Події двох останніх тижнів засвідчили суттєвий поступ України та її західних партнерів у питанні посилення тиску на позиції Росії. Сталося кілька серйозних подій, які змусили трохи притримати настрої «яструбів» з команди радників президента РФ Володимира Путіна. Однак градус протистояння не знизився: в Росії продовжили варварське нищення завезених з ЄС «санкційних» продуктів харчування, в кращих традиціях сталінської доби оголосили страшні вироки за фальсифікованими справами українцям Олегу Сенцову та Олександру Кольченку, й надалі не припиняють оскаженілу антиукраїнську пропаганду з екранів телевізорів.
На тлі чергової світової рецесії та зниження цін на нафту, а також під впливом санкцій з боку західних країн, економіка Росії продовжує поступове падіння. Аналітики, опитані впливовим економічним виданням Bloomberg, прогнозують, що за ціни у 22,5 долари за барель нафти, економіку РФ очікує справжня масштабна криза. Після серйозного падіння минулого тижня до позначки у 43 дол. за барель, ціна нафти марки Brent на світових ринках відновила зростання і зараз становить 52 дол. за барель. Втім, на думку експертів, це короткостроковий ринковий ефект, і ціни на неї й надалі будуть знижуватися в контексті сповільнення темпів зростання економіки Китаю.
Водночас українська влада зуміла досягти як мінімум двох неоднозначних, але суттєвих перемог: реструктуризації та списання частини зовнішнього боргу та попереднього ухвалення змін до Конституції в питанні децентралізації. Обидва ці кроки зустріли шквалом критичних зауважень, втім, у геополітичному аспекті вони суттєво псують плани режиму Путіна. Це видно як мінімум з того, що Росія не приєдналася до переліку кредиторів, які готові піти на поступки Україні в питанні списання чи реструктуризації зовнішнього боргу. По-друге, зміни до Конституції автоматично посилюють переговорні позиції української влади в питанні домовленостей щодо припинення конфлікту на Сході. Тобто, керуючись загарбницькою логікою, щоб зробити все, аби «проект Україна» не відбувся зовсім, Кремлю, мабуть, доведеться вигадувати нові оригінальні дипломатичні пастки.
Можливо, черговий виток геополітичного протистояння відбудеться напередодні засідання Генасамблеї ООН, що пройде в середині вересня, і на якому очікується присутність російського президента.
Затишшя перед бурею
Дані прес-центру АТО свідчать, що на тлі посилення обстрілів позицій ЗСУ з непідконтрольної окупованої частини Донбасу на початку серпня вже в останні дні літа їхня кількість суттєво зменшилася. Самі керівники квазідержавних утворень ДНР-ЛНР у своїх заявах та виступах почали натякати на брак озброєння й боєприпасів. А в штабі АТО повідомили про те, що чоловіки призовного віку на окупованих територіях Донбасу масово ухиляються від так званої «мобілізації» до лав терористів. Станом на 1 вересня, за даними Спільного центру контролю і координації, обидві сторони конфлікту на Донбасі цілковито дотримуються режиму припинення вогню.
Але про позитивні зрушення в розв'язанні конфлікту говорити зарано. Росія та терористичні війська навряд чи так легко відмовляться від своїх планів щодо дестабілізації ситуації не лише у східному регіоні, але й на решті території Україні. Яскравим тому свідченням стало голосування за зміни до Конституції щодо децентралізації. Жорсткість політичної дискусії між противниками та прибічниками такого кроку призвела до жертв у самісінькому центрі столиці. Противники внесення змін до Конституції, певно, мають рацію: децентралізація в тому чи іншому вигляді навряд чи вирішить питання мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. Втім, прибічники такого кроку вказують на позицію західних партнерів, мовляв, зміни до Конституції є однією з умов підтримки України з боку ЄС та США у питаннях продовження санкційного тиску на Росію та мирного врегулювання у форматі Мінських домовленостей.
Експерти слушно зазначають: міжнародні позиції України хиткі й будь-які політичні маневри можуть призвести до серйозніших наслідків. «На жаль, внесення або невнесення змін до Конституції ніяк не позначиться на ескалації або деескалації ситуації на Донбасі. Стратегія Путіна на Конституції не зав'язана, вона зав'язана на тому, щоб змусити Україну зробити максимальну кількість помилок, в тому числі – не виконати Мінські угоди, що призведе до скасування санкцій і виходу європейських держав з переговорів у «нормандському форматі», – відзначає політтехнолог Тарас Березовець.
