Цього тижня виповнюється три роки з моменту початку подій під Іловайськом. Як відомо, в серпні 2014 року українські війська спробували взяти це місто для того, щоб завершити блокаду Донецька. Однак операція закінчилася катастрофою: внаслідок вторгнення регулярних частин російської армії українські підрозділи під Іловайськом потрапили в оточення. 14 серпня Генпрокуратура оприлюднила результати розслідування причин Іловайської трагедії, в яких встановила, що вона сталася саме через вторгнення ЗС РФ. Однак існує ще низка серйозних причин, які зумовили провал української армії.
Українські частини зайшли до Іловайська 18 серпня 2014 року, про що повідомив у себе на Facebook командир добровольчого батальйону «Донбас» (тоді ще не народний депутат) Семен Семенченко: «Ударні частини батальйону «Донбас», змітаючи блокпости терористів, увійшли в місто з декількох напрямків і до 19:00 (18 серпня) взяли під контроль східну частину».
Крім батальйону «Донбас», в районі Іловайська діяли 14 підрозділів ЗСУ і 6 підрозділів МВС, у тому числі добровільні батальйони «Дніпро», «Світязь», «Миротворець», «Херсон» та «Івано-Франківськ». Загальна чисельність українських угруповань під Іловайськом становила близько 1000 осіб. Взяття цього міста, за задумом українського командування, забезпечувало повну блокаду Донецька. Проте українські частини так і не змогли взяти Іловайськ, а за якийсь тиждень, у результаті вторгнення частин російської регулярної армії, українські підрозділи в районі Іловайська самі опинилися в оточенні.
Існує кілька версій розвитку подій трирічної давнини. Одну з них напередодні своєї відставки у жовтні 2014 року (якраз по слідах іловайських подій) розповів екс-міністр оборони Валерій Гелетей. За його словами, шість батальйонно-тактичних груп російської армії чисельністю близько 6,5 тис. осіб почали наступ 25 серпня. Удару було завдано за трьома напрямками: в районі Луганська, в районі Саур-Могили і на півдні Донецької області з подальшим просуванням до Іловайська.
Ще одну версію виклав Генштаб у серпні 2015 року, випустивши відповідний звіт. Згідно з цим документом, в ніч на 25 серпня Росія ввела на територію України вісім батальйонно-тактичних груп чисельністю до 4000 осіб.
Нарешті, 14 серпня поточного року Генпрокуратура оприлюднила результати розслідування Іловайської трагедії, з яких випливає, що вторгнення відбулося в ніч з 23 на 24 серпня 2014 року: «Сили вторгнення ЗС РФ складалися з дев'яти батальйонно-тактичних груп: 3500 осіб особового складу; до 60 танків; до 320 БМД (БМП); до 60 гармат; до 45 мінометів; 5 ПТРК».
При цьому, за даними ГПУ, уздовж східного кордону з Україною Росія тримала не менш ніж 45,1 тисяч військовослужбовців; до 160 танків; 1360 БМП (БТР), 350 одиниць артилерії; 130 одиниць реактивних систем залпового вогню; 192 бойових літаки; 137 вертольотів. «З огляду на реальну загрозу вторгнення, Збройні Сили України фактично не мали достатньо сил для збільшення контингенту військ на Донецькому напрямку і одночасного забезпечення оборони інших ділянок державного кордону», – зазначають у Генпрокуратурі.
Коли українські частини потрапили в оточення, була поставлена задача зберегти життя і здоров'я наших бійців. Для цього керівництво сил АТО встановило контакт з російською стороною. За інформацією ГПУ, начальник Генштабу ЗСУ Віктор Муженко провів 12 телефонних переговорів на цю тему, а додатковою гарантією виходу українських підрозділів з «котла» служили захоплені в полон російські десантники.
