Попри традиційно нігілістичне ставлення українського суспільства до Конституції, слід відзначити, що її текст написаний на достатньо високому рівні й загалом відповідає рівню найкращих конституцій світу. І це – незважаючи на те, що під час ухвалення Конституції в 1996 році тодішній президент України Леонід Кучма пролобіював низку норм, які мали убезпечити його політичне майбутнє. Втім, окремі точкові зміни все ж сьогодні варто було би внести.
Термін повноважень Президента і Верховної Ради України має бути зменшений до чотирьох років. Нагадаю, що сьогодні глава держави й парламент обираються на п’ять років. Початкова редакція Конституції передбачала, що вибори законодавчого органу відбуватимуться раз на чотири роки. Втім, у 2004 році відповідна норма Основного Закону була змінена. Необхідність зменшення терміну повноважень Президента й Верховної Ради пояснюється дуже просто. В умовах соціальних потрясінь настрої суспільства змінюються достатньо швидко. Як наслідок, у кінці терміну повноважень вищі органи влади фактично втрачають легітимність через вкрай низьку підтримку. З іншого боку, занадто часті вибори збільшують рівень популізму кандидатів, що теж ні до чого хорошого не призводить. Пошук балансу між легітимністю глави держави та парламенту з одного боку й недопущення популізму – з іншого можливе якраз за умови проведення виборів не частіше й не рідше, ніж раз на чотири роки.
Традиційною проблемою українського парламентаризму є низька відвідуваність пленарних засідань. Україна не перша й не остання держава, яка з цим стикається. Один зі способів вирішення ситуації – внесення до Конституції норми, за якою повноваження народного депутата припинялися б у випадку відсутності без поважної причини на двох пленарних засіданнях протягом сесії. До речі, аналогічні норми сьогодні існують у конституціях Португалії й Туреччини.
Скільки часу вже говорять про необхідність скасування депутатської недоторканності, а віз і нині там. Хоча, як на мене, її скасовувати й не потрібно. Адже депутатська недоторканність повністю відсутня лише в екзотичних країнах типу Намібії, і ці країни навряд чи можуть розглядатися як взірець демократії. Проти скасування депутатської недоторканності, до речі, виступила й Венеціанська комісія. Втім, обмежити імунітет обранців варто. Для цього в тексті Конституції треба передбачити наступну норму: «народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, крім випадків порушення громадського порядку. Депутат не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України, за винятком затримання на місці вчинення злочину або адміністративного правопорушення». Схожі варіанти регулювання депутатського імунітету наявні в Конституціях більшості країн світу.
У межах Конституції варто передбачити, що вибори до парламенту мають відбуватися за пропорційною виборчою системою з відкритими списками. Така норма, до речі, існує в Конституції Португалії. До того ж, саме такий підхід до внесенння змін до Конституції України свого часу пропонувала Венеціанська комісія. Мета цієї зміни – хоча б частково вплинути на покращення політичної системи суспільства, що забезпечило би створення необхідних соціальних ліфтів у політичній сфері.
При прийнятті змін до Конституції України в 1996 році Леонід Кучма зробив усе можливе, щоб процедура імпічменту до нього ніколи не могла бути застосована. Не даремно на останньому етапі цієї процедури депутати, відповідно до Основного Закону, мають проголосувати трьома чвертями конституційного складу. Такої норми я не зустрічав у жодній конституції світу. Навіть конституція РФ передбачає, що для усунення з посади президента необхідні дві третини голосів. До речі, саме норма статті 111 Конституції України якоюсь мірою вплинула на те, що парламент так і не розпочав процедуру імпічменту – так як це мало бути в 2014 році. Відтак, сьогодні треба передбачити, що для імпічменту Президента Верховна Рада має проголосувати за це рішення двома третинами голосів.
Конституції південноамериканських держав часто передбачають заборону для президента залишати країну на тривалий час без згоди парламенту. В протилежному випадку повноваження глави держави припиняються. Вам це нічого не нагадує? Аналогія явно напрошується. Тому, щоб у майбутньому унеможливити ситуації, подібні до тієї, що мала місце з Януковичем, варто передбачити, що без згоди парламенту президент не може полишати країну більше, ніж на 7 днів. Якщо ж це все-таки сталося, це має стати підставою для дострокового припинення повноважень глави держави внаслідок його самоусунення від виконання повноважень.
Одним із брутальних способів порушення Конституції України абсолютно всіма президентами було те, що, всупереч нормі статті 94, яка вимагає, щоб президент протягом 15 днів або підписав і оприлюднив законопроект, або застосував до нього вето, низка проектів законів підписувалася значно пізніше встановленого строку, або й узагалі «губилися» в Адміністрації президента. Щоб такого більше не повторювалося, в Конституції варто передбачити альтернативний варіант. Наприклад, якщо протягом 15 днів президент не вживає заходів, які за Конституцією зобов’язаний вжити, повноваження щодо оприлюднення закону переходять до голови Верховної Ради України. За відсутності спікера парламенту такі функції може виконувати його заступник.
P. S. Втім, ці пропозиції, швидша за все, так і залишаться лише пропозиціями. Адже кому потрібна Конституція, яка створює додаткові перепони для свавілля депутатів і президента?
Олександр Москалюк, спеціально для «Слова і Діла»