Очікується, що ключові рішення керівництво РФ прийме для себе саме в середині вересня, після відвідин засідання Генеральної асамблеї ООН. Варіантів є три:
– держави на світовому рівні (в тому числі й Росія) домовляться про вирішення конфлікту на Донбасі шляхом введення міжнародного миротворчого контингенту на рівноправних для всіх сторін умовах;
– Росія та спонсоровані нею терористи продовжать подальшу ескалацію конфлікту і ключовим питанням у цьому контексті буде проведення місцевих виборів на окупованій частині Донбасу за правилами так званих ДНР-ЛНР;
– відкритий повномасштабний конфлікт із наступом російської регулярної армії на решту території України зі сторони північних та південних регіонів. Ще одним стимулюючим фактором для реалізації такого сценарію можуть бути результати місцевих виборів в Україні: якщо проросійським політичним силам не вдасться бодай частково взяти реванш та поновити свої позиції в південно-східних регіонах, у режиму Путіна зникнуть інші важелі для розхитування внутрішньополітичної ситуації. А значить, альтернативних варіантів відкритій військовій агресії в Кремлі просто не бачитимуть.
Дипломатичний наступ України
Поки що перемоги української влади у вирішенні конфлікту на Донбасі зосереджені на сподіваннях запровадити ширші санкції з боку західних країн щодо Росії. Саме це і є головною метою запровадження змін до Основного Закону як одного з пунктів виконання Мінських домовленостей. Президент Петро Порошенко за останні кілька тижнів мав тривалі перемовини з лідерами Франції та Німеччини. Очікувалось також розширення так званого «нормандського формату» перемовин, або й докорінна його зміна на інший, більш перспективний мирний план. Вже цими днями Президент анонсував засідання РНБО, під час якого будуть розглянуті питання про впровадження санкцій щодо Російської Федерації саме з боку українського уряду.
Оптимізм Президента розділяє й український міністр закордонних справ. За словами Павла Клімкіна, наразі зусилля ледь не всіх західних партнерів України лежать у площині заходів, які допоможуть змусити Росію працювати в мирному форматі Мінських домовленостей. Про які саме санкції та дії Заходу йдеться, поки що невідомо.
А от ще одним фактором для реального вирішення конфлікту на Донбасі, і на який так сподіваються в МЗС, є можливість обмеження Генасамблеєю ООН права вето для Росії. Оптимізму додає той факт, що таку ідею вже підтримали близько 40 країн. Однак маємо розуміти: справжня причина полягає не у конфлікті на Донбасі, а в позиції Росії з приводу створення міжнародного трибуналу щодо розслідування трагедії із малазійським «Боїнгом», збитим влітку 2014 року над територією України. «Дискусія йде, ми дуже підтримуємо ідею щодо обмеження права вето. Існує ініціатива, до якої вже приєдналися більше 40 країн. Я завжди був затятим шанувальником обмеження права вето, оскільки ми не можемо залишатися сорокових або п'ятдесятих роках. Ми живемо в іншому, глобалізованому світі. І коли в Раді безпеки відбуваються випадки, такі як в кінці липня, коли Росія просто заблокувала створення трибуналу з малайзійського Боїнга, це єдиний механізм, як можна розслідувати, як це сталося, а головне – притягнути винних до відповідальності», – зауважив нещодавно Клімкін.
Наразі сподівання української сторони зрозумілі: позбавлення права вето для Росії може стати в нагоді й у створенні миротворчої місії ООН на Донбасі. Адже у протилежному випадку РФ може заблокувати цей процес, якщо її позиції будуть проігноровані світовою спільнотою. Річ у тім, що, скоріш за все, позиція російської сторони буде неприйнятною для України в контексті реального розв'язання конфлікту на Донбасі. Чи спровокує такий можливий крок світового співтовариства в рамках ООН чергову агресію Кремля, українці відчують на собі першими. Чекати лишилося зовсім недовго.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло».