Бурхливу дискусію в медійній площині викликала чергова ініціатива очільника Інституту національної пам’яті щодо впорядкування деяких державних свят та вихідних. Директор інституту Володимир В'ятрович розповів деталі підготовленого законопроекту «Про державні свята в Україні».
Суть полягає в наступному: в інституті пропонують скасувати традиційну практику вихідних днів під час святкування Міжнародного жіночого дня 8 березня та Дня міжнародної солідарності трудящих, який досі відзначається 1 та 2 травня. До того ж, пропонується не відзначати вихідним днем День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 9 травня, натомість зробити вихідним День пам’яті та примирення, який вшановують у більшості країн Європи та світу 8 травня.
Ще одна слушна пропозиція від Українського інституту національної пам’яті – скасувати практику перенесення вихідного на понеділок, якщо свято випадає на суботу-неділю (крім Нового року, Різдва та Великодня). Крім того, пропонується додати 2 вихідних дні замість скасованих трьох – 9 березня (День народження видатного поета та художника Тараса Шевченка) та День сім'ї (пропонується відзначати в другу п'ятницю вересня).
Така ініціатива, оприлюднена Володимиром В'ятровичем, уже отримала як прихильників, так і опонентів. Перші наголошують на тому, що українці звикли забагато святкувати й використовують для цього будь-яку нагоду, навіть якщо «свято» є ідеологічно застарілим, має відверті ознаки тоталітаризму. Прихильники таких нововведень наголошують: потрібно відмовитися від радянської спадщини, яка зараз є нічим іншим, як найкращим ідеологічним способом Кремля «зачепитися» за ідею відновлення в новій іпостасі старого СРСР. Адже війна йде не лише за території, але й за спосіб мислення українців.
Противники скасування святкувань наголошують на тезі щодо неприпустимості скасування вихідних днів. Мовляв, українці і так нещасні та знедолені, навіщо ж над ними так знущатися й забирати останню можливість розслабитися на свята. Ще одна теза: українцям начебто потрібні вихідні дні для вирішення суто нагальних практичних потреб. Наприклад, 1-2 травня вже традиційно вважається чи не найбільш сприятливою порою для роботи на присадибних ділянках. В народі травнені свята вже давно називають «картопляними днями». Дійсно, багато хто з громадян у цей період «святкує» з лопатами та іншим реманентом у руках.
Зміни невідворотні?
Відзначення 8 березня, 1, 2 та 9-го травня вихідними днями залишилось Україні в спадок від радянської епохи. В інституті Нацпам’яті пропонують залишити ці державні свята, але відмовитися саме від вихідних днів.
Насправді, цього року державні свята, які одночасно є неробочими днями, дозволяють українцям мати 11 вихідних. Це 1 січня – Новий рік, 7 січня – Різдво Христoве, 8 березня – Міжнародний жіночий день, 16 квітня – Великдень, 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня – День перемоги над нацизмом, 4 червня – Трійця, 28 червня – День Конституції, 24 серпня – День незалежності України, 14 жовтня – День захисника України.
Левова частка всіх вихідних припадає на святкування саме релігійних свят. На другому місці – свята, які залишились у спадок від СРСР. А от справді визначальних дат для становлення незалежної України в календарі всього три. Тож у русі до нової якості української держави варто замислитися над тим, як відмовитися від радянської спадщини, й зосередитися на вшануванні тих дат, які справді є важливими для українців.
Звинувачення в тому, що хтось відбирає в українців вихідні дні є надуманими. Адже фактично пропонується відмовитися лише від 2 вихідних і замість 11 залишити 9.
Ідеологія традицій
Щоправда, в питанні встановлення нових традицій у святкуванні ініціатива Українського інституту національної пам’яті в очах більшості українців виглядатиме передчасною. Так, настроями супротиву вже користуються різноманітні політичні партії, які звикли отримувати дивіденди на популістських закликах щодо збереження прав трудящих. А в Кремлі вже вкотре волають про «жахи оскаженілої хунти» щодо планів «скасувати» так званий «День Перемоги» 9 травня.
Однак варто усвідомити: така дискусія й справді піде на користь українцям. Окрім відмови від тоталітарної спадщини, громадяни України мають самі для себе визначити, які свята для них є важливими та який зміст вони вкладають у відзначення тієї чи іншої дати. Однозначно має стати більше свят, які є символами української незалежності. І не факт, що вони мають отримати статус вихідного дня.
То святкувати чи працювати?
Одне з болючих питань, яке порушено в запропонованих інститутом Нацпам’яті змінах, – бути чи не бути «перенесенню» вихідних днів на понеділок у разі, якщо свято випадає на гарантовані вихідні дні в суботу та неділю.
Наразі чіткої позиції держави в цьому питанні немає. Українці й далі є свідками того, як «ефективно» в останні тижні працює Верховна Рада, коли сесійна зала ледве заповнена на половину. І це при тому, що самі парламентарі разом із Кабміном визначають графік святкувань та вихідних днів. Тож саме парламент може стати на заваді змінам через те, що вже вкотре «дослухатиметься до думки народу», а насправді обере зручну для себе позицію невтручання в такі нагальні для кожного українця питання, як вихідні дні.
Та й кожен українець для себе має визначитися з пріоритетами. Адже якщо ми нація ініціативних громадян, які дбають про нові позитивні зрушення як у власному житті, так і в державі, то культ ефективної праці має стати національною ідеєю як у стінах парламенту, так і в робочому графіку кожного маленького підприємства.
До слова, зараз ситуація виглядає зовсім інакше: саме бізнес, який намагається втриматися, працюватиме й у вихідні дні. А самі свята є нічим іншим, як зручною нагодою для багатьох підприємців стати корисними своїм співвітчизникам у сфері надання різноманітних послуг чи готових продуктів.
Питання «відпочивати чи працювати» є головним у зміні самого стилю життя українців. Так, досі превалює культ «заслуженого відпочинку», адже саме в радянські часи після виснажливої праці держава гарантувала «заслужений» вихідний день. Втім, уже зараз очевидно: нова українська держава тримається не на зусиллях держави, а саме тих громадян, які вміють, хочуть і прагнуть працювати більше та ефективніше. Тож разом зі зміною ідеологічних орієнтирів варто замислитися й над зміною ціннісних. Якщо ми справді плануємо розбудувати нову спільноту й успішну країну.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»