Головною темою тижня у внутрішньоукраїнській політиці стали численні спроби нарешті сформувати коаліцію та уряд. Здається, через ці події депутати сильно випали із загального порядку країни. Залишається сподіватися, що вони швидко до нього повернуться: як не дивно, відбуваються у ньому речі важливіші, ніж розподіл влади.
Наприклад, окупанти в Криму намагаються заборонити Меджліс, що вже остаточно тхне етнічною чисткою. Але давайте по черзі.
Уряд і парламент
Я не буду обтяжувати вас деталізацією всіх коаліційних торгів. Зупинимося на тому, до чого прийшли.
Коаліція формально сформована з «БПП», «Народного фронту» і «фрілансерів», які приєдналися до них - з мінімальним запасом. На практиці, з огляду на проблеми з відвідуваністю, це означає, що в своїй працездатності парламентська більшість залежить від депутатських груп «Відродження» та «Воля народу».
Все це досить сумно. Оскільки сам спосіб формування коаліції (як формальної, так і реальної) означає, що Банкова змушена була звернутися за допомогою до низки олігархічних груп. Отже, щось було віддано їм на відкуп. Отже, розширюється список «недоторканих» схем і об'єктів, які «дояться» за квотами. Зрозуміло, що альтернативою були перевибори, які загрожують тими ж, тільки злегка погіршеними розкладами, плюс затримка кредитної допомоги від закордонних партнерів. Але все одно сумно.
Втім, тепер є Кабмін. Нагадаємо список:
прем'єр-міністр – Володимир Гройсман;
перший віце-прем'єр-міністр – міністр економічного розвитку і торгівлі – Степан Кубів;
віце-прем'єр-міністр – В'ячеслав Кириленко;
віце-прем'єр-міністр – міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ – Геннадій Зубко;
віце-прем'єр-міністр – Павло Розенко;
віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції – Іванна Климпуш-Цинцадзе;
віце-прем'єр-міністр – Володимир Кістіон;
міністр фінансів – Олександр Данилюк;
міністр оборони – Степан Полторак;
міністр закордонних справ – Павло Клімкін;
міністр юстиції – Павло Петренко;
міністр внутрішніх справ – Арсен Аваков;
міністр інформаційної політики – Юрій Стець;
міністр освіти і науки – Лілія Гриневич;
міністр соціальної політики – Андрій Рева;
міністр екології та природних ресурсів – Остап Семерак;
міністр аграрної політики і продовольства – Тарас Кутовий;
міністр інфраструктури – Володимир Омелян;
міністр молоді та спорту – Ігор Жданов;
міністр з питань окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб – Вадим Черниш;
міністр енергетики та вугільної промисловості – Ігор Насалик;
міністр Кабміну – Олександр Саєнко;
міністр культури – Євген Нищук.
Ті, хто чекали побачити в цьому списку технократів, розчаровані: людей, які сприймалися як такі, стало навіть менше у порівнянні з попереднім складом Кабміну. Володимир Омелян на Мінінфраструктури, Климпуш-Цинцадзе на євроінтеграційного віце-прем'єра – це, звичайно, чудово, але якось замало. «Квотні»? Вони є. Очікувати від такого уряду очищення країни, напевно було б наївно. Втім, протилежну позицію теж займати не варто: на часткове реформування найбільш невтішних сфер державного управління під пильним керівництвом західних партнерів у цих людей має вистачити як ресурсу, так і, подейкують, бажання.
Показово, втім, що на одну з найбільш проблемних сфер – охорони здоров'я – міністра так і не призначили. Взагалі складається враження, що у низці випадків цей уряд підбирали за принципом «ну хоч хто-небудь погодиться?!». Кілька позицій вже не здавалися такими привабливими, як раніше: ризики великі, свободи для маневру мало.
Цікава особистість нового прем'єра. З одного боку, Володимира Гройсмана мало не в очі називали то «правою рукою» Президента, то маріонеткою на цій руці. З іншого - так свого часу говорили про Турчинова щодо Тимошенко. Кількома останніми заявами – першою відмовою від прем'єрства, і гордим «я вам покажу, що таке управління державою!» екс-мер Вінниці немов зробив заявку на самостійність. Подивимося.
Так само як і подивимося на те, який спікер вийде з Андрія Парубія. Мало таких, хто буде сперечатися: задатки у нього є.
