Відставка глави Національного банку Валерії Гонтаревої – тема настільки легендарна, що політики, здавалося б, уже мали би втомитися давати обіцянки з цього приводу. Але це не так. Особистість такого масштабу вже сама по собі привертає чимало уваги, а якщо мова йде про неналежне виконання нею службових обов’язків – то це бездонне джерело приводів для висловлення публічних претензій. І байдуже, що глава НБУ вже півроку як не виконує обов’язки головного банкіра, перебуваючи в неоплачуваній відпустці, а питання її звільнення – це суща формальність, якої буде дотримано, як тільки президент остаточно визначиться з новим главою Нацбанку.
До речі, його прізвище пошепки вже називалося: найбільш імовірним претендентом на цю посаду донедавна вважався заступник Гонтаревої, а нині – виконувач обов’язків голови НБУ Яків Смолій. Проте нещодавно журналісти з’ясували, що він нібито має стосунок до здачі нерухомості в оренду комерційним банкам. А це вже неприхований конфлікт інтересів. Тож поки що прогнози щодо кандидатури й часу призначення нового головного банкіра країни робити не бачимо сенсу.
Офіційно Гонтарева фактично перестала виконувати свої посадові обов’язки 10 травня цього року. Проте обіцянки позбавити її посади почали лунати значно раніше. Так, ще в лютому 2015 року лідер Радикальної партії Олег Ляшко заявив, що його фракція вийде з парламентської коаліції, якщо Порошенко не звільнить Гонтареву. Потім, у березні того ж року, говорив, що РПЛ «кістьми ляже», але чиновницю звільнить. Після чого такі обіцянки у Ляшка періодично повторювалися щороку. Але щоразу безуспішно.
Приблизно те ж саме заявляли (і продовжують заявляти) у «Батьківщині». Її лідерка Юлія Тимошенко ще рік тому запевняла, що відставка Гонтаревої відбудеться найближчим часом, а віз і нині там.
Ще одні «вічні революціонери» – Вадим Рабінович та Євген Мураєв, які в листопаді минулого року пообіцяли разом зі своєю партією «За життя» проводити протестну акцію під стінами НБУ доти, поки його глава не піде у відставку. Запалу народним депутатам і їхнім прибічникам вистачило ненадовго: взимку їх під стінами Національного банку точно не було. Не виконавши цієї обіцянки, Рабінович у вересні 2017 року дав нову, ще радикальнішу: мітингувати під Нацбанком, поки Гонтарева не сяде за ґрати.
Обіцянки проголосувати за цю відставку «Слово і Діло» зафіксувало в цілої низки народних депутатів із різних парламентських сил: Олексія Рябчина, Владислава Голуба, Олексія Гончаренка, Олександра Кірша, Нестора Шуфрича й багатьох інших.
Ще минулого року Сергій Тарута обіцяв ініціювати ТСК для розслідування діяльності глави НБУ, а в «Батьківщині» та «Волі народу» його в цьому підтримали. До слова Тарута свою обіцянку виконав. А ще заявив, що подасть до суду на неї через нелегітимне призначення та незаконні дії, а потім – що зробить те ж саме стосовно президента, якщо його не задовольнять результати розслідування НАБУ щодо чиновниці.
Єдиною людиною, що пообіцяла заступитися за очільницю Нацбанку, став заступник голови фракції «Народного фронту» Андрій Іванчук. Він заявляв, що НФ не підтримає постанову щодо звільнення Гонтаревої – просто тому, що депутатська ініціатива розглянути постанову про її відставку є незаконною: вносити такі документи має право лише президент.
Є у народних депутатів претензії й до заступників Гонтаревої. Наприклад, Мураєв у листопаді минулого року заявляв, що звернеться до міжнародних організацій з вимогою розслідувати неправомірні дії Катерини Рожкової. Поки що відомо про слідство щодо неї лише в українських правоохоронних органах.
Також восени минулого року в парламенті заговорили про зміну механізму призначення керівника Нацбанку – про це, зокрема, говорив Ігор Луценко, оскільки голову відомства, на його думку, не повинен одноосібно обирати президент. Приблизно про те ж саме в квітні вже 2017 року заявила його партійний керівник Юлія Тимошенко. І наголосила: «Батьківщина» не проголосує за жодного кандидата на цю посаду, якого запропонує президент.
Таким чином, за розмовами минуло вже півроку відтоді, як Гонтарева написала заяву на звільнення. І складається враження, що такий стан речей влаштовує всіх: і президента, який де-факто зберігає контроль над Нацбанком, і топ-менеджмент установи, що за відсутності гучних імен менше критикують, і парламентарів, які можуть продовжувати робити гучні заяви.
Аліна Костюченко, за матеріалами «Слова і Діла»