Париж у вогні – знову. Протести, що розпочалися через невдоволення умовами шкільної освіти, швидко переросли у масштабні акції з широкими соціальними вимогами. Крім того, у заворушеннях взяли участь різноманітні радикали та маргінальні молодики, зацікавлені у грабунку і вандалізмі. Апокаліптичні кадри з Парижу та міст на кшталт Ліможа, де через підпал згоріла міська ратуша XIX століття, можуть здивувати – проте для Франції такі агресивні акції далеко не рідкість. «Слово і діло» вирішило показати на інфографіці причини і наслідки дев’яти співставних за масштабом протестів у Франції, які відбулися за останні десять років.
За 2016–2026 роки у Франції прокотилося щонайменше дев’ять масштабних хвиль протестів, а загалом нараховується більше ніж 70 демонстрацій по всій країні. Переважно вони починалися з конкретної соціальної вимоги – але швидко охоплювали широке коло тем і зосереджувалися навколо невдоволення чинною владою або суспільним порядком як таким.
Не всі акції супроводжувалися вуличним насильством і погромами – але для багатьох це стало впізнаваною рисою, через яку про них говорили не лише у Франції, а й за її межами. Це, зокрема, стосується і протестів навесні 2016 року, які спалахнули через трудову реформу.
Протести 2016 року через трудову реформу Олланда
Закон Loi Travail став одним з останніх політичних проєктів соціалістичного уряду Франсуа Олланда – попередника Макрона у кріслі президента Франції. Він передбачав спрощення процедури звільнення працівників, збільшення гнучкості робочого часу та зміну системи укладання профспілкових договорів.
У межах протестів виник рух Nuit debout – «Ніч на ногах», чиї учасники збиралися ночами на площах французьких міст. Акції супроводжувалися сутичками з поліцією та вандалізмом. У демонстраціях 31 березня взяла участь найбільша кількість людей: за оцінкою влади – 390 тисяч осіб, а за оцінкою організаторів – 1 мільйон 200 тисяч.
Незважаючи на великий розмах і тривалість, протести не мали успіху. 8 серпня 2016 року парламент усе-таки ухвалив закон.
Протести залізничників і держслужбовців 2018 року
У 2017 році новим президентом Франції став Еммануель Макрон, який позиціонував себе як центриста. Відповідно, нова влада почала реформу державного апарату, яка передбачала зменшення витрат шляхом скорочення кількості працівників. Також уряд почав реформу залізниці, спрямовану на послаблення пільг – зокрема гарантованого працевлаштування.
У найбільший день протестів у них взяли участь від 323 до понад 500 тисяч людей (за оцінкою влади та організаторів відповідно). Крім того, декілька разів залізничники організовували страйки. Однак, як і минулого разу, уряд не відмовився від проведення реформи.
Протести через пенсійні реформи президентства Макрона
Наприкінці 2019 року в уряді Макрона вирішили скасувати особливі пенсійні умови для окремих професій та ввести універсальну систему – що спричинило нові масштабні протести. Найактивніше проти змін знову виступили держслужбовці та залізничники.
У протестах у піковий період взяли участь від 800 тисяч до 1,5 мільйона осіб. Через початок пандемії COVID-19 уряд згорнув реформу, а протести стали неможливими. У 2023 році інша прем’єр-міністерка Макрона, Елізабет Борн, ініціювала нову пенсійну реформу – з підвищенням пенсійного віку з 62 до 64 років.
Ця хвиля стала наймасштабнішою – у ній взяли участь від 1,2 до 3,5 мільйона осіб у піковий період. Вона також супроводжувалася вуличним насильством і вандалізмом. Реформу зрештою ухвалили – але відтермінували її реалізацію до 2028 року.
Між цими хвилями відбувся ще один епізод – протести проти закону про «глобальну безпеку», одна зі статей якого передбачала кримінальну відповідальність за поширення фотографій поліцейських з метою завдати їм шкоди. Критики закону вважали, що він стимулюватиме насильство з боку правоохоронців – і зрештою спірну статтю переписали.
Протести проти ультраправих у 2024 році
У червні 2024 року ультраправі з «Національного фронту» перемогли на виборах до Європарламенту, після чого Макрон, побоюючись політичної кризи, оголосив дострокові вибори до парламенту. У відповідь на зростання популярності політиків штибу Марін Ле Пен французькі ліві, профспілки та студенти почали низку мирних демонстрацій.
Протести мали на меті мобілізувати виборців – і зрештою лівий «Новий народний фронт» отримав найбільше місць у парламенті. Пікова чисельність протестувальників – відносно невелика: 250 тисяч за оцінкою влади і 640 тисяч – на думку організаторів.
Протести проти скорочення соціальних виплат
Восени 2025 року Францією пройшли дві хвилі організованих масштабних протестів у зв’язку з планом економії державних коштів, який представив колишній прем’єр-міністр Франсуа Байру. У Франції – одні з найбільших державних видатків у світі: так, вони сягають 57,2% ВВП. Через це країна регулярно стикається з дефіцитом бюджету.
У піковий момент першої хвилі у мирних демонстраціях взяло участь від 505 тисяч до понад мільйона учасників (залежно від джерела оцінки). Під час другої хвилі – від 195 до 600 тисяч. Утім, новий уряд Себастьяна Лекорню пішов лише на процедурні поступки та продовжив курс свого попередника на зменшення витрат.
Освітні протести і заворушення 2026 року
Теперішні протести у Франції почалися у вересні з виступів ліцеїстів та працівників освіти. Причиною невдоволення стала шкільна система, яка також зазнала скорочень останніми роками – багато учнів скаржилися на нестачу вчителів та погане матеріальне забезпечення навчальних закладів.
Невдовзі акції охопили ширші соціальні кола та перетворилися на загальний протест проти політики уряду та економічних проблем. Крім того, самі акції ставали чимдалі агресивнішими. Важливий також і контекст: зараз уряд готує бюджет на наступний рік, а в самому 2027 році у Франції пройдуть президентські вибори.
У відповідь на заворушення прем’єр-міністр Лекорню розпорядився ввести комендантську годину в декількох містах. Також Лекорню припустив, що уряд може навіть ввести надзвичайний стан.
Насильство на протестах також засудив президент Макрон, який пообіцяв притягнути винних до відповідальності та компенсувати втрати бізнесу. Напередодні його рейтинг підтримки впав до рекордно низьких 15%.
Частина світових политиків пов’язала заворушення у Франції з міграційною політикою країни. Так, прем’єр-міністр Угорщини Петер Мадяр заявив, що Будапешт зберігатиме «максимально суворий підхід до міграції», а президент США Дональд Трамп закликав Париж закрити кордони для мігрантів.
2026 рік виявився багатим на протести. Акції тривали у США, Сербії, Іспанії, Індії, Україні та інших країнах. Що виводило людей на вулиці – дивіться на інфографіці «Слово і діло».
Також ми розповідали на інфографіці про одну з лідерок президентських перегонів у Франції – ультраправу Марін Ле Пен.
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»