Саакашвілі і Ко та відставка Стоянова
Тим часом команда, умовним лідером якої можна вважати одеського губернатора Міхеїла Саакашвілі, продовжує конфлікт з «центром». Основним предметом конфлікту і цього разу стали корупційні підозри. Так, сам Саакашвілі підтримав українсько-швейцарську компанію Risoil у її конфлікті з СБУ і ГПУ (компанію звинувачують в спробах поставок вантажів до окупованого Криму, що в самій компанії спростовують). На думку Саакашвілі, дії силовиків викликані підкупом з боку конкурентів компанії.
А глава Одеської митниці Юлія Марушевська розкритикувала власного шефа, керівника Державної фіскальної служби Романа Насірова. Той-де без будь-якого обговорення призначив її заступником ставленика Геннадія Романенка, афілійованого з минулою «біло-блакитною» владою. Марушевська навіть закликала Гройсмана звільнити Насірова. Виступивши на підтримку Юлії, Саакашвілі заявив, що замість цього Насіров може звільнити саму Марушевську.
Тим часом одеська громадськість відсвяткувала перемогу: призначений замість недавно звільненого Давида Сакварелідзе прокурор Одеської області Микола Стоянов на своєму місці не засидівся і був звільнений. Цього просив у своєму листі до тимчасового керівництва ГПУ Президент України, мотивуючи це тим, що Стоянов повинен підпадати під закон про очищення влади (люстрацію) через його діяльності в роки правління Віктора Януковича. Раніше Стоянова звинувачували в корупції, а також у сумнівному закриттю справи проти його друга, екс-нардепа Ігоря Маркова – людини з кримінальним минулим і просепаратистськими поглядами.
Справа Каська
Триває суд над екс-заступником генпрокурора Віталієм Каськом. Останнього, нагадаємо, звинувачують у незаконній приватизації декількох службових квартир у 2006 і 2010 роках. Порушено в цілому п'ять проваджень. На тижні суд відмовився заарештувати Каська, відпустивши його під особисте зобов'язання. Сам Касько вважає порушені проти нього справи розправою колег за спроби побороти корумповані клани в прокуратурі – зокрема, у рамках гучної справи про «діамантових прокурорів».
Заборона Меджлісу
Окупаційна «прокуратура» Криму ухвалила рішення про припинення діяльності Меджлісу кримськотатарського народу. Меджліс звинувачується «у екстремізмі», розглядається справа про його повну заборону. Цей крок вже викликав гнівну реакцію Ради Європи. Його генсек Торнбйорн Янгланд поширив заяву, згідно з якою РЄ буде вважати такі кроки дискримінацією кримських татар за національною ознакою.
Мер-хабарник Момот
Дивні речі відбуваються у Вишгороді Київської області. СБУ відрапортувала про затримання місцевого мера, представника «Волі народу» Олексія Момота. Спецслужба стверджує, що мер вимагав 1 млн євро від представника будівельної компанії за збереження договору на оренду земельної ділянки, а також за відсутність перешкод під час забудови мікрорайону. Однак мера несподівано підтримала значна кількість городян – як у соцмережах, так і на вулицях. На думку прихильників Момота, справа сфабрикована, а на мера, навпаки, тиснуть через розбіжності з впливовими забудовниками.
Відставка глави ВМС України
Про те, що главу Військово-морських сил України, віце-адмірала Сергія Гайдука хочуть звільнити, чутки ширилися ще тижнів зо два тому. І ось, на цьому тижні вони підтвердилися указом Президента. Офіційне пояснення – недостатній авторитет і системні недоліки у виконанні службових обов'язків. Скандал навколо Гайдука триває вже кілька місяців: окремі офіцери, волонтери та громадські активісти звинувачували його як у саботажі реформи флоту, так і в можливих зв'язках зі спецслужбами РФ, посилаючись на проживання його дочки в окупованому Севастополі і (за їхньою версією) її шлюбі зі співробітником ФСБ.
Ситуація на Донбасі
«Гарячими» точками залишаються околиці Авдіївки і Докучаєвська, де не припиняються обстріли і спроби штурмів. У першому випадку терористів дуже турбує факт вогневого контролю українських військ над Ясинуватською розв'язкою, у другому – те, що контрольоване ними місто знаходиться у півкільці українських сил. Активні спроби вибити українські війська з Авдіївської промзони і висот навколо Докучаєвська поки що призводять лише до серйозних втрат у лавах самих терористів: в обох випадках ЗСУ вдалося зайняти позиції, штурмувати які в рази складніше, ніж утримувати.
Віктор Трегубов, спеціально для «Слово і Діло»