Серію інтерв’ю з політиками зі списку найбільш відповідальних депутатів за версією «Слова і Діла» продовжує бесіда з Вадимом Івченком. До проекту «Відповідальні» Івченко потрапив як депутат із найбільшим відсотком виконаних обіцянок у фракції «Батьківщини», обігнавши за цим показником навіть її лідерку Юлію Тимошенко.
Всього в активі Вадима Івченка – 20 виконаних обіцянок з 57, 28 обіцянок наразі мають статус «в процесі виконання», ще 9 – провалені. Більшість зареєстрованих «Словом і Ділом» публічних зобов’язань депутата цілком відповідають партійній ідеології «Батьківщини». Однак частина з них присвячені сільському господарству та аграрному виробництву, оскільки в парламенті нардеп обіймає крісло заступника голови комітету з питань аграрної політики та земельних відносин.
Вас тішить, що Ви потрапили до рейтингу відповідальності «Слова і Діла»?
Знаєте, я людина-практик, досвіду політичної діяльності мало, тому те, що я говорив під час передвиборчої програми та під час уже того, як працюю депутатом, я намагаюся виконувати. Тому що коли я був просто людиною й слідкував за діяльністю депутата, слідкував за тим,що він говорив і як насправді діяв, коли він голосує, що відбувається. Так само і я. Я намагаюся говорити те, що потім я конвертую в листи, папери або законопроекти, й далі маю впроваджувати цю політику в комітетах і в залі ВР. Молодість, відсутність досвіду та ще свіже сприйняття депутата як людини, яка має виконувати обіцяне, – це я втілюю в своїй діяльності.
Якщо поглянути на наш рейтинг, то можна побачити, що «старожили» парламенту виконують обіцянки набагато рідше, ніж новачки. Чому, на Вашу думку, виникла така тенденція?
У нас завжди парламент – це зібрання певних політичних сил, з якими потрібно домовлятися. Досвідченіші люди обіцяють більш глобальні та широкомасштабні речі, менш досвідчені чи молоді – будують якісь конкретні напрямки та працюють на них, у конкретних галузях. Я не обіцяю великих, глобальних змін, але точечні речі, про які ми говорили і про які ми говоримо, я намагаюся виконувати.
Що заважає виконувати обіцянки?
Відверто скажу, сьогодні заважає те, що політична доцільність депутата є вищою, ніж реальність і розуміння реальної ситуації. Депутат у більшості випадків ситуацію розуміє. Але через політичну доцільність або належність до певної команди він голосує зовсім по-іншому, а оскільки в нас (у фракції «Батьківщини» – Ред.) 19 депутатів разом із Надією Савченко, нам складно переконувати інших депутатів. Тому що вони належать до певних політичних сил. А ці політичні сили ведуть свої політичні обіцянки, проекти чи законопроекти... Тому такий симбіоз дуже складний. Якби в нас не було політики, а була конкретна законодавча робота й напрямки, то було б легше.
Чи пам’ятаєте Ви всі свої публічні обіцянки?
У своїй галузі та з тим, з чим я співпрацюю, я пам’ятаю.
Скільки обіцянок партійної програми, на Вашу думку, станом на сьогодні виконала «Батьківщина»? Назвіть головні.
На жаль, чи на щастя, партія не рахує, як вона виконує обіцянки. У партії є певні напрямки, в яких працюють люди, наприклад, в аграрному секторі – одні, в Бюджеті – інші, в децентралізації – треті. Кожна група депутатів працює за певним напрямком. Якщо партія провалює цей напрямок, це вже відповідальність тієї групи чи депутата, який просто не працює. Або не розуміє. Тому партія не веде (підрахунок – Ред.), скільки виконано чи не виконано обіцянок, але вона дивиться за працездатністю депутата, що він пропонує та як його ініціатива проходить. Партія завжди намагається його підтримувати на погоджувальних нарадах, коли ми подаємо свої законопроекти.
Депутати часто дають обіцянки, реалізація яких не належить до їхніх повноважень. Зокрема, в програмі «Батьківщини» були обіцянки організувати ставку Верховного головнокомандувача, що належить до компетенції Президента, змусити Росію компенсувати збитки за окупацію Криму. Чи не є обманом виборців такі малореалістичні обіцянки?
