Сьогодні, 6 серпня, у всьому світі відзначають професійне свято працівники залізниці – мережі транспортних артерій, без яких неможливо уявити ані наше з вами повсякденне життя, ані розвиток економіки. В Україні день залізничника відзначається 4 листопада, але й дата 6 серпня також вважається святковою.
Річ у тім, що початково день залізничника на території Російської Імперії, до якої входила більша частина України, відзначався саме 6 серпня, оскільки за старим стилем на цей день припадав день народження імператора Миколи I, котрий почав будівництво залізниць у країні. Проте в 1993 році святкову дату вирішили перенести на 4 листопада, адже цього дня у 1961 році територією сучасної України проїхав перший потяг (його шлях пройшов через Львів). І тепер у українських залізничників професійне свято двічі на рік. «Слово і Діло» вирішило не чекати офіційної дати й розповісти про те, що відбувається на українській залізниці сьогодні і як політики дотримуються обіцянок розвивати залізничну інфраструктуру країни.
У січні цього року, буквально за кілька днів після того, як «Укрзалізниця» була виведена з підпорядкування Міністерства інфраструктури, прем’єр-міністр Володимир Гройсман, який після цього став безпосереднім начальником глав УЗ Войцеха Бальчуна, урочисто пообіцяв, що «зробить усе, щоб «Укрзалізниця» була успішною». Хоча, на нашу думку, це є обов’язком будь-якого керівника, «Слово і Діло» все ж зареєструвало цю заяву як обіцянку. Хто ще обіцяв працювати на те, що «Укрзалізниця» стала не просто перевізником-монополістом, але і змогла зрівнятися за всіма можливими показниками із залізницями Європи – в огляді «Слова і Діла».
На жаль, розділити оптимізм Гройсмана вкрай складно. Попри те, що сервіс на залізниці потроху покращується, на жаль, невиконаних обіцянок щодо неї у політиків поки що значно більше, ніж виконаних. Наприклад, народний депутат Ярослав Дубневич, який дуже яскраво розповідав на телеканалах про можливості «Укрзалізниці» й те, як вона може зрівнятися за економічною ефективністю з Deutsche Bahn, із січня так і не спромігся зареєструвати в Раді новий законопроект про залізничний транспорт. А його колега по парламенту Олександр Вілкул, що позиціонував себе як борця за справедливість, так і не ініціював ТСК із перевірки роботи підприємства, хоча пообіцяв це зробити ще в жовтні 2016 року.
Ще один парламентський популіст, Олег Ляшко, в лютому минулого року переконував, що фракція «Радикальної партії» буде боротися за те, щоб ціни на пасажирські квитки і вантажні перевезення не росли. Але вже 30 квітня 2016 року набув чинності наказ Мінінфраструктури про 15-відсоткове підвищення тарифів на залізничні вантажоперевезення, а РПЛ так і не зареєструвала обіцяного лідером партії законопроекту.
Ще дві обіцянки провалив міністр інфраструктури Володимир Омелян (ще тоді, коли УЗ підпорядковувалась його відомству). У жовтня минулого року він пообіцяв до Нового року відремонтувати близько 100 пасажирських вагонів і домогтися, щоб усі квитки й оголошення на залізниці дублювалися англійською мовою. На жаль, ні першого, ні другого Омелян зробити не зміг.
Поки що протиставити їм українські політики можуть лише дві виконані обіцянки: Петра Порошенка про те, що «Уралізниця» не буде продана, й Володимира Гройсмана – щодо презентації програми розвитку ПАТ. Не будемо зупинятися на них детально, зазначимо лише, що у жовтні 2015 року УЗ була реорганізована, але засновником нового підприємства став Кабмін, а програму розвитку залізниці в липні 2016 року представив її голова Войцех Бальчун.
Тепер до обіцянок, що ще можуть бути виконані. Так, уже цього року чекають на реалізацію наміри Гройсмана відремонтувати 14 тис. вагонів УЗ та закупити понад 8 тис. нових вагонів. При цьому обіцянка Омеляна щодо тих самих вагонів звучить значно скромніше – він обіцяє капітально відремонтувати лише 200 штук. Цю обіцянку міністр дав ще в жовтні 2016 року, як і обіцянку затвердити нові стандарти санітарних норм для пасажирських вагонів (жодного пір’я й фіранок!). От тільки вплинути на їх реалізацію напряму він навряд чи зможе. Хіба що продовжуватиме показові поїздки в плацкарті, тим самим стимулюючи керівництво до дій: а раптом наступного разу міністр захоче прокататися електричкою Київ-Яготин? Хоча це навряд чи, і в адміністрації УЗ добре це знають.
Також поки що в процесі перебуває обіцянка нардепа Дмитра Добродомова про подачу законопроекту щодо подолання корупційної складової на «Укрзалізниці», яку він дав у лютому цього року.
Ну і звісно, ми всі дуже чекаємо, коли УЗ отримає обіцяні міністром Омеляном конфісковані кошти Януковича і за них оновить свій рухомий склад.
Словом, роботи попереду дуже багато і поки що святкувати українським політикам у день залізничника особливо нічого. Наразі це свято виключно для тих людей, які продовжують забезпечувати безперебійну роботу головного транспортного підприємства країни попри низькі зарплати, складні умови праці й високу відповідальність – тобто для простих залізничників.
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»