«Найманцями від медіа» назвав міністр внутрішніх справ України тих, хто констатує високий рівень злочинності в країні й критикує якість роботи поліції. Ну хоч якихось найманців Арсен Аваков уміє швидко виявляти і таврувати ганьбою у Facebook. А ось по найманцях, які вбили журналіста Павла Шеремета минулого року, підірвали нещодавно на Бессарабці в Києві авто «ворога Кадирова» Тимура Махаурі або авто військового розвідника Максима Шаповала (також у Києві, в червні) міністру сказати нічого. Зате ми багато скажемо про це трохи пізніше.
Хоча ні, щодо Шеремета є офіційні новини: слідство засекречене, але головний секрет розкрив нардеп і радник міністра Антон Геращенко: «у слідства, на жаль, немає підозрюваних, на яких можна було б з упевненістю подавати до суду як на людей, які це зробили ». Шкода тільки, що пан нетаємний радник не знає, що на вбивць до суду не подають (як у цивільних чи господарських справах), а до суду притягують. Але це дрібниці.
#Зрада_зрадонька
Відповідно до бравого звіту Арсена Авакова в Facebook за перше півріччя 2017 року, він – найкращий міністр внутрішніх справ не тільки за всю історію України, а й на всій планеті! Відомий кримінальний журналіст Гліб Плескач написав із цього приводу: «Вище розкриття злочинів було тільки за часів СРСР. А таке падіння злочинності, як у Авакова, за півроку досягалося введенням дивізій НКВС у «складний» регіон ». Ось ми всі не помітили, а зниження рівня злочинності, запевняє міністр, становить від 10% до 22% (за різними групах злочинів), а розкрито злочинів нібито на 20,5% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Але і це ще не все! Аваков рапортує в Facebook: «у сфері особливо тяжких злочинів проти життя і здоров'я людей рівень розкриття злочинів становить від 87% по умисних вбивствах до 93% – завдання тяжких тілесних злочинів».
Європа з Америкою і поруч не валялася з нашою розкриваністю! Ну що тут скажеш? Не можу не погодитися з оцінкою мого колеги Плескача: «25 років новітньої історії України не знали такого фантастичного падіння рівня злочинності, як в Фейсбуці Авакова. У найкращі в криміногенному плані роки падіння з тих чи інших видів злочинів досягало 3-5%, і давалося це кваліфікованою, системною роботою всього кримінального блоку МВС за паралельного зростання рівня життя в країні. Методично-забійно працював УБОЗ, перемелюючи оргзлочинність, паралельно «відпрацьовуючи» потенційних «клієнтів», що утримувало специфічний контингент від радикального скочування в протиправну діяльність, змушуючи худо-бідно дотримуватися рамок законів. А які є фактори, що стримують зростання злочинності зараз? Їх міністр не називає...». Ще один журналіст, Ярослав Берендаков, довго й наполегливо вимагав від одеської поліції інформацію про розкриття і, отримавши, нарешті, відповіді, прийшов до невтішних висновків: розкриваність злочинів у Одесі минулого року склала всього лише 3,8%! Ще рік тому ця цифра дорівнювала 5,88%, два роки тому – 6,84%. Ось реальні, нефейсбучні показники. «# Зрада_зрадонька», сказав би нам Аваков (це фраза зі звіту міністра у Facebook), а його спікер Шевченко може назвати це «клікушеством» (це його лексика в Facebook на адресу критиків МВС), але факт залишається фактом.