Зовсім ні. Я вам наведу приклад. Окупували Південну Осетію. Що зробила грузинська влада? Вона зробила вибори серед переселенців і зробила парламент Південної Осетії на території Грузії. Що сьогодні нам заважає призначити представника Криму в уряді, який буде опікуватися питаннями, пов’язаними з Кримом, політикою, пов’язаною з Кримом, політикою, пов’язаною з переселенцями з Криму та Донбасу? Ми як партія говорили це для того, щоб підштовхнути тих, хто реально сьогодні приймає рішення, тому що ми бачимо, що приймає рішення сьогодні 221 депутат, що належать до двох найбільших фракцій (прем’єра та Президента). Наштовхнути на правильні речі.
Коли уряд буде займатися окупованими територіями, переселенцями, певною політикою того, як їх можна інтегрувати. Навіть якщо ми повернено ці території, потрібна розроблена стратегія, покрокова, як інтегрувати те суспільство, яке сьогодні дивиться канал «Росія 24», у якого відсутній мобільний, інтернет-зв’язок, газети. Ці люди сьогодні отримують зарплати, пенсії в рублях і працюють на підприємствах, які платять податки в «ДНР/ЛНР». Їх потрібно інтегрувати. Як це зробити, як ми будемо ЗМІ туди запускати, це повинна розробляти певна команда, а відповідати за це має певний представник. Тому ми про це говорили. Якби ми були з більшою вагою депутатів, ми би це зробили, у нас є сьогодні люди, які професійно займаються Кримом і професійно займаються поданням до всіх міжнародних організацій позовів приватних осіб для відшкодування збитків. Ми цим займаємось, але на рівні фракції. Хотілося б, щоб цим займався уряд.
Ми зафіксували невиконану програмну обіцянку партії про створення Державної програми з повернення Криму. Чому її не вдалося реалізувати?
Її дійсно немає, але ця програма з’явиться тоді, коли буде відповідальний за цю програму, або представник. Якщо ми не маємо представника, то немає й програми.
У Вас є виконана обіцянка щодо запровадження мораторію на продаж землі. «Батьківщина» взагалі виступає проти ринку продажу землі, чи є умови, за яких фракція це підтримає?
Скажу відверто: ми ринок (землі – Ред.) маємо розглядати тоді, коли у нас буде в країні такий рівень життя і такі ж стандарти, як у капіталістичних країнах Західної Європи, які сьогодні і мають цей ринок, і не мають воєнних дій, військової агресії. Економічні реалії: не може людина з 1,5 тис. грн купити собі присадибну земельну ділянку, тому що сьогодні 1 га коштує 25 тис., нормальне господарство на 500 га – це 12 млн. Фінансові: коли у нас відсоток (банків за кредитами – Ред.) для будь-якого підприємства, будь-якого бізнесу – 27%, не варто заходити в таку кабалу, як банківський кредит. Тому що доведеться працювати просто на повернення відсотків, навіть не тіла (кредиту – Ред.). А великі компанії, агрохолдинги, які мають можливість залучати кошти в Польщі чи Німеччині, (отримують кредити – Ред.) під 2-5% – це вже нерівність умов. Один заходить до банку і йому не завжди дають під 27%, а інші заходять під 2-5%.
І третє – це законодавче поле. Поки у нас не буде сформоване законодавче поле щодо землі, щодо земельної реформи – це питання спадщини, інвентаризації земель, наповнення державно-земельного кадастру, швидкий доступ до даних і витягів органів місцевого самоврядування, відкритість, публічність, аукціони тощо, ми не маємо права говорити про цей ринок. Якщо ми піднімемо економічні стандарти, фінансово буде зрозуміло, й зробимо законодавче забезпечення, тоді, можливо, ми відкриємо це питання: «А як нам далі капіталізуватися в цій країні? Що ми можемо?»