Є ще одна версія цих подій, викладена російським блогером Анатолієм Несміяном (el-murid). За його словами, введення російських військ готувалося ще в липні 2014 року для того, щоб вже на тому етапі забезпечити укладення Мінських домовленостей, за допомогою яких «нав'язати перемир'я на умовах Москви» і домогтися «розміну Донбасу на Крим». Причому «спусковим гачком», за версією Несміяна, служив прорив бандформування Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) зі Слов'янська 5 липня 2014 року, який не входив у плани Кремля. «...У Стрєлкова була категорична заборона на вихід зі Слов'янська – він повинен був красиво померти разом з ополченням, а до Донецька мали зайти «люди, що займаються військовими питаннями», і поставити Києву ультиматум», – пояснює el-murid.
За версією російського блогера, в Москві були й противники введення військ: «Їхня ідея полягала в тому, що Київ повинен взяти під контроль кордон». Анатолій Несміян стверджує, що представники саме цієї «партії» організували провокацію зі знищенням малазійського Боїнга 17 липня 2014 року, забезпечивши перекидання на Донбас російського «Бука». Трагедія МН-17 привернула увагу всього світу і не дозволила ввести російські війська на Донбас уже в липні, надавши ЗСУ час для проведення наступальних операцій.
Водночас обидві «партії» нібито мали завдання знищення «ідейного ополчення» чи за допомогою ЗСУ, чи руками російських «відпускників». У підсумку перемогла «партія вторгнення», яка й урятувала бойовиків від повного військового розгрому.
Підсумок всіх цих версій один: 29 серпня 2014 року, попри всі домовленості, російська армія розстріляла українських військовослужбовців, що виходили з «котла». В результаті 366 українських бійців загинули, а 429 отримали різні поранення. «Єдиним фактором, який перебуває в безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з Іловайською трагедією, є військова агресія Збройних Сил Російської Федерації у вигляді прямого вторгнення на територію України...», – роблять висновок у Генпрокуратурі.
Факт військового вторгнення РФ на територію України не залишає жодних сумнівів, однак існують і внутрішні причини, які призвели до поразки під Іловайськом. У звіті 2015 року Генштаб, серед іншого, визнав, що керівництво штабу АТО не очікувало, що Російська Федерація «скоїть акт вторгнення регулярних збройних сил на територію України з порушенням міжнародних гуманітарних норм і без оголошення війни». Тим часом грізні ознаки того, що Росія не залишиться осторонь, були присутні вже в липні 2014 року, коли російська артилерія безкарно обстрілювала «з нуля» українські бригади, що просувалися уздовж кордону в Луганській і Донецькій області для того, щоб його перекрити.
Найбільш відомим прикладом цих обстрілів стала атака поблизу Зеленопілля 11 липня 2014 року, через що, за офіційними даними Міноборони, загинули 19 українських бійців і 93 отримали поранення. Дії російської армії призвели до того, що відразу п'ять українських бригад потрапили до так званого «Південного котла» у вузькому просторі від Савур-Могили до Ізвариного. З одного боку «котла» були бандформування «ДНР» і «ЛНР», які поступалися за чисельністю оточеним частинам ЗСУ, а з іншого боку – державний кордон, звідки велися артилерійські обстріли, які заподіяли українським бригадам найбільшої шкоди. Відомо про те, що з «Південного котла» вийшли 1000 українських військовослужбовців, хоча загальна чисельність бригад, які зайшли в «кишку», була майже в 4 рази більшою.
Зовсім не виключено, що саме цих формувань і не вистачило для того, щоб відбити російський наступ на Іловайськ. Той факт, що діра на фронті дійсно була, підтверджує і лідер партії «Братство» Дмитро Корчинський (представники «Братства» воювали в складі добробатів). Зокрема, 17 серпня 2014 року Корчинський повідомив у себе на Facebook про обстріл позицій української армії в районі Старобешевого. «Старобешеве – це глибокий тил наших військ, які оперують на південь і південний схід від Донецька. Цей удар підтверджує наші спостереження, що цей район контролюється нашими військами погано. Можливий москальський контрнаступ з боку Іловайська або прорив від Донецька», – написав Корчинський. Це було за день до початку нашого наступу на Іловайськ.
Наведені факти свідчать про те, що і українські посадові особи мають понести частину відповідальності за катастрофу під Іловайськом. Одну з причин назвав сам Генштаб – російський фактор у військових планах абсолютно не враховувався.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»