Кілька днів тому в ЗМІ з’явилася інформація, що Президент України ветував закон «Про державну підтримку кінематографії». Подія на перший погляд доволі пересічна, якби не один нюанс. Згаданий закон був направлений на підпис до Президента понад місяць тому – 13 жовтня, а отже строки його підписання чи ветування згідно Конституції України спливли 28 жовтня. Чому ж так відбувається, що Президент порушує норми Конституції?
Конституція 1996 року залишила низку неврегульованих питань. В окремих випадках така ситуація була об'єктивною, адже в процесі написання конституції законодавець не завжди може врахувати ті проблеми, які можуть виникнути в майбутньому. До того ж, сама конституція не повинна бути надто великою та перевантаженою великою кількістю дрібниць, оскільки чим більша за обсягом конституція, тим менш вагомий вплив вона має на суспільну свідомість.
Втім, величезна кількість прогалин і положень Конституції України 1996 року стали також наслідком бажання тодішнього Президента України максимально сконцентрувати владу в своїх руках.
Одним із прикладів є норма частини першої статті 94 Конституції України: Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. І далі в частині другій статті 94 Конституції вказано: у разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.
Не треба бути юристом, щоб зрозуміти: словосполучення «має бути підписаний» означає обов'язок вчинити відповідні дії, не надаючи Президентові жодної іншої альтернативи. Втім, з самого початку прийняття Конституції України Леонід Кучма ігнорував цю норму, підписуючи закони чи застосовуючи вето в терміни, які йому заманеться.
Так, із затримкою на розгляд парламенту подавались закон «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» (через 20 днів після отримання);закон «Про Рахункову палату» (18 днів); закон «Про зупинення спаду сільськогосподарського виробництва та продовольче забезпечення країни у 1997–1998 роках» (21 день).
Не зважали на статтю 94 Конституції України й наступні президенти України.
Тут доречно згадати, що схожа проблема мала місце й із законами, щодо яких Верховна Рада України долала президентське вето. Згідно початкової редакції статті 94 Конституції, Президент був зобов'язаний підписати закон, вето щодо якого було подолано в 10-денний термін.
Втім, Леонід Данилович часто або ж не міг правильно порахувати 10 днів і підписував значно пізніше, або ж … взагалі не підписував закон, вето щодо якого було подолано.
Очевидно, гарант Конституції виходив при цьому з того, що закон йому не подобається. Саме тому, при внесенні змін до Конституції України в 2004 році, редакція статті 94 зазнала змін, передбачивши, що якщо Президент протягом десяти днів не підписує закон, вето щодо якого подолано, то закон невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.
Водночас згадані зміни не торкнулися ситуацій, коли Президент не підписує вперше ухвалений Верховною Радою закон.
Відтак, нинішній Президент має змогу продовжити традицію нехтування Конституції, започатковану Леонідом Кучмою, підтриману Віктором Ющенком та Віктором Януковичем.
P.S. Спочатку я хотів назвати публікацію: «Чому Президент Порошенко чхати хотів на Конституцію?». Втім, трішки охолонувши, побоюючись звинувачень у причетності до плану «Шатун», вирішив змінити назву. Це, звісно ж, жарт, однак для мене питання залишається відкритим: чому Президент відверто ігнорує Конституцію, гарантом дотримання якої він є? За Конституцією...
Олександр Москалюк, спеціально для «Слова і Діла»