«Повернути Крим та сприяти деескалації конфлікту в Україні» – два основних меседжі нової адміністрації Білого дому, які не надто очікували почути в Кремлі. Дональд Трамп підкреслено змінив риторику: після «загравання» з Росією він відверто звинуватив її керівництво в агресивній зовнішній політиці. І, схоже, потурати подальшим планам «Путіна і Ко» у Вашингтоні не збираються.
Принаймні, так здається на перший погляд. «Крим забрала Росія за адміністрації Обами. Чи не був Обама надто м’яким із Росією?», – написав Дональд Трамп у своєму Twitter. Після таких заяв і натяків з’являються певні очікування більш рішучих дій США щодо вгамування агресивних планів Кремля. Та виглядає так, що чіткої стратегії в поведінці з Росією в новообраного президента США досі немає. Він неначе «застряг» у своїй передвиборчій кампанії й намагається сподобатися якомога більшій кількості американців. Справді, стартові президентські рейтинги Дональда Трампа – одні з найнижчих серед його попередників на цій посаді.
Щоправда, вибудовувати нову стратегію таки доведеться. Однак чи буде вона аж настільки рішучою, як здається на перший погляд? І як довго триватиме новий виток протистояння між Росією та Заходом?
Холодна війна 2.0
Нещодавно американську спільноту шокувала провокативна проекція на одному з будинків у Нью-Йорку, на якій зображений президент Росії Володимир Путін, що обіймає вагітного президента США Дональда Трампа. Інсталяція носить назву «Кохання попри ненависть». Автор перфомансу заклав дещо глибший зміст, аніж здається на перший погляд. «Вагітність» Трампа можна прочитати як своєрідний натяк на появу зовсім нової стратегічної лінії у відносинах між США та Росією. Яким буде цей малюк?
Поки триває період «вагітності», відносини між двома державами можна окреслити коротко – «Холодна війна, версія 2.0». Адже на заяви щодо повернення Криму в Кремлі безапеляційно заявили: «Ми свої території не повертаємо». Як то кажуть, інформаційні «методички» після гучної геополітичної сварки влада Росії наказала переписати протягом однієї ночі. Риторика на всіх телеканалах Росії щодо хороших очікувань від президентства Дональда Трампа змінилася на радикально протилежну. Відтепер американський президент – ворог №1.
Тепер слід очікувати нових загострень у конфліктних точках у всьому світі. Особливо болісно Росія відреагує на пострадянському просторі.
Додатковим свідченням ескалації між США та Росією можуть стати дії останньої щодо збільшення ядерних озброєнь. Так, в американських ЗМІ вже з’явилася інформація із посиланням на розвідку про те, що 14 лютого Росія таємно розгорнула дві батареї нових крилатих ракет на своїй території, порушивши Договір про ліквідацію ракет середньої й меншої дальності 1987 року. Вважається, що саме підписанням цьому договору завершилася холодна війна між СРСР та США, яка тривала понад 40 років.
До слова, раніше експерти наголошували, що саме Договір про ліквідацію ядерних озброєнь мав стати новим етапом геополітичного торгу з боку Росії. Адже всі попередні кроки вже колишнього президента США Барака Обами з приводу прогресу з двосторонньої ліквідації ядерних озброєнь у Кремлі демонстративно ігнорувалися. Натомість нова адміністрація Білого дому вирішила не дотримуватися попередньої стратегії й взагалі взяла тайм-аут у цьому питанні. Цей крок також був неприємним сюрпризом для Путіна та його команди.
Курс Трампа
Одна справа декларувати, інша – робити. Чи насправді існує «курс Трампа»? Оприлюднити нову доктрину зовнішньої політики вже неодноразово закликали президента всі ключові американські think tanks, експерти й політики.
Відомий політолог та колишній радник із національної безпеки президента США Джиммі Картера Збігнєв Бжезінський також не залишився осторонь щодо своєї концепції у формуванні зовнішньополітичної «доктрини Трампа». В спільній статті для видання The New York Times він разом із публіцистом Полом Вассерманом розкритикував відсутність нової притомної стратегії поведінки США в зовнішній політиці, що, безумовно, позначиться на самій національній безпеці держави. «Наразі президент Трамп не оприлюднив жодної вагомої заяви щодо поточної ситуації в світі. Тож нам залишається лише розбиратися в безвідповідальних, неузгоджених і дурних заявах його команди», – зауважили автори.