Чужі тут не ходять
8 вересня, близько 18:00 у центрі Києва (біля Бессарабського ринку) стався потужний вибух: у повітря злетіла Toyota Camry. З трьох людей, що перебували в ній, загинув лише водій – громадянин Грузії Алі Тіма (Тимур Махаурі). Чи воював він із російськими найманцями в АТО у складі чеченського батальйону імені Шейха Мансура, або тільки підтримував добрі стосунки з бійцями – це не настільки важливо зараз. Хоча дивує, що інформація з різних правоохоронних органів дуже сильно відрізняється. Наприклад, СБУ його ледь не героїзує, перераховуючи заслуги у війні з росіянами в Дагестані, Грузії, в Україні. Важливим є те, що він був об'єктом полювання російських спецслужб і нібито навіть особистим ворогом чеченського диктатора Рамзана Кадирова. Щоправда, речник МВС Артем Шевченко зарахував його не до лику святих борців із Росією, а до кримінальної спільноти, назвавши «особою, досить відомою у кримінальних колах, яка мало стійкі зв'язки з різного роду чеченськими колами». Британська газета «Ґардіан» повідомляла, що Тіма-Махаурі підозрюється у вбивствах кількох чеченських емігрантів у Туреччині, в тому числі у розстрілі майже рік тому Абдулвахіда Едільгеріева у Стамбулі (а ось він якраз воював на сході України з сепаратистами, а також і в Сирії – з урядово-російськими військами). Примітно також, що в січні 2017 року Махаурі був затриманий у Києві за незаконне носіння зброї. Через місяць Печерський суд Києва затвердив угоду про визнання провини з прокурором, за якою Махаурі засуджувався до 5 років позбавлення волі з відстрочкою виконання покарання на 3 роки. Як би там не було, усунення Махаурі «стане важливим уроком для інших», стверджується в спеціальній доповіді віце-президента департаменту тактичного аналізу приватної американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor Скотта Стюарта. Але чи обов'язково бути досвідченим розвідником-аналітиком, щоб розуміти це?
Ще один діяч, котрий впав у немилість у Росії – екс-депутат нижньої палати тамтешнього парламенту Денис Вороненков – був убитий так само демонстративно, в центрі Києва (під готелем «Прем'єр-палас» за кілька десятків метрів від тієї ж Бессарабки) 23 березня цього року. Він, що голосував свого часу за анексію АР Крим Росією, давав нібито важливі свідчення проти Януковича в цій справі. Хоча голосування Держдуми відбувалося в прямому ефірі. Навряд чи в Москві боялися, що Вороненков щось зайве бовкне у Києві. Для Кремля він був зрадником, але небезпечним не своїми знаннями, а тим, що за його прикладом могли вчинити й інші. Але після безперешкодного усунення Вороненкова в центрі столиці країни, що дала йому притулок, навряд чи хтось іще захоче змінити «політику партії» та тікати з Росії під настільки «надійний» захист. Особливим цинізмом було не тільки нахабно розстріляти колишнього депутата Державної думи серед білого дня в центрі Києва, а і найняти для цього колишнього бійця української Нацгвардії. Так і хочеться запитати: хто, звідки й навіщо таких «знімає в Національну гвардію»? Але замість відповіді на це запитання у нас є заява генпрокурора Юрія Луценка про те, що... «справа практично закрита». А чому ж не розкрита? Юрій Віталійович просто не вивчив поки термінологію, чи ж це була не обмовка? Так, виконавця спіймали одразу, а ім'я замовника (з доказами!) буде озвучене в суді?
Лише одна осічка сталася 1 червня, коли чеченця Адама Осмаєва намагався вбити Артур Денісултанов-Курмакаєв (громадянин Росії, уродженець Чечні). Опальному одноплемінникові він представився французьким журналістом і домовився про інтерв'ю. На заваді вбивству стала... ні, не українська спецслужба, а дружина Осмаєва – Аміна Окуева, яка поранила кілера. Але тут до всіх фігурантів інциденту є багато запитань, тому вдаватися в подробиці немає потреби, суть проста: Україна – вкрай небезпечне місце для ворогів Путіна і навіть ворогів «усього лише» Рамзана Кадирова. За 2 дні – день народження російського лідера і хтозна, чию голову піднесуть йому в подарунок колишні колеги по спецслужбі? У числі таких «подарунків» була свого часу, мабуть, остання справжня журналістка Росії Анна Політковська.
Вибухи авто й аварія на гідроциклі
Гучним у всіх сенсах було вбивство в центрі Києва опального білорусько-російського журналіста Павла Шеремета, співмешканця власниці «Української правди» Олени Притули. 20 липня минулого року була підірвана професійно замінована машина Притули, якою користувався Павло. «Хто вбив Павла?», – футболки з таким написом люблять носити ті, хто називають себе друзями і найближчими колегами Павла, але вони не дуже люблять писати про розслідування цієї справи. Не так давно журналісти-розслідувачі оприлюднили факти стеження за Шереметом співробітників СБУ. Як вони могли «прошляпити» роботу підривників? А може навіть... Ось якраз щоб уникнути непотрібних запитань «найманців від медіа», слідство вирішили взагалі засекретити. Міністр Аваков заявив тоді, що суд ухвалив таке рішення на прохання слідчих: «Слідство не може проходити під відеокамерами і постійним наглядом вільних фрілансерів-журналістів. Слідство – це процес, який передбачає певну закритість для забезпечення результату й ефективності». До слідства, як ми пам'ятаємо, залучались американські фахівці. Поїхали ні з чим. На презентації доповіді Комітету захисту журналістів про хід розслідування вбивства Павла Шеремета напередодні річниці вбивства президент України Петро Порошенко пообіцяв «із радістю прийняти» експерта з ФБР або Скотленд-Ярду (якщо це буде погоджено з родичами вбитого журналіста). А незадовго до цього генпрокурор заявив про відсутність серйозного прогресу в розслідуванні. Те ж саме заявила й Моніторингова місія ООН із прав людини в Україні. Цю справу часто порівнюють із вбивством Георгія Гонгадзе 17 років тому. І не тільки тому, що обидва загиблих були де-факто цивільними чоловіками Притули, але і в плані перспектив розкриття злочину та покарання його замовників. Так ось другому президентові України Леоніду Кучмі генпрокурор Юрій Луценко сьогодні радісно тисне руку. А все той же Луценко, але ще як співорганізатор акції «Україна без Кучми», прямо називав Леоніда Даниловича замовником убивства (і про це ж заявляє безпосередній виконавець Олексій Пукач).
Без епітетів і оцінок (вони тут зайві) згадаємо про ще один професійно виконаний підрив машини в Києві. 27 червня таким чином загинув уже не журналіст або опальний чеченець, а командир підрозділу Головного управління розвідки Міноборони України Максим Шаповал. Еліта військової спецслужби воюючої країни гине в глибокому тилу – у столиці України. Інших версій ніхто й не озвучував – це однозначно дзвінкий ляпас українським спецслужбам від ворожих російських. Ну може хоч розкриття цього зухвалого виклику стане справою честі для колег загиблого? Втім, ми можемо й не дізнатися всіх подробиць, але в даному випадку це буде виправдано: ГУР – це не «Українська правда», а дуже закрита структура. Ще одна суттєва втрата наших спецслужб: 31 березня в Маріуполі підірвали джип начальника управління військової контррозвідки СБУ Донецької області, полковника Олександра Хараберюша. Українські військові журналісти розповідають про нього із захопленням, а проросійські видання говорять про неоднозначну репутацію загиблого. У будь-якому випадку, його усунення було таким же зухвалим, як і вбивство Шаповала. А ось версій того, що сталося – тьма, проте жодних офіційних коментарів немає досі. Також нам тільки й залишається задовольнятися версіями щодо причин дивної загибелі трохи більше року тому (18 вересня) в Києві заступника глави АП Андрія Таранова, який курирував спецслужби та не раз бував у АТО. Ми навіть не знаємо, яку високу посаду він повинен був отримати наступного дня, вийшовши з відпустки. Можливо, звісно, аварія його гідроцикла біля Гаванського мосту і була випадковістю, але з огляду на його положення та послужний список у це віриться заледве.
Депутатська доторканність
З останніх резонансних убивств – розстріл 28 вересня з автомата депутата міської ради Черкас, голови обласної організації УКРОПу Михайла Бінусова (у нього влучили 20 куль!). Незадовго до цього він був призначений в. о. глави департаменту ЖКГ Черкаської міськради. Тут у версіях губитися не доводиться: Бінусов не тільки декларував, але й уже почав було ламати корупційні схеми у сфері житлово-комунального господарства міста, в якому крутилися сотні мільйонів гривень! Бінусов був убитий майже одразу після ефіру на телеканалі, де він докладно розповідав про корупційні схеми в ЖКГ Черкас. Міський голова Анатолій Бондаренко заявив, що загиблий депутат знав про підготовку замаху на його життя. Мер також заявив майже відразу після розстрілу Бінусова: «Хочу, щоб Олександр Яценко (попередній глава департаменту ЖКГ – ред.), який зараз утік на лікарняний, прийшов і повідомив, скільки він договорів підписав, що він робив і скільки коштів украв у громади». У місті добре відомо, що більшість керівників місцевих підприємств були тісно пов'язані з попереднім главою міста Сергієм Одаричем, близьким соратником Михайла Бродського. За бажання слідству тут є де розвернутися. Відбити їм це бажання може, щоправда, «неправильна» партійність убієнного.
Увечері 24 вересня невідомі напали на будинок голови правління «Київобленерго» Івана Полив'яного в селі Білогородка Києво-Святошинського району та до смерті побили його. Постраждала і дружина топ-менеджера. Поліція запевняє, що ціллю нападників був банальний грабіж – адже зазіхнули ж вони на 15 тисяч гривень, які перебували на видному місці. Але чомусь не взяли понад 20 тисяч, що були в халаті покійного (гроші виявили вже в морзі). А інших цінностей у будинку і геть не взяли. На 4-му році війни з Росією компанія, яку очолював покійний, як і раніше належала російському бізнесу і була предметом розбірок між гравцями енергетичного бізнесу, заявляють компетентні джерела. А про стратегічну важливість об'єкта та розміри фінансових потоків через компанію можна легко судити й не будучи експертом. Але ж ні, нас хочуть змусити повірити в «битовуху».
І зовсім коротко ще про кілька вбивств: 26 травня 2016 року в результаті жорстокого побиття помер громадський активіст, голова фракції «Народний контроль» у Кременецькій міській раді Віталій Ващенко. Про особи злочинців досі нічого не відомо. Версію пограбування і в цьому випадку поліція не виключає, хоча у потерпілого залишилися при собі цінні речі і гроші. 12 липня 2017 року невідомі напали на депутата Миргородської міської ради від ВО «Свобода» Олега Супруненка. 7 серпня він помер у реанімації, не приходячи до тями. Підозри впали на депутата цієї ж ради від «Радикальної партії» Хачатура Хачатряна. Конкретний підозрюваний у гучній справі – дуже рідкісний випадок. До речі, на початку судового процесу «радикальний» депутат звернувся до суду з вимогою надати йому перекладача, оскільки він, виявляється, не розуміє української, а суддя відмовилася вести засідання російською мовою.
Слідство ведуть: абихто і абияк
І знову про якість роботи правоохоронців. Дозволю собі ще раз процитувати колегу Гліба Плескача, який коментує звіт міністра: «Озвучені Аваковим цифри характерні для практики правоохоронних структур найрозвиненіших держав – Євросоюзу й Північної Америки. У тоталітарних державах цей показник – розкриття умисних вбивств і тяжких тілесних злочинів – як правило, наближається до 100%. У СРСР розкриваність убивств в Україні (УРСР) із року в рік становила 97-98%; за розкриття вбивств партія запитувала суворо. Але в державах із ринковою (квазіринковою) економікою вбивств узагалі та вбивств кваліфікованих, тобто замовних, – незрівнянно більше на 100 тис. жителів, ніж у державах із тоталітарним устроєм. І саме цей показник (кількість розкритих убивств і окремо – кількість розкритих умисних убивств) є ключовим для характеристики та діагностики кваліфікації правоохоронних органів». Подібної статистики у бравурних звітах міністра немає взагалі, як і про зниклих безвісти (а в цьому показнику легко «ховати» замовні вбивства).
Але заради справедливості треба відзначити, що біда не тільки з «реформами» в правоохоронних органах (особливо МВС), а й законодавці системно позбавляють слідчих інструментів і можливостей для роботи. Легендарний слідчий-«важняк» ГПУ Галина Климович напередодні написала у себе в Facebook: «У зв'язку з останніми змінами в КПК, пропоную ліквідувати досудове слідство як таке. Слідчий за новим КПК давно перетворений на статиста, а утримувати за бюджетні кошти цілу армію безправних і залежних від прокурора й суду статистів – невиправдана розкіш і дикість. Неможливо, бовдури, за шість місяців розслідувати (розкрити) злочин, скоєний в умовах неочевидності, особливо, коли є загибель багатьох людей!!! Не потрібно створювати ДБР (Державне бюро розслідувань – ред.), якщо у позбавленого процесуальної самостійності органу досудового слідства скоро залишиться тільки одна функція – внесення відомостей до ЄРДР!».
Але один факт усе ж не може не тішити: поліція навчилася попереджати моторошні замахи на життя народних депутатів – Антона Геращенка й Олексія Гончаренка.
Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»