Тому він намагається шукати своє місце, намагається імітувати миротворчу діяльність - саме так це можна назвати, це імітація. З іншого боку, він в цій імітації намагається бути хорошим з усіх боків, як для росії, так і для України, Європейського Союзу, і США. Але цей баланс, який він намагається утримувати, він є неефективним і не принесе Китаю якогось профіту. Китаю потрібно більш ретельно вибрати свою сторону» - сказав він.
При цьому він також вважає, що на надання прямої підтримки росії Китай не піде – втрати від такого кроку значно перевищують будь-які можливі вигоди для Пекіна.
«Росія не є для Китаю основним партнером. Росія не є для Китаю геополітично важливим партнером. Росія – фактично вже країна-ізгой. Китаю від росії щось потрібно? У нього і так вже є все, що потрібно; якщо ми говоримо про території, то до Байкалу і так живе вже більше китайців, ніж росіян. Технології? Вже не потрібні. Економічні зв'язки у Китаю з США значно сильніше, ніж з росією. Тобто, Китай продовжує використовувати росію, як ресурно-сировинний придаток, тільки ось росія нікуди не дінеться, навіть якщо Китай раптом стане займати суто проукраїнську позицію – росії ж треба кудись продавати свій ліс, не тільки свої ресурси» – пояснив він.
Таким чином, резюмує Коваленко, позиція Китаю, яку Пекін висловив у своїх мирних пропозиціях, є некоректною. Китай або змінить її, або ж, підтримуючи росію, сам впритул наблизиться до статусу країни-ізгоя. Щоправда, для Пекіна це стане економічним самогубством.
«Якщо китайці почнуть відкрито допомагати росії (постачати їй озброєння і боєприпаси, про що попереджали США – ред.), в цьому випадку проти Китаю будуть застосовані санкції. Це проти країни, вся економіка якої зав'язана на експорт і тримається на величезній кількості експортних позицій... Це буде нищівний удар, в Китаї теж відмінно це розуміють, і піти на такий ризик... Якщо вони хочуть заробити п'ятнадцять мільярдів, а втратити півтора трильйона, то так, нехай йдуть на такий ризик. Але мені здається, що ні» - сказав він.
Що в Китаї забув Лукашенко
У візиті до Китаю білоруського диктатора Олександра Лукашенка, здавалося б, немає нічого особливого – цей візит триватиме з 28 лютого по 2 березня. Хоча західні аналітики вважають, що візит Лукашенка спрямований на спробу Пекіна приховати факти порушення санкцій при передачі зброї росії – зброя буде передаватися Білорусі, а Білорусь віддасть її рф – в експертному середовищі вважають, що візит Лукашенка спрямований на зовсім інші цілі.
Так, експерт програми «Міжнародна та внутрішня політика» Українського інституту майбутнього (UIF) Ігар Тишкевич пояснює, що саме привело Лукашенка до Китаю.
«Перше – це економічне співробітництво. Для Білорусі Китай дуже важливий, оскільки перший етап розвитку відносин – він завершився, був поставлений на паузу, не в останню чергу через білоруську політичну кризу. Відповідно, є необхідність у Мінська переформатувати ці відносини – в плані транзиту, в плані співпраці в економічних областях, і так далі» – зазначив він.
Друге, зазначає Тишкевич, це загальна політична необхідність для Мінська знайти противагу впливу росії на Білорусь. Наразі Китай, за словами експерта, за результатами саміту ШОС у вересні 2022 року підняв співпрацю з Білоруссю на один рівень вище, ніж співпрацю з рф. Тепер Лукашенко планує «монетизувати» це досягнення в реальні проєкти.
«Якщо це вийде, китайський фактор стане дуже хорошим балансиром російського впливу... Є три основних країни для Білорусі: це росія, Китай і Туреччина. З Ердоганом у Лукашенка непогані особисті стосунки, спільний бізнес двох країн. З Китаєм все те ж саме, тільки на рівень вище» – підсумував він.
Олександр Коваленко припускає, що Лукашенко шукає в Китаї посередника для ведення переговорів із західними країнами щодо майбутнього свого режиму, який цілком може бути демонтований за підсумками війни – оскільки Мінськ вже показав себе, як прихильник російських терористів.
_ «Лукашенко намагається максимально грати на міжнародній арені серед тих, хто може його підтримати. І Китай – серед тих, хто може його підтримати. Але підтримати в питанні чого? Ось, що найцікавіше. Лукашенко розуміє, що сьогодні він грає на боці тих, хто програв – росії, яка, як ми розуміємо, вже програла війну. І він замислюється про своє майбутнє»_ – пояснив він.
Коваленко зазначив, що самопроголошений президент Білорусі ніяк не міг відмовити рф у наданні своєї території для ударів по Україні. Однак зараз йому терміново потрібно налагодити контакти з міжнародними партнерами України – США та ЄС.
«Йому потрібно через когось вести цю дискусію – в першу чергу, з питання збереження свого життя. Ось у чому проблема. Він зараз стурбований тим, яким далі буде розвиток подій щодо його особисто... Росія програла, це зрозуміло, а що буде з Білоруссю? Йому потрібні якісь гарантії, якісь переговори. І він готовий і справді йти на якісь компроміси, аби залишитися при владі та уникнути Гааги після війни, коли каратимуть військових злочинців. Тобто, зараз ведеться ще й така гра з боку Лукашенка: він шукає для себе порятунок через Китай, тому що Пекін може спілкуватися з представниками західного світу» – вважає він.
При цьому Коваленко висловив думку, що Лукашенко навряд чи буде шукати в Китаї захисту від дій росії, щоб мінімізувати ризики зміни влади в Білорусі за наказом з Кремля.
«Китай в цьому питанні ніяк Білорусі не допоможе. Не відправить же він свої війська до Мінська, щоб захистити Лукашенка? Навіть політичний вплив нічого не змінить. Я так розумію, путін вже звик до того, що Лукашенко йому не допоможе у війні. І якби він хотів замінити Лукашенка, це було б зроблено ще тоді, коли вступ у війну білоруської армії ще принесло б якийсь корисний ефект. Але зараз навіть задіяння білоруської армії – воно, фактично, не дасть жодного ефекту» – пояснив оглядач.
Таким чином, витрата ресурсів і сил на зміну режиму Лукашенка не буде виправдана – тим більше Лукашенко не віддасть владу просто так. Не факт, що росія в результаті не отримає на території Білорусі потужний партизанський рух, в якому об'єднаються як «лукашисти», так і білоруська опозиція, за принципом спочатку вигнати окупантів, а потім вирішувати, хто підхопить владу.
«Це буде найгірший сценарій в Білорусі для російських окупаційних військ, які там знаходяться. Вони там у меншості, вони недоукомплектовані... тому міняти Лукашенка ніхто не буде. Ще у 2022 році цей сценарій можна було вивчити більш детально, а зараз це для росії буде ще одним фіаско, а не перемогою» – резюмував Коваленко.
Антон Корж, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»