Бжезінський пропонує Трампу встановити «тріумвірат» замість «біполярності» й залучити до нової стратегії світової безпеки ще одного потужного гравця – Китай. По-перше, визнавши цю східну країну рівним за масштабом гравцем США нейтралізують будь-які можливі союзи між Китаєм та РФ. По-друге, укріпить власні позиції та знешкодить плани Кремля, позбавивши його «бази» для реалізації подальшої стратегії «двополярності» в світі.
Бжезінський як один із найпотужніших геостратегів США, на відміну від позаштатного радника Трампа Генрі Кіссинджера, від самого початку був проти нормалізації відносин із Росією шляхом двосторонніх перемовин. За задумом Бжезінського, США потрібно запропонувати іншу стратегію світової безпеки, яка не виключатиме участі Росії, але ставитиме її в один ряд зі США та Китаєм. До слова, такий підхід – включення третьої сторони – справді є інноваційним у геополітиці. Втім, чи буде він довготривалим – уже інше питання.
Проте перш ніж перейти до реалізації цього плану, Бжезінський радить керівництву США пересвідчитися, що Росія також визнає центральне місце закону в дотриманні міжнародного порядку. Як засіб впливу на Росію, Бжезинський пропонує США застосувати так званий «блокадний метод», тобто будь-яке військове вторгнення Росії до країн Європи спровокує судноплавну блокаду з боку Заходу, що торкнеться двох третин російської морської торгівлі.
Доля пішака?
Схоже, що останні пункти «плану Бжезінського» буде дуже складно виконати. І в цьому контексті для України є дві новини – погана та хороша.
Почнемо з хорошої. Справді, виглядає так, що в новій адміністрації Білого дому таки зрозуміли: поступки агресору спровокують новий виток протистояння й лише збільшать його апетити. Тому вирішувати «українське питання» потрібно, але аж ніяк не на умовах Росії.
Погана ж новина полягає в тому, що Україні в протистоянні з Росією доведеться ще більше стиснути зуби й продовжувати тримати удари по всіх фронтах щонайменше до березня 2018 року – чергових виборів президента Росії. Саме так: у Вашингтоні не збираються «грати за чужими правилами», як це намагалися нав’язати у Кремлі зараз. Для того, щоб підготуватися до «перезавантаження» відносин між двома країнами, доведеться дочекатися принаймні формальної зміни влади в РФ у 2018 році. А до цього – демонструвати непоступливість й принциповість.
Чи зможе Україна в таких умовах вистояти? Звісно, так, якщо відчуватиме подальшу підтримку всіх партнерів. Тоді як у Кремлі розраховують на своєрідний «розкол» у таборі західних партнерів – між США та ЄС. Саме на Мюнхенській конференції з безпеки лідери європейських країн висловлювали свою занепокоєність тим, чи спроможна нинішня система безпеки – військовий блок НАТО – стати запобіжником проти планів Кремля? Ствердна відповідь так і не пролунала, хоча і керівництво Альянсу, і американський віце-президент Майк Пенс запевнили присутніх у розумінні США всіх безпекових викликів й можливостях протидії.
Основним свідченням того, що Україні доведеться стати головним редутом європейської системи безпеки, стала й відмова США долучатися до «нормандського формату» перемовин щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. До цього кроку їх закликали представники Німеччини на Мюнхенській конференції.
Що ж, схоже, Україна сама по собі виявилася «міцним горішком», що стало сюрпризом і для наших ворогів, і для союзників. Залишається сподіватися, що в геополітичних планах країн-лідерів ми не станемо пішаками й розмінною монетою. А запасу міцності вистачить, щоб переконати самих себе й світ у тому, що Україна здатна змінюватися й протистояти всім потенційним загрозам краще за будь-яку державу в світі.
Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»