Плюс російська агресія. Я завжди нагадую слова керівника аграрного комітету Сейму Литви, який мені сказав, мовляв, ми сьогодні не можемо знайти власників землі, колись в 90-ті роки ми продавали (землю – Ред.) французам, іспанцям, а зараз, коли виловлюємо тих французів, у них вже за 20 років змінилося по кілька власників. І сьогодні деякі компанії мають землю в Литві. Це означає, що ці підприємства через афілійовані структури мають приватну власність у Литві. Ми хочемо, щоб у нас половина Донбасу була під Росією? Мораторій потрібен, його потрібно продовжувати. Людям, які хочуть продати отримані ними паї, потрібно дати можливість і право продати. Але покупцем має бути держава, вона має викупити за ринковою вартістю це пай. За цих умов ми готові розмовляти, за інших – країна не готова.
Як вважаєте, що особисто Вам вдалося реалізувати в процесі реформування країни?
У мене підписані два закони Президентом, я там перший автор і я впевнений, що наступного тижня буде підписаний найбільш глобальний закон про новий аграрний устрій, де ми впровадимо таке поняття, як сімейні фермерські господарства (Прим. Ред .: законопроект №1599 ухвалений Верховною Радою в другому читанні і в цілому 31 березня; на момент проведення інтерв'ю він ще не виносився на голосування). Сьогодні, коли ви заходите в магазин і щось купуєте, 90% продовольчої продукції виробляється в домогосподарствах: 70% молока, 80% м’яса тощо. Але вони не мають статусу сільгосптоваровиробника. Якщо не мають статусу, то не можуть легально продавати...
Що робиться? З’являються посередники, які викупляють цю продукцію, підкладають свої документи та продають рітейлерам. Так от, різниця між покупцем у місті й тим виробником, який працює в селі, величезна – чотири рази. Ми маємо їх впровадити, всім надати можливість та забезпечити підтримку тих людей, які не лише для споживання виробляють продукцію, а й можуть зробити товарну продукцію для продажу. Ми маємо їх визначити в законодавчому полі, визначити в податковому полі й далі проводити політику підтримки цих сімейних і малих фермерських господарств. Я вважаю, якщо цей закон буде ухвалений та ухвалимо стратегію розвитку цього маленького фермерства, і кожен рік будемо наповнювати Бюджет, через 5 років у нас буде зовсім інший експорт. Ми не будемо сировинним придатком, у нас ті 500 тис. сімей, які сьогодні здатні створювати товарну продукцію, виходити на організований ринок і рухатися далі, створюючи кооперативи, ці люди будуть зайняті й матимуть соціальне забезпечення.
Що для Вас бути відповідальним політиком?
Дуже приємно, коли ти приходиш звітувати перед людьми, і тобі постійно кажуть: це депутат, який працює, який відстоює інтереси і в нього виходить. Це відверте визнання, таке визнання надає крила, воно дає повітря далі рухатися, й мені дуже хочеться бути корисним для певних категорій, з якими я працюю. Я намагаюся повністю ознайомитися з деталями для того, щоб уникнути небезпечних законопроектів, які можуть лобіюватись у Верховній Раді України.
Чи виконуєте обіцянки, які даєте своїй дружині та дітям?
Якщо відверто, то ні. Найголовніша обіцянка батька – це виховати дітей. А коли в тебе немає часу й вихованням займається дружина, то ти займаєшся лише розважальними речами, десь на вихідних, а не вихованням протягом тижнів, років, бо діти ростуть, у них змінюється світогляд. Сьогодні через відсутність часу приділяється мною менше уваги – це факт. Але я думаю, що я зможу віднайти час і сили для того, щоб виправитися, тому що я обіцяв і дружині, і дітям проводити більше часу.
Що складніше: бути відповідальним депутатом, чи сім'янином?
Я думаю,що не потрібно такі терези ставити, оскільки все ми можемо побачити з часом: який ти політик, що ти зробив і які твої діти. Бо діти – це віддзеркалення твого виховання, того, що ти вклав у людину, яка людина виросла. Чи вона стала людиною, якої потребує суспільство? Що вона може вкласти в це суспільство, в цю країну? Чи вона стала людиною, яка просто проживає